Аграрний тиждень. Україна
» » Ірина Паламар: «Я можу перевертати гори»
» » Ірина Паламар: «Я можу перевертати гори»

    Ірина Паламар: «Я можу перевертати гори»


    Молодих і красивих жінок в Україні багато. Але не всі вони готові розумно, натхненно і самовіддано брати на себе проблеми, які часом вимагають титанічних зусиль. Ірина Паламар – одна з таких. Її енергії вистачає і на перемовини у владних кабінетах, і на навчання фахівців у сфері, якою вона опікується, і навіть на страйки. Що спонукає цю красиву жінку до активних дій, в чому Ірина Олександрівна черпає своє натхнення і якої мети прагне досягти? Про це і говоримо з нею сьогодні.

     

    - В нашій країні існує більше ста аграрних професійних об’єднань. Ви наважились створити ще одне – Асоціацію тваринників України (АТУ). Як і чому виникла така ідея?

    - Так, асоціацій аграрного напрямку чимало. Одні з них більш «вузькоспеціалізовані» і об’єднують, наприклад, тільки виробників молока чи птахівників, або свинарів. Інші – навпаки, діють набагато ширше, об’єднуючи всіх представників аграрного бізнесу. Ми ж вирішили зосередитися саме на галузі тваринництва – найбільш вразливому секторі з-поміж аграрних напрямків, але не на якомусь окремому виді господарювання, а об’єднати всіх виробників продукції тваринництва.

    Оскільки я також співвласник найбільшого українського кормовиробника AVA Group і тісно спілкуюся з партнерами компанії – як свинарями, так і виробниками молока чи птиці, то добре розумію проблеми, з якими щодня стикаються ці люди на всіх ланках ведення бізнесу. Бо тваринники, на відміну від виробників продукції рослинництва, підвладні набагато більшим ризикам. Якщо зерновикам, скажімо, достатньо навесні засіяти поле, а влітку зібрати врожай, то тваринник працює, не покладаючи рук, цілій рік, 24 години на добу, 7 днів на тиждень. Адже догляд за твариною – то цілий комплекс щоденних турбот: про її здоров’я, правильну годівлю, комфортне утримання… Це процес безперервний, він не пробачить жодних збоїв і помилок. Саме в цьому ми намагаємося допомагати виробникам, залучаючи до співпраці міжнародних експертів з годівлі тварин, генетики, ветеринарних послуг, систем утримання тощо, проводячи тренінги і круглі столи для членів нашої асоціації, аби українські виробники продукції тваринництва мали доступ до найостанніших світових здобутків галузі.

    Але підвищення професійного рівня наших виробників – це лише один із аспектів, чим ми займаємося.

    Одне з найголовніших завдань АТУ - захист та лобіювання інтересів виробників у колах влади. На жаль, ситуація така, що прийняттям галузевих законодавчих ініціатив часто займаються люди, далекі від виробництва, а тому не володіють знаннями про реальні потреби тваринників. Отож ми є тією ланкою, що поєднує виробника, який працює на фермі, з чиновником, який сидить у кабінеті. Ми – та ланка, що доносить до представників влади проблеми тваринників і відстоює їхні права на засіданнях в Мінагрополітики, аграрному комітеті парламенту тощо.

    Крім того, ми беремо участь у формуванні законотворчих процесів, надаємо підтримку нашим експортерам у налагодженні міжнародних зв’язків, знаходимо імпортерів, допомагаємо в узгодженні документальних процедур для налагодження експорту та робимо багато інших дієвих кроків для підтримки тваринників. Ми розуміємо: поодинці виробникам не вижити (крім, можливо, найбільших, які інтегровані у владу), тому наша асоціація об’єднує всіх учасників галузі, хто не хоче бути пасивним спостерігачем за економічною ситуацією в країні, коли без їхньої участі пишуться закони і т.п., а власними силами формувати аграрне майбутнє держави. Ми об’єднуємося, проводимо спільні зустрічі із залученням аналітиків, експертів, науковців, представників влади, створюємо робочі групи при профільному міністерстві й разом розробляємо дієві механізми для вирішення нагальних питань.

     

    - Хто ваші союзники в асоціації? Адже яким би впевненим у власних переконаннях і досвіді не був керівник, він повинен спиратись на однодумців.

    - Головною нашою підтримкою, я б сказала, міцним фундаментом і муром усієї нашої діяльності, звичайно, є самі виробники – члени асоціації. До асоціації входять справжні локомотиви української економіки – найбільші, найпотужніші виробники ВРХ, свиней, підприємства-лідери на ринку, найкрупніші експортери. Якби не їхня активна позиція, участь у всіх наших спільних проектах, виступи на відкритих засіданнях в Мінагрополітики, участь в акціях протесту проти несправедливих законотворчих ініціатив та ін., то нам би не вдалося досягти результатів, які маємо на сьогодні.

    Підтримують нас і народні депутати України, які вболівають за свою країну, перший віце-прем'єр-міністр, міністр економічного розвитку і торгівлі України Степан Кубів, і наш Прем’єр-міністр Володимир Гройсман, низка керівників міністерств і відомств. Завдяки їм ми отримали багато перемог для галузі.

    Асоціація також має комунікацію з кількома депутатами Європарламенту, представниками ряду галузевих міжнародних організацій.

    Тісно співпрацюємо і з науковцями, зокрема Інститутом ветеринарної медицини НААН України, які теж брали участь у вищезазначених проектах. В нашій експертній раді є академіки галузевих напрямків. Маємо підтримку й від інших урядових, бізнесових і громадських об’єднань, зокрема Ради з міжнародної торгівлі при Кабінеті Міністрів України, членом якої я є, «Української промислової асоціації захисту рослин», Всеукраїнської екологічної ліги та Української Бізнес Асоціації, низки інших галузевих організацій.

    Активно підтримує нас влада і в регіонах, де проводимо тренінги та інші освітні заходи для тваринників.

     

    - Асоціація гучно заявила про наміри вийти з тваринницькою продукцією на міжнародні ринки. Яких країн? Чи є вже реальні домовленості?

    - Головним нашим досягненням, що вже реалізоване завдяки довгій і плідній роботі, є відкриття експорту ВРХ до Туреччини. Адже на сьогоднішній день головними імпортерами нашої ВРХ є мусульманські країни Близького Сходу, які диктували свої умови нашим виробникам щодо цін на продукцію, знижували їх, на що мені неодноразово нарікали члени асоціації, експортери ВРХ.

    Я розуміла, що нам потрібен потужний конкурент - новий крупний імпортер, завдяки якому б ціни на нашу яловичину на зовнішньому ринку підвищилися. Таким потужним споживачем стала Туреччина – країна з населенням 72,5 мільйони, де переважна більшість (близько 90%) – мусульмани, тобто головні споживачі яловичини.

    Тому я особисто звернулася з проханням до тодішнього директора Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР) Шевкі Аджунера, аби він допоміг мені переконати Посольство Республіки Туреччина в Україні в необхідності започаткувати процес експорту нашої яловичини до їхньої країни. Я кілька разів зустрічалася з торговим радником Турецької Республіки паном Хайдаром Кочаком, який спочатку був налаштований скептично, бо вважав, що наше м'ясо не зовсім відповідає їхнім вимогам. Отож довелося підключити до співпраці першого заступника Держпродспоживслужби Андрія Жука, і разом із ним нам таки вдалося переконати торгового радника Туреччини, що Україна є благополучною з огляду на епізоотичну ситуацію. З цього, власне, і розпочався процес відкриття такого важливого для нас експортного напрямку.

    Пізніше для представників Офісу торгового радника Туреччини в Україні ми підготували і представили повний аналітичний матеріал по Україні з питань експорту м’яса. Ця інформація була опрацьована турецькою владою і деталізована в зустрічному інформаційному запиті. Теж за ініціативи АТУ до України прибула одна з ключових турецьких компаній, яка буде основним покупцем в України ВРХ та м’ясної продукції. Компанія стала членом Асоціації тваринників. Пізніше турецька влада офіційно підтвердила готовність відкрити свій ринок для експорту живої ВРХ та м’яса з України. Далі був довгий процес узгодження ветеринарних сертифікатів між українською та турецькою сторонами. І нарешті 9 липня Держпродспоживслужба повідомила, що вони та компетентний орган Республіки Туреччина погодили ветеринарний сертифікат здоров’я для свіжого, охолодженого, замороженого м’яса в тушах/м’яса обвалки великої рогатої худоби, призначеної для імпорту до Туреччини з України.

    Щодо експорту до низки інших країн, то ця робота ще триває. За деякими напрямами ми вже провели низку перемовин. Зокрема, це такі країни, як В’єтнам, який хоче купувати українську свинину; Іран, що цікавиться імпортом ВРХ, птиці, а також інвестуванням у тваринництво в Україні; Узбекистан, який хоче купувати нашу високоякісну генетику ВРХ (з цією метою я на запрошення Посла Узбекистану пана Алішера Абдуалієва здійснила візит до Узбекистану); Литва, яка зацікавлена в закупівлі у нас м’яса (ВРХ, вівці, птиця) для подальшого експорту до країн Близького Сходу, Північної Африки, Китаю та низки інших країн.

     

    - Якщо згадати започатковані вами програми, вони найчастіше стосуються навчання фахівців. Чому така прискіпливість до фахового рівня спеціалістів і в Україні, і в інших державах?

    - У тваринницькому бізнесі, так само як і в інших галузях, аби досягти високих результатів, потрібно йти в ногу з часом. Адже технології вирощування тварин швидко розвиваються. Ті показники продуктивності, які ще років 20-30 тому вважалися нормою, нині залишилися далеко позаду. Удосконалюється все: генетика, корми, підходи до складання раціонів, технології утримання та годівлі. І ті підходи, що застосовувалися раніше, за нових умов просто не працюватимуть. Взяти, скажімо, молочне виробництво: якщо в радянських радгоспах середня корова давала 15-17 л молока на добу, то сьогодні сучасна генетика - це породи молочної ВРХ, здатні продукувати по 40 кг молока на добу! Звичайно, ця нова генетика вимагає і нових підходів у годівлі й утриманні. Тому сьогодні надважливо приділяти особливу увагу навчанню фахівців передовим світовим технологіям. Не всі вітчизняні аграрні навчальні заклади здатні забезпечити своїм студентам доступ до міжнародного досвіду в цій галузі.

    Ми ж в асоціації співпрацюємо з провідними міжнародними фахівцями з годівлі, ветеринарії, систем утримання тварин. Із напрямів годівлі ВРХ, свиней, птиці у нас працюють найкращі експерти з Нідерландів, яких ми регулярно запрошуємо до України, організовуючи тренінги для членів асоціації по всіх областях країни.

    Як кажуть члени асоціації – власники тваринницьких підприємств, - сьогодні дуже гостро стоїть проблема з кваліфікованими кадрами напряму тваринництва. Можна закуповувати найкращі корми чи збудувати сучасну високотехнологічну ферму, але якщо не буде кому грамотно керувати та контролювати всі процеси, то ефективності не буде. Тобто гроші власник просто викине на вітер. Ось чому ми приділяємо так багато уваги навчанню фахівців.

     

    - По закінченню Вінницького агроуніверситету ви започаткували кілька доволі цікавих проектів і програм, зокрема, в таких країнах, як Індія та Уганда, а в Султанаті Оман - «школу птахівників». Ці проекти реалізовані?

    - Уганда та інші країни так званого «третього світу» – це постійно зростаючий споживчий ринок м’яса. Але там поки що технології вирощування на досить низькому рівні. Тому ми й організували там школу, аби навчити місцевих фермерів сучасним технологіям вирощування птиці. Як відомо, країни африканського континенту й досі потерпають від голоду. Та це ж дикість якась – вмирати від голоду в сучасному світі! Я вважаю, що всі цивілізовані країни повинні допомогти цим державам підвищити рівень продовольчої безпеки. В Україні є висококласні фахівці в галузі тваринництва, гарна ветеринарна школа, і ми можемо передати свій досвід фермерам цих країн.

    З цієї самої причини було засновано і «школу птахівників» у Султанаті Оман. Про це мене попросив особисто міністр, який опікується сільським господарством Султанату Оман, під час зустрічі з ним в одній із робочих поїздок. Ми організували там школу для місцевих фермерів, які вирощують птицю, привезли найкращих експертів і проводили серію тренінгів з усіх аспектів вирощування: годівлі, утримання, ветеринарії. Це, зрозуміло, дало результат: сьогодні наш досвід широко застосовується на птахівничих підприємствах Султанату Оман.

     

    - Наскільки важливою у вашій роботі є підтримка колективу? Які рішення, на ваше переконання, повинні прийматись виключно колегіально?

    - Один в полі не воїн, і це всім відомо. Наша діяльність тримається виключно на колективній роботі. В асоціації працюють гарні спеціалісти, кожен із яких - фахівець справи у своєму напрямі. Наприклад, аби розробити ті чи інші пропозиції до певного законотворчого акту, потрібно, щоб документ вивчили і юристи, і економісти, і фахівці з ветеринарної медицини, якщо він, скажімо, стосується боротьби з АЧС тощо. Кожен фахівець обґрунтовує, які пункти і чому потрібно внести, щоб закон дійсно ефективно працював.

     

    - Кажуть, людина, яка обрала фах за покликом душі, не лише легко вдосконалюється й набирається досвіду, а й отримує задоволення від своєї роботи. З вами саме так?

    - Я завжди дуже переймалася долею своєї країни, багато подорожувала за кордоном, спостерігала за життям наших сусідів і завжди замислювалась: чому одні країни живуть краще, інші – гірше? Я дуже цікавлюся історією, вивчаю всі процеси, які відбувалися в нашій країні. Тож розумію: наші найсильніші сторони – це аграрна сфера, IT-напрям та найголовніше - величезний людський потенціал. Проте, якщо говорити про аграрну сферу, то ми повинні відходити від сприйняття нашої країни як сировинного придатку. Потрібно розвивати виробництво, промисловість - тобто продукти переробки з доданою вартістю. І тоді ми зможемо підняти свою економіку.

    До того ж, любов до сільськогосподарської галузі в мене ще й закладена генетично. Я народилася в селі, мій батько був головою колгоспу-мільйонера за радянських часів.

    В мене дуже амбітні плани, я завжди відчувала, що народилася для чогось визначного. І зараз крок за кроком втілюю свої цілі в життя. Завжди йду вперед, щодня ставлю перед собою нові виклики і не відступаю, поки не досягну своєї мети. І в цьому мені допомагають не лише мої особисті лідерські якості, а й, безумовно, велика любов до обраної справи.

     

    - Якщо на чолі серйозної організації постає розумна, молода та ще й амбітна і красива жінка, завжди виникають пересуди, заздрість, чутки... Ви відчуваєте заздрість колег?

    - Ні. Хто мені може заздрити? Мене можуть тільки підтримувати. Бо саме я була ініціатором створення асоціації, я допомагаю нашим виробникам, добиваюся правди у владних кабінетах… Що ж стосується моєї команди, то я також намагаюся збирати навколо себе розумних талановитих людей. Чим сильніша та розумніша в тебе команда, тим кращі твої досягнення!

     

    - Будь-яка діяльність виснажує, а тим більше - робота з людьми. У вас дуже багато комунікації. У чому знаходите розраду, як відпочиваєте, як поповнюєте енергію, витрачену протягом робочого дня і тижня?

    - У мене чудова родина – люблячий чоловік і дві донечки, і це – найголовніше в моєму житті. А вже потім кар’єра чи суспільна діяльність.

    Крім сім’ї, я намагаюся приділяти увагу власному розвитку. Зараз я поглиблено вивчаю історію, щоб розуміти шлях, яким йшла наша країна, чому в ній відбуваються ті чи інші процеси, їх циклічність. Історія повторюється, і якщо проаналізувати, що відбувалося в Україні протягом останніх століть, то в принципі можна спрогнозувати і її майбутнє.

     

    - В чому, на ваш погляд, головне покликання людини, яку б посаду вона не обіймала?

    - Кожна людина, проживаючи життя, повинна замислюватися, що вона залишить після себе. Я не кажу, що всі повинні досягати певних кар’єрних висот, робити якісь наукові відкриття чи світові здобутки. Але бути гідним громадянином, патріотом, працювати на благо своєї країни, виростити та виховати порядних дітей – це те елементарне, що під силу кожному. Не жити за принципом «після мене – хоч потоп», як сьогодні, на жаль, живуть багато наших чиновників, у яких мета - найбільше награбувати і вивезти у швейцарські банки, залишивши після себе згарище. А тут, у себе, в рідній країні, дбати про добробут не лише свій, а й ближнього. Берегти природу, екологію. Якщо ти підприємець – створювати робочі місця, аби твій народ не виїздив за кордон піднімати економіку інших країн, а зміцнював власну.

    Я хочу зробити свою країну кращою, аби мої нащадки мною пишалися. Я знаю, що в мене для цього є сили, знання, досвід. Іноді здається, що я можу перевертати гори. Адже ми - українці - визначна нація і заслуговуємо жити достойно.  

     

    - Амбіції - річ незамінна у прагненні досягти мети, бо, як мовиться, поганий той солдат, що не прагне стати генералом. Чи хотіли би ви очолити, наприклад, Мінагрополітики? 

    Скажу вам з упевненістю, що в мене плани більш амбітні, ніж просто стати міністром АПК. Але до мети треба йти поступово, крок за кроком. Всьому свій час.

     

    Наталія Люпин





    Схожі новини
  • Турецька компанія шукає українських експортерів ВРХ та м’яса яловичини
  • Візит Голови асоціації тваринників до Узбекистану задля налагодження співпр ...
  • В українських виробників яловичини з’явиться потужний імпортер
  • Президент Асоціації тваринників України Ірина Паламар призначена радником м ...
  • Приватна ветеринарна практика та роль професійних громадських організацій

  • Додати комментар

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.