Аграрний тиждень. Україна
» » Чи довго тупцюватимемо на місці?
» » Чи довго тупцюватимемо на місці?

    Чи довго тупцюватимемо на місці?


    Взятися за перо і висловити власну думку щодо стану справ у реформуванні земельних відносин вимусили численні коментарі широкого кола експертів, фахівців, політиків, переважна більшість яких, на мою думку, досить однобічно розглядають земельну реформу.

       

     Складається враження, що найголовнішим у земельній реформі є: буде чи ні вільний продаж землі сільськогосподарського призначення (тобто, відмінимо чи пролонгуємо мораторій на продаж)? До того ж аргументи учасників дискусій щодо ринкових перетворень наводяться такі, що це питання немов нове для українського суспільства, немов не пройшло вже 18 років після реорганізації колишніх колгоспів і радгоспів і 90% сільськогосподарських земель не є приватними, немов протягом цього часу ніхто не аналізував ситуацію і не пропонував рішення проблеми.

             Спрощені уявлення значної частини політиків і навіть фахівців щодо ринку земель, що зводяться лише до купівлі-продажу та формування земельних латифундій – це одна з причин непорозуміння і затягування земельної реформи. Головною метою її нинішнього стану має стати залучення землі в економічний обіг і, в першу чергу, формування ресурсної бази для залучення у галузь кредитів та інвестицій. У переліку завдань земельної реформи власне купівля-продаж землі складає 25-30% обсягу змін. 70-75% завдань стосуються створення законодавчої і нормативно-правової бази власне функціонування ринку земель.

             Для сільгоспвиробника найважливішим є питання використання земельного капіталу як застави для отримання кредитів і залучення інвестицій. А буде воно реалізоване через іпотеку власної землі чи заставу права оренди землі, є вторинним. Це економічна складова земельної реформи, яку більш детально розглянемо нижче.

            Не менш важливою є і соціальна складова земельної реформи: чому власник земельної ділянки (паю) не може вільно розпоряджатися власним приватним майном? Чому це право селянина залежить від «доброї волі» політиків? Посилання, що переважна частка суспільства не вважає доцільним введення ринку земель, не є вирішальним аргументом. Значна частина громадян України не підтримує створення земельного ринку, бо мало що знає по суті питання, переважна їх більшість не має стосунку власне до землі і сільської місцевості. А от 85% власників земельних паїв, а це майже 6 млн селян, підтримують надання їм права вільно розпоряджатися власною землею.

            Припущення, що земля буде скуплена фінансовими олігархами, з моєї точки зору, також не відповідає дійсності. По-перше, це буде залежати від законодавчої і нормативно-правової бази земельної реформи, що повинна урегулювати відносини держави і власників аграрного бізнесу. По-друге, візьму на себе сміливість заявити: переважна частина українських агрохолдингів неспроможні викупити навіть ті землі, що орендують зараз, не кажучи вже про розширення земельного пулу через купівлю землі. Нагадаю, більшість наших крупних агрокомпаній мають значні кредитні зобов’язання, в першу чергу, перед міжнародними фінансовими інституціями. Обсяги таких запозичень в перерахунку на гектар орендованої ними землі значно перевищують вартість останньої. Тому першочерговим завданням крупних агрохолдингів є не скупка земель, а розрахунки з позичальниками фінансових коштів.

              І, врешті-решт, чому поширюється точка зору, що надання права розпоряджатися землею призведе, власне, до масового розпродажу земель? А як же споконвічне бажання українських селян бути господарями своєї землі? Той, хто має бажання і можливість працювати на землі, не буде її продавати. Пристойна орендна плата за землю буде основним методом розрахунків у земельних відносинах в нашій державі ще довгі роки.

             Але все ж таки повернемося до головного завдання земельної реформи – вирішення нагальних проблем аграрного, в першу чергу, середнього і малого бізнесу України. Неодноразово зверталась увага, що ні діюча зараз система земельних відносин, ні державна підтримка, ні фондовий ринок не в змозі найближчим часом забезпечити необхідний фінансовий базис розвитку галузі. Головною проблемою сільгосппідприємств був і залишається дефіцит обігових коштів для повного виконання агротехнологій і капітальних вкладень для оновлення і розширення основних засобів виробництва. Такий дефіцит оцінюється експертами в $20-25 млрд на рік. Саме цей дефіцит не дозволив нам вийти на рівень виробництва 80 млн тонн зерна у минулому році, стримує розвиток капіталоємних напрямів виробництва, таких як садівництво, виноградарство і тваринництво, обмежує розвиток переробної і харчової промисловості тощо.

             Єдиним надійним джерелом залучення необхідних коштів є іпотечне кредитування під заставу власної землі сільгоспвиробника або під заставу права оренди землі. Інших джерел просто не існує, бо вартість усіх інших активів сільгосппідприємств недостатня для залучення необхідних обсягів кредитів та інвестицій. Про це свідчить і світова практика, де іпотечне кредитування є найпоширенішим інструментом залучення коштів для нагальних потреб економіки. Так, за даними світового банку, частка іпотечних кредитів у провідних країнах становить близько 70% загальних обсягів кредитування. Мені здається, що лише цих аргументів більше ніж достатньо, щоб земельна реформа стала реформою №1 у національній економіці найближчими роками. І питання не в тому, потрібна чи не потрібна земельна реформа, а в тому, якою вона буде.

             Хочу наголосити: питання земельної реформи є, в першу чергу, питанням відповідних фахівців, а не політиків і громадських діячів. Її проведення потребує глибоких спеціальних знань, конкретних економічних розрахунків і обґрунтування етапів реформи відповідно до потреб аграрного виробництва і вимог селян. Як приклад такого підходу - робота Національної академії аграрних наук у 2010-2012 рр., коли були напрацьовані основні засади земельної реформи і фінансового забезпечення аграрного сектору економіки і зроблені перші кроки з її впровадження у життя.

             При цьому були запропоновані рішення багатьох питань, що є нагальними і активно дискутуються аж по сьогоднішній день. Був розроблений і прийнятий у першому читанні (грудень 2011 р.) законопроект «Про ринок землі», що регулював правові та економічні засади організації та функціонування ринку земель. Цей законопроект забезпечував захист власників земельних паїв шляхом запровадження мінімальної ціни, що не може бути нижчою за її нормативну грошову оцінку, уникнення можливих спекуляцій, коли протягом трьох років від дня укладення договору, за яким ділянка перейшла у власність, стягується державне мито у розмірі 100% нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

              З урахуванням проблем, що накопичилися у земельних відносинах через незавершеність земельної реформи 1999 р., були запропоновані чотири етапи розгортання земельної реформи. На першому – протягом 2-3 років право купівлі землі мали лише фізичні особи-громадяни України з обмеженням максимального обсягу земель у 200 га на особу, на другому етапі - після установлення «справедливої» ціни на землю до ринку могли залучитися юридичні особи, що утворені тільки громадянами України, на третьому – через 6-7 років від початку реформи учасниками ринку ставали і юридичні особи, що зареєстровані в Україні і у склад яких входять й іноземні громадяни, а на четвертому – у віддаленій перспективі розглядалося питання допуску до земельного ринку іноземних юридичних осіб і громадян. Цікаво, що цей законопроект був прийнятий Верховною Радою України, до складу якої входило не менше половини народних депутатів ВРУ поточного скликання. Звертаюся з цими міркуваннями саме до них: а чому б не використати напрацювання українських вчених у рішенні нагального питання сьогодення, що уже пройшли експертизу народних обранців більше 6 років тому?

             Та найбільш важливою складовою нашого варіанту земельної реформи було створення Державного земельного банку (ДЗБУ), як регулятора обігу сільськогосподарських земель у державі й головного оператора забезпечення виробників кредитними ресурсами (рис. 1).

     

    Рис. 1. Механізм роботи Державного земельного банку

     

    Безумовно, опис навіть основних засад роботи цієї спеціалізованої установи потребує окремої статті, але зараз нагадаю головні показники його роботи. Запропонований механізм залучення фінансових ресурсів до ДЗБУ забезпечував кредитну ставку не вище 8% річних і подовжував терміни кредитування до 15-20 років. Справедливим буде питання: а де взяти необхідні кошти в обсязі $20-25 млн, що складає більше, ніж півтрильйони гривень за сьогоднішнім курсом?

    Основним джерелом наповнення коштами має бути рефінансування ДЗБУ Нацбанком за спеціальним законом, що повинен бути прийнятий Верховною Радою України. Щоб забезпечити сільгоспвиробників валютою для закупівлі іноземної сільськогосподарської техніки, що не виробляється в Україні, можливим є також кредитування ДЗБУ міжнародними світовими фінансовими установами (МВФ, СБ, ЄБРР та інші).

    Умови рефінансування ДЗБУ повинні забезпечити кінцеву ставку кредитування сільгоспвиробників на рівні 6-8% річних (3% – рефінансування Державного земельного банку України НБУ за спеціальним законом, 1-2% – витрати центрального відділення ДЗБУ, 2% – відділень діючих державних банків, через які будуть безпосередньо кредитуватися сільгоспвиробники, 1% – страхування кредитів (3%+(1-2%)+2%+1%=(7-8%). На першому етапі можливо розпочати роботу головного офісу у м. Києві, а у якості мережі використовувати регіональні відділення державних банків, таких як Ощадбанк і Укрексімбанк. Після розгортання робіт повинні бути створені регіональні і районні (міжрайонні) відділення ДЗБУ по всій Україні.

    Щоб таке значне рефінансування не викликало чергового витку інфляції у державі, необхідно застосувати ряд організаційних заходів (рис. 2).

     

     

    Рис. 2. Схема залучення коштів до ДЗБУ

     

    Залучені у виробництво кошти не можуть бути використані для виплат заробітних плат, конвертації у валюту для закупівлі імпортних товарів, а мають використовуватися на внутрішньому ринку для закупівлі матеріально-технічних ресурсів українського виробництва: добрив, запасних частин для сільськогосподарської техніки, паливно-мастильних матеріалів, насіння тощо. Кошти повинні бути зв’язані у товарному виробництві протягом усього маркетингового року і не будуть потрапляти на споживчий ринок України.

    Переважна частина додатково виробленої продукції тоді буде експортована, бо по значній її частині ми уже маємо перевиробництво у порівнянні з необхідними обсягами навіть за науково обґрунтованими нормами споживання продовольчих товарів (майже вся зернова група, олійні, м’ясо птиці та яйце, овочі тощо). Таким чином, матимемо можливість значного збільшення золотовалютних резервів НБУ.

    За схемою, що запропонована, кошти, які рефінансуються у ДЗБУ під заставу нового товару – права оренди або власне землю, не виходять на споживчий ринок України аж до отримання додаткової сільгосппродукції і експорту її значної частини і, таким чином, не збільшують інфляцію у державі.

    Я переконаний, що запропонований нами ще 7 років тому механізм роботи Державного земельного банку може бути запроваджений і у нинішній ситуації.

    Безумовно, такі умови кредитування вимагають і високого рівня відповідальності власників аграрного бізнесу, адже заставою була або сама земля, або право її оренди. Напрацювання українських вчених аграріїв у 2011 році переконали керівництво галузі й уряду, і Державний земельний банк був створений, розпочав свою роботу у 2013-му, але, виключно з політичних міркувань, був ліквідований у 2014 році.

    Якщо ж у державі не створюються відповідні умови для прозорого функціонування ринку сільськогосподарських земель, то це не означає, що ринкові закони не працюють. Якщо є товар, то він залучається до обігу у спосіб, який є можливим на існуючому законодавчому рівні. Саме тому зараз і існують різні напівтіньові схеми привласнення, хоча б часткового, земель, що орендуються, у вигляді емфітевзису, довготривалої, до 49 років оренди з виплатою усієї суми орендної плати уже у перший рік тощо. Ні для кого не є секретом, що право оренди землі продається і купується на ринку методом переоформлення корпоративних прав аграрних підприємств на інших власників. Тільки робиться все це безконтрольно, без зиску для держави і на шкоду як власникам землі, так і власникам аграрного бізнесу.

    Як далі розвиватимуться події, залежить виключно від політичної волі керівництва держави: чи проведемо одну з найважливіших реформ для національної економіки, чи продовжимо тупцювати на місці?

     

    Микола БЕЗУГЛИЙ, академік НААН

     

     






    Схожі новини
  • Виставки «Зернові технології 2015», «Agro Animal Show 2015» та «Фрукти. Ово ...
  • Загрозлива унікальність
  • Сміливо пустити у самостійне "плавання"
  • Фонд підтримки українського села
  • Час вимагає негайного реформування АПК

  • Додати комментар

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.