ЯКІСНА СЕЛЕКЦІЯ – СКЛАДОВА ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

15 March, Розділ Агрополітика / Гаряча тема, переглядів 7 048

Конференція. Науковці виробили завдання галузі селекції насіннєвого і посадкового матеріалу на 2007 р. та заручилися підтримкою МінАП.

Напередодні вступу України до СОТ кожна галузь, переглядаючи власні здобутки і аналізуючи проблеми, прагне накреслити для себе такий «план дій», який дозволить їй не просто вижити, але й стати цілком конкурентноздатною на зовнішньому ринку.
Для України – аграрної за своєю суттю – особливо важливо підняти сільське господарство на якісно новий щабель, що неможливо зробити без належного стану селекції сільськогосподарських культур. Науково-практична конференція «Стан селекції й насінництва сільгоспкультур, а також завдання галузі щодо ефективного використання сортових ресурсів та поліпшення сортових властивостей насіннєвого і садивного матеріалу в 2007 р.» відбулася наприкінці 2006 року в УААН.
Цей форум чи не вперше зібрав фахівців галузей сільського господарства, причетних до рослинництва, а також науковців, представників Мінагрополітики, інших зацікавлених відомств. Йшлося про те, що лише за рахунок сорту тієї чи іншої сільгоспкультури можна досягти збільшення урожаю в середньому на 20-30%. Тобто, і науковці, й практики сходяться на думці, що найефективнішим інструментом інтенсифікації сільськогосподарського виробництва є сорт із закладеними в нього хорошими якостями і чисте, без будь-яких сторонніх домішок, насіння.
Проте, хоча Україна має значний науковий потенціал (селекцією сільгоспкультур у нас займається 101 установа, 82 з яких підпорядковані УААН), не все у нашому домі гаразд: і матеріально-технічна база давно накульгує, і фінансування далеко не таке, як потрібно, та й законодавчі моменти (попри те, що є кілька законів – «Про насіння і садивний матеріал», «Про охорону прав на сорти рослин», «Про карантин рослин», – які складають нормативно-правову базу розвитку галузей) не всі врегульовані.
Найперше, що викликає тривогу українських селекціонерів, за словами заступника директора Селекційно-генетичного інституту Національного центру насіннєзнавства і сортовивчення Миколи Литвиненка, це стан сучасного сільськогосподарського виробництва. Адже внаслідок зниження інтенсивності землеробства використання генетичних можливостей сортів знижується. «З одного боку, – зазначає М.Литвиненко, – селекціонери працюють над створенням і випробуванням сортів на відносно високому агрофоні, з іншого – в умовах виробництва агрофон втрачається все більше, а недобір продукції зростає». Але весь комплекс існуючих негараздів і вчені, й практики пов'язують з украй занедбаною матеріально-технічною базою галузі, що, в свою чергу, є наслідком її недостатнього фінансування.
Учасники конференції говорили не тільки про основні напрямки селекції зернових культур, а й про олійні. Це й зрозуміло: останнім часом, коли енергоресурси дорожчають ледь не щогодини, роль альтернативних видів палива підвищується. Переорієнтувавши частину своїх посівних площ під вирощування сої та ріпаку, Україна не лише зможе забезпечити потреби власного села у паливі, а й стати гідним конкурентом тій же Німеччині, котра сьогодні є основним виробником біодизелю.
Не менш важливими є проблеми селекції цукрових буряків, кукурудзи, кормових, а також овочевих і баштанних культур. Адже, за найскромнішими підрахунками експертів, ефективне використання сортових ресурсів додатково може дати Україні близько 3 млн. тонн високоякісного зерна, 2 млн. тонн цукросировини та до 1 млн. тонн соняшника.
З проблемами, які наразі доводиться вирішувати селекціонерам, тісно пов'язаний комплекс питань, що стосуються сортовипробування, про що говорив голова Державної служби з охорони прав на сорти рослин Віктор Волкодав.
Він окреслив перспективи розвитку національних сортових ресурсів у контексті прагнення України приєднатися до світової спільноти. Перед цим кроком потрібно вирішити дуже багато питань. Це і питання взаємовідносин між власниками прав на сорти рослин та суб'єктами насінництва, і правові аспекти державної реєстрації генетично-модифікованих сортів рослин в Україні та проблеми їх використання. Окрім того, гостро стоїть питання сортової сертифікації насіння: через відсутність відповідних акредитованих лабораторій наша країна досі не може вийти на світовий ринок насіння (крім ближнього зарубіжжя). А прогалини в нормативній документації дозволяють спритним ділкам продавати селянам замість якісного сортового насіння несертифіковані суміші, що значно знижує врожайність.
І хоча в Україні діє Центр генетичних ресурсів рослин, на базі якого сформовано Національний генетичний банк рослин (126,6 тис. зразків 375 культур та понад 657 диких споріднених видів), що входить до десятки кращих генетичних банків рослин світу, роботи в цій царині теж вистачає. За словами заступника директора Інституту рослинництва ім. В.Юр'єва Віктора Рябчуна, важливий аспект – збереження генофонду, що потребує значних матеріальних ресурсів. Скажімо, наразі необхідні кошти для перезакладки колекцій плодових культур, а також для розвитку кріоконсервації. Щоб закласти підґрунтя для вирішення усіх цих проблем, Україні необхідно «спроектувати й збудувати національне сховище зразків генетичного фонду рослин».
Підсумувавши усі виступи, поважне зібрання виробило власну стратегію поведінки, починаючи з поточного 2007 р., а міністр агропромислової політики Юрій Мельник зазначив, що зі свого боку зробить усе можливе, аби наука отримала необхідне фінансування і з розумом його використала.

Валерія КАЛИНОВСЬКА