ЧИ БУДЕ ЦУКОР ДЛЯ ВАРЕННЯ?

03 July, Розділ Агрополітика / Гаряча тема, переглядів 5 548

Солодкий продукт на ринках Хмельницького подорожчав, і відчутно: до 5 гривень за кілограм. Власне, такої новини й слід було чекати, бо наприкінці весни - на початку літа цукор традиційно зростає в ціні.

В усі часи пояснювалося це так: по-перше, на нього різко піднімався попит з появою ягід, по-друге, заводи прагнули звільнити складські приміщення від запасів перед початком нового сезону, тож всіляко підігрівали ажіотаж.

alt Але цей сезон не схожий на попередні, адже торік область посіяла цукрових буряків найменше за всі роки виробництва білого золота: 25,5 тис. га, зібрала ж - лише з 20 тисяч. До того ж, працювала рекордно низька кількість цукрових заводів Хмельниччини - 5 (Теофіпольський, Шепетівський, Красилівський, Волочиський і Наркевицький). Тож зрозуміла стурбованість споживачів питанням: чи достатньо у нас цукру?

Подільська земля наче спеціально призначена для вирощування солодких коренів, а тому ця культура в усі часи була традиційною для Хмельниччини. У 1990 році, який умовно вважається базовим і до якого ми звично рівняємо всі показники в сільському господарстві, в області було посіяно 144,7 тис. га цукрових буряків. Середня врожайність культури становила 271,4 ц/га, а валовий збір сягнув 3,9 мільйони тонн. Тоді працювали всі 17 цукрозаводів області і не було району, котрий би не сіяв цукристі.

Можливо, це й не зовсім правильно, бо, скажімо, виростити їх високі врожаї у Новоушицькому, Віньковецькому чи Деражнянському районах було неймовірно - землі не ті. Тож сіючи там цукровий буряк, селяни заздалегідь планували збитки. Та перекоси були й будуть в усі часи. Головне - білого золота вироблялося стільки, що хоч засипся. Цукру вистачало не тільки для внутрішнього споживання: широким потоком йшов він на експорт, переважно в Росію.

У 1995 році область відвела під буряк уже 115 тис. га, валове виробництво склало 2,3 мільйони тонн при середній врожайності 206 ц/га. Вже тоді намітився початок занепаду бурякоцукрової галузі. Адже роком пізніше в області посіяли 103 тис. га, у 1998-ому - лише 65 тисяч. До чого ми дійшли в 2008 році - сказано вище. За якихось півтора десятка літ припинили існування більше alt десяти цукрозаводів, окремі з них відновленню не підлягають, бо порізані на брухт.

Років п'ять тому в регіоні з'явилися «піонери», які перестали сіяти буряк. Це Новоушицький і Летичівський райони. Два роки як відмовилися від цієї культури Кам'янець-Подільський та Дунаєвецький, торік до них приєднався і Ярмолинецький район. Що ж, цілком логічно, адже в південній зоні області не лишилося жодного цукрозаводу. Селяни подейкуть, зупинився навіть Борщівський Тернопільської області, який довго виручав наші бурякосіючі господарства (зокрема «Летавське» Чемеровецького району). Плече перевезень збільшилося, тому райони легко відмовилися від вирощування буряку. І шкода, бо він чи не в усі часи був культурою рентабельною і конкурентоспроможною. Ось так цукор, який був національною гордістю, став національною проблемою...

Годі шукати в області якісь внутрішні причини такого стану. Все почалося звище, коли бурякоцукрову галузь пустили у вільне плавання і скасували держзамовлення на цей стратегічний продукт. Держава ж і постраждала в першу чергу, втративши зовнішні ринки...

Кажуть, не буває лиха без добра. Зараз цукрові буряки вирощують тільки ті, хто вміє це робити - переважно цукрові заводи. Вони мають високопродуктивні трактори й комбайни, сівалки з GPS-навігацією, які сіють за супутником, напрацювали технології вирощування коренів без затрат ручної праці, засівають площі майже стовідсотково імпортними гібридами, а тому отримують по 500-600 центнерів буряків з гектара.

Наприклад, торік середня врожайність цукроносної сировини в області становила 414 ц/га. Тут ми впевнено наздоганяємо передові держави світу. Та на тлі втрат здобутки виглядають надто скромно, адже ліквідовано тисячі й тисячі робочих місць, розбазарено бурякову техніку, втрачено унікальних спеціалістів і культуру поля...

Та все ж таки: обґрунтовано скочила ціна на цукор чи ні? Буде вдосталь свого бурякового чи доведеться перейти на імпортний тростинний?

Ясна річ, споживачі невдоволені подорожчанням, бо зарплата не зростає. Але дорожчає все, тож цілком логічно, що й цукор не може продаватися за старими цінами, які, до слова сказати, донедавна ледве перекривали собівартість. Про високі прибутки цукрозаводів говорити не доводиться. Тому зрозуміло, що для заводчан подорожчання стало бальзамом на душу. Зажевріла маленька надія на відродження галузі. І не дай Боже, щоб вона згасла. Коли втратимо останнє, що маємо, тоді точно доведеться перейти на тростинний, чужерідний продукт для українців. Та й що тоді вирощуватимемо на наших землях, якщо ще й від буряків відмовимося? Ріпак на догоду «забугорним» капіталістам? Але то дуже нерівноцінна заміна. Буряк залишає по собі багате на поживу поле, після нього можна не вносити добрива років 3-4 за рахунок попереднього внесення великої кількості органіки, а ріпак залишає досить виснажену землю...

Поки що, як стверджують спеціалісти, Хмельниччина продукує достатньо цукру, щоб не відчувати дефіциту. Так, торік його вироблено на наших п'яти цукроварнях 102,3 тис. тонн при річній потребі області у 60 тис. тонн (для виробництва і населення). Тож мали перевиробництво цукру.

На що сподіватися нам у майбутньому? У цьому році, за оперативними даними, в області посіяно 30,7 тис. га цукрових буряків. Торік бурякосіючі господарства отримали дотацію за сівбу цукристих в розмірі 750 гривень за гектар. В цьому році вже прийнята постанова № 625 від 3 червня де передбачається така ж сума. Вона буде виділятися за рахунок стабілізаційного фонду.

Працюватимуть у цьому сезоні знову п'ять заводів - ті ж, що й торік, окрім Волочиського; натомість запуститься Старокостянтинівський, який в минулому році не працював.

Отже, цукор матимемо. І для потреб області його вистачить. А от буде доступним він за ціною чи ні - покаже життя.

Галина СКРИПНИК

Хмельницька область