- Зернові, які аграрії зберуть у цьому році, значно перевищують внутрішні потреби
- Створення кооперативних елеваторів забезпечить стабільну позицію одноосібника на ринку зерна
- Лабораторії Держсільгоспінспекції мають міжнародну акредитацію та працюють у штатному режимі
- Микола Присяжнюк: «Загальне надходження молока на переробні підприємства зросло на 10%
- Вчимося відстоювати наші інтереси
Віктор Слаута: «Аграрний сектор потребує політичної підтримки»
Сьогодні політична карта України нагадує різнокольоровий осінній пейзаж. Яких тільки фарб і відтінків на ній немає! А щодо змісту програм, то особливої відмінності не помітно. А все тому, що більше сотні політичних партій так і не знайшли своєї ідеологічної ніші у суспільстві, не визначилися до кінця зі своїм електоральним полем, от і схожі на перекотиполе. В який бік вітер повіє, у той і котиться.
На теренах аграрного сектору свої амбіції демонструє десять партій. Та крім декларацій і обіцянок ряд політичних сил нічого в арсеналі не має. Бо ментально, ідеологічно, психологічно вони далекі від проблем села і його жителів.
Аграрна партія України хоч і не новачок у політиці, та своє місце у ній змушена виборювати практично заново. Доводити справами, що у неї і належний потенціал, і здорові політичні амбіції. В цьому переконаний голова партії, Віце-прем'єр-міністр з питань аграрної політики Віктор Андрійович Слаута.
Не можна будувати словом, якщо руйнуєш ділом
- Вікторе Андрійовичу, сьогодні на вустах у багатьох: «Чому Ви погодилися очолити Аграрну партію?» Адже Вам і так вистачає різних державно-політичних повноважень...
- По-перше, я аграрник не лише за професією, родом діяльності (у ранзі високого державного чиновника - авт.), а й по духу і світогляду. По-друге, у свій час я був головою одного з найбільш численних обласних осередків Аграрної партії України. А, отже, досвід партійної роботи у мене є. Що стосується політичного багажу, то я його теж надбав, будучи народним депутатом України двох скликань. І перший раз, до речі, отримав цей мандат, будучи членом Аграрної партії.
Щодо аграрної політики. Вона, як відомо, не обмежується лише комплексом сільськогосподарських робіт у полі чи на фермі, діяльністю переробних підприємств і т. д. Це цілий ринковий соціально-економічний ланцюг, кожна ланка якого - головна, бо є частиною єдиного цілого. Ось якщо ми, усі партійці, це зрозуміємо, тоді нам буде з чим йти до людей, що їм пропонувати і до чого закликати. Ну не можна будувати словом, якщо руйнуєш ділом. А точніше, якщо одне з другим розходиться.
А щоб цього не було, щоб аграрний сектор мав своє виважене вагоме слово, свій голос у місцевих радах, і найбільше - у сільських, селищних і районних, а також у Верховній Раді, я і погодився очолити Аграрну партію України. Бо вірю у її потенціальні сили, у її відродження. Підкреслюю: відродження, а не народження.
- А що для Вас означають слова «село», «селянин», «аграрник», «поле»?..
- Ці поняття - моє життєве підґрунтя, моя основа. Це мій морально-духовний світ, у якому я народився і виріс. Це світ моїх дідів-прадідів.
Дід мій був агрономом від Бога, а бо як тоді говорили - полеводом. Агрономом став батько, а згодом і я. Це вже сімейна династія. А поле для агронома означає те ж, що для льотчика небо, а для моряка - море. Та й моя мама багато років пропрацювала сільською вчителькою, представляючи у нашій родині, так би мовити, гуманітарну сферу. Але агрономічні, селянські секрети вона теж добре знала, оскільки була особисто причетною до домашнього селянського господарства.
Тому про якусь «зраду» чи навіть тимчасовий відступ від тих принципів, що споконвіку сформувалися на селі, у мене ніколи й на думці не було. І жодні посади і статуси неспроможні змінити мого ставлення до села, до його жителів, до тих, хто роками, десятками років фінансово, матеріально, духовно сприяє розвитку аграрного сектору. Всі ці люди мені близькі. Ми добре розуміємо один одного, бо розмовляємо однією мовою, якщо можна так сказати, селянсько-аграрною. Ми розуміємо проблеми і спільно шукаємо шляхи їх вирішення. Це мої однодумці, які після деякої перерви знову об'єдналися під прапором політичної партії, ідеям якої ніколи не зраджували.
І саме цих ідей потребує нині не тільки агросектор, а й суспільство. І не лише політичної підтримки, допомоги, а врешті політичної відповідальності, бо агропромисловий комплекс вимагає нині як ніколи єдності сил, розуміння і порозуміння, взаємодопомоги і взаємовиручки між усіма, хто задіяний у цьому важливому сегменті економіки.
У спадок - політичний досвід
- Як Ви вважаєте, Вікторе Андрійовичу, той перший етап шляху, який пройшла в кінці 90-х і на початку 2000-го року Аграрна партія України не повинен бути забутий?
- Ні в якому разі. Це наш політичний спадок і його носіями є тисячі колишніх партійців, які нині складають ядро відродженої партії. А це значить, що ми не соромимося свого майбутнього, тих кроків, які робила у ті непрості роки аграрних реформ партія. Зрозуміло, були і певні прорахунки, і не зовсім обдумані дії. Та головне, що люди вірили у здатність партії їх підтримати і захистити. Як свідчення цьому, на місцевих виборах у 2002 році представники Аграрної партії отримали більше 30 тисяч мандатів до місцевих рад. Якщо мені не зраджує пам'ять, то був найкращий показник серед усіх політичних партій. То чому б не прагнути його повторити?
Але для цього Аграрна партія має відродитися у новій якості, з новими підходами до вирішення аграрних проблем, з новими вимогами до себе, своєї діяльності, з новими пропозиціями і гарантіями для тих, хто є нашими прихильниками і однодумцями, і кого ми хочемо бачити у рядах нашої партії. Тому на даному етапі для нас важливо чітко і не поспіхом сформувати своє, не схоже на будь-кого політичне обличчя, визначити свою громадянську і політичну позицію і знайти своє місце у загальноукраїнській політичній системі зі своїм політичним почерком і стилем. Якщо досягнемо цього, то не тільки кількісно і якісно утвердимося як самодостатня, незалежна і впливова політична структура, а й складемо серйозну конкуренцію іншим партіям, і, насамперед, тим, що заявляють про себе як «захисники інтересів селян».
На мою думку, наша партія може і повинна бути своєю серед своїх у селах і селищах, і не чужою у містах. Такими є наші програмні засади. А отже, дбати про вирішення проблем, які стосуються учителів, медиків, будівельників, бізнесменів, священиків - це наш політичний обов'язок. Причому на всіх рівнях влади - від сільської до центральної.
А що стосується, зокрема, села, то кожен його житель, незалежно від професії, для нас, на відміну від інших партій - не «сільський електорат», а наш односелець, сусід, товариш, колега по роботі, з якими у нас і біди, і радості спільні. І якщо представники інших політичних сил є на селі гостями, які приїхали і поїхали, то члени нашої партії тут живуть і працюють. Тому нам так важливо мати розгалужену мережу місцевих осередків, приймати активну участь у роботі громад і в органах місцевого самоврядування.
- А чи не вважаєте Ви, що селяни уже розчарувалися у своїх «захисниках», у їх обіцянках? І стати для них «своїм» не так просто?
- Це, на жаль, правда. Бо якби все, що їм обіцяли, в тому числі й партійні лідери, сталося насправді, то наші села і жителі у них були би найцивілізованішими в Європі. Розумію, що складно в умовах розчарування і недовіри селян сподіватися на те, що нашу політичну організацію відразу сприймуть під вигуки «ура» і затиснуть в обійми. Шлях до довіри виборців не короткий і не простий, але ми маємо все робити, щоб він не був довгим.
У партії для цього є всі підстави: кадрові, політичні, організаційні, суспільні і моральні. Ми не можемо бути партією-спринтером на короткі відстані, точніше тільки на період виборчих кампаній, бо такі, як правило, швидко сходять зовсім із дистанцій, а бути готовими до виснажливих і тривалих марафонських забігів.
- А можна детальніше про ці п'ять «підстав», які Ви щойно назвали?
- Візьмемо три перших, бо вони першочергові. Якщо говорити про кадри, то тут основна надія на, так званий, костяк партії. Він залишився в своїй основі незмінним, а отже, досвідченим у політичних баталіях. І це закономірно. Ті, хто влився у її ряди в останні роки, теж не новачки в політиці. Пройшли школу у сільських, районних, обласних радах, у парламенті. Саме на них і розраховуємо у партійному будівництві. Правда, далеко не всі ще залучені до нашої партійної структури, багато хто вичікує, розмірковує, зважує. І це закономірно. Але я сподіваюсь, що час грає на нашу користь. Селяни, аграрники по натурі консерватори, їх спосіб мислення і дії виважені. Тобто, більшість із них не сприймають вчинків, які протирічать їх психології і тим більше вирішуються на ходу. Та й і добро вони довго пам'ятають. Тому налаштовані не тільки до активної співпраці з нашою партією, а й готові стати її членами.
Щодо суспільного клімату, то він, на мою думку, теж сприятливий. Ставлення до нашої партії у суспільстві, хоч і неоднозначне, але і небайдуже. Не один раз мені доводилося чути схвальні відгуки на зразок: «Добре, що ви відродилися», «Гарно, що зберегли ту саму назву», «Ми на вас сподіваємося». Повірте, така оцінка не лише обнадіює, а й додає сил і впевненості.
І, нарешті, моральні підстави вести нашу партійну роботу відверто, чесно і прозоро. По-перше, в арсеналі Аграрної партії немає прикладів політичних скандалів, розбірок. Ми не є ні партійним клоном, ні, тим більше, уламком чи частиною якоїсь політичної організації. Так само як не були і не будемо ніколи так званою «технологічною» партією, створеною як чийсь політичний проект або на продаж. По-друге, саме аграрники-депутати по духу і совісті, найбільш чесно і послідовно, а не кон'юнктурно відстоюють інтереси селян. А якщо трапляються невдачі, то тільки тому, що вони у меншості в радах. Тому ми повинні зробити все можливе, щоб у сільських, селищних і районних органах самоврядування було навпаки.
Купити довіру неможливо, її треба заслужити
- Вікторе Андрійовичу, для того, щоб житель села, селища, міста, селянин, фермер, вчитель, лікар і т.д., на довіру якого розраховує Аграрна партія, став Вашим потенційним виборцем, йому потрібна гарантія, передусім, правозахисна, економічна, соціальна...
- На останньому з'їзді про це йшла мова. Без ґрунтовної, виваженої і конкретизованої у цифрах і фактах, а не в обіцянках, економічної і соціальної політики, без належного юридичного захисту - нічого робити партії на селі і в селищі, та й у місті теж. Тому до всіх, хто сьогодні балотується до органів місцевого самоврядування від нашої політичної сили, вимога одна - розмовляти з виборцями не взагалі словами із програми партії, а прикладами із власної діяльності (у бізнесі, в освіті, медицині і т.п.). І переконувати знову таки не обіцянками, а обґрунтованими та організаційно і фінансово підкріпленими планами. Якщо говориш, скажімо, про можливий ремонт школи, асфальтування вулиці, відкриття медичного пункту чи створення додаткових робочих місць у селі, то треба бути впевненим у цьому і назвати на вимогу людей строки виконання та можливі джерела фінансування, і навіть виконавців. Це і є аргументи довіри.
- А до яких конкретних планів соціально-економічного розвитку в Україні готова долучитися Аграрна партія, тобто підставити своє партійно-політичне плече?
- Як відомо, в останні роки помітно уповільнилась економічна активність учасників аграрного ринку, зросло податкове навантаження на сільгоспвиробників, суттєво зменшився обсяг їх державної фінансової підтримки. Крім того, триває неконтрольоване зростання цін на ресурси, які споживає агросектор, запроваджуються не ринкові механізми регулювання цін на сільгосппродукцію. У свою чергу, вимагають удосконалення бюджетні відносини щодо вирішення проблем комплексного розвитку сільських територій тощо. Більше того: значно зростає роль органів місцевого самоуправління у продовженні земельної реформи, зокрема, у запровадженні аукціонів, удосконаленні механізмів оренди землі, прискоренні видачі державних земельних актів, проведенні інвентаризації земель та землевпорядкуванні, здійсненні заходів зі збереження та підвищення родючості земель сільгосппризначення. Все це для партійців є широким полем діяльності. Як на місцях, так і в центрі. Тобто це є тим політичним плечем, яке готова наша партія підставити владі.
- І останнє запитання. Стосується воно найболючішої проблеми - відродження села. Ця тема існує сьогодні лише теоретично - на бігбордах, у лозунгах і програмах партій, у виступах політиків і чиновників. А практично щороку сотні сіл перестають існувати, зникають з карти країни...
- Це наша першочергова, загальнополітична, загальнопартійна справа. Наш спільний біль. А ще громадянський, особистісний, суто людський обов'язок. Кожного, хто в минулому і сьогодні причетний до села, - місцем народження, місцем нинішньої роботи. Але передусім - це державне питання. Я би навіть сказав - політичне.
Сьогодні село набуває, по суті, нового статусу - аграрно-промислового. І рослинництво, і тваринництво зазнали серйозних змін у технічно-технологічному переоснащені. Найсучасніша техніка, новітні технології вивільнили значну кількість робочих рук. З одного боку, це добре, кріпосна праця у полі й на фермі відійшли у минуле, а з другого, чимало селян залишилося без роботи, а отже без основних джерел фінансового забезпечення. А їм треба ще й вчити дітей, будуватися. Тому й шукають сільські люди виходу: хто у близьких, хто у далеких містах України. А чимало - за кордоном. І це не на користь селу та й державі в цілому. Бо село за таких умов не тільки старіє, оскільки молоді й найбільш працездатні його жителі залишають свої оселі. Село втрачає перспективу, своє майбутнє. Тим більше, що чимало сільських населених пунктів залишилися на рівні 70-80-х років минулого століття у своєму соціальному розвитку: культурно-освітньому, медичному, побутовій інфраструктурі, дорожньому будівництві, водозабезпеченні, газифікації...
- А якби кожен уряд під час своєї каденції робив крок чи два у цьому напрямку, ми мали б сьогодні зовсім іншу ситуацію. Чи не так?
- Звичайно. Наприклад, попередня влада зовсім не фінансувала соціально-економічний розвиток сіл з тих питань, які я перерахував. А вони мають бути не просто першочерговими, а пріоритетними. Тому цілком правильними є позиція і вимоги Президента України, щоб 60% бюджетних коштів обов'язково залишалися на місцях. І були підконтрольними місцевим громадам, депутатам, які знають потреби своїх регіонів набагато краще, ніж столичні чиновники.
Або візьмемо питання закріплення кадрів на селі. Воно завжди було непростим, а зараз тим більше. Та це не означає, що зовсім немає шляхів його вирішення. Треба боротися за кожне робоче місце на селі. За рахунок чого? По-перше, дати зелене світло малому підприємництву, по-друге, розвитку мережі обслуговуючих кооперативів, і взагалі кооперативному руху на селі, а також створенню різних дрібних фірм сервісного характеру. Сільські жителі заслуговують тих же цивілізованих побутових послуг, як і міські. Але, у свою чергу, назустріч цим ініціативам має йти і податкова система. Сільські жителі, які за власним бажанням хочуть займатися підприємницькою діяльністю за місцем проживання, повинні мати пільги: звільнятися від податків, отримувати пільгові кредити, мати пріоритет у різних державних проектах і програмах.
На мою думку, тільки впливова політична сила може змусити чиновників, органи виконавчої влади вирішувати проблеми сільського розвитку. Зокрема, вимоги вже діючого законодавства. Бо, якби виконувалась вимога бодай одного закону, наприклад, «Про пріоритетність розвитку агропромислового комплексу щодо видатків із державного бюджету не менше 1% від ВВП на розвиток соціальної інфраструктури села», наші села вже мали би вигляд не гірший, ніж в розвинутих європейських країнах. На жаль, прикладів ігнорування законодавчих вимог можна наводити багато. Так що і в цьому питанні Аграрна партія не може стояти осторонь.
І наостанок скажу, що в українському політикумі ми з чистими і добрими намірами. А отже, сподіваємося на толерантне, партнерське, демократичне ставлення до нас з боку всіх політичних і громадських організацій.
Ми розраховуємо на співпрацю зі всіма політичними силами і, в першу чергу, зі спорідненими за ідеями та програмними засадами. Ми не налаштовані на протистояння і на якісь некоректні дії. Але наша партія буде послідовною у системному вирішенні проблем аграрного сектору.
А нашим щирим прихильникам, а також тим, хто ще не визначився у питанні, якій партії віддати свої симпатії і чию політичну платформу підтримувати, скажу одне: ідейні та програмні засади Аграрної партії України близькі й зрозумілі за своїм змістом, заземлені за своєю суттю, людські за помислами і надією. Тож давайте єднатися навколо них заради майбутнього села і України.
Спілкувався Аркадій МУЗИЧУК
