І крізь Чорнобиль проростає сад…

19 July, Розділ Агрополітика / Гаряча тема, переглядів 4 561

Перший в Україні проект комплексного соціально-економічного розвитку міченої Чорнобилем території реалізує Єврокомісія у Володимирецькому районі на Рівненщині. Його загальна вартість – 750 тисяч євро. Для небагатого поліського району це, без перебільшення, справжнісінький скарб.

Терниста дорога з Брюсселя…

Два роки тому тодішній начальник «чорнобильського» управління Рівненської облдержадміністрації Оксана Заліпська побачила в одному із забруднених районів сусідньої Білорусі величезні плантації огірків-корнішонів. Коли поцікавилась детальніше, їй розповіли, що огірки місцеві жителі вирощують за програмою постчорнобильського розвитку території за підтримки ПРО ООН.

«А чому б не добитися євроінвестицій для нашої Рівненщини? Адже статус постраждалих мають шість районів, рівень зареєстрованого безробіття в них чи не найвищий в області, та й у державі», - не давала спокою невесела статистика.

- Землі тих населених пунктів, що входять до четвертої та навіть третьої чорнобильської зони, стверджують фахівці, цілком безпечні для садівництва й городництва. До того ж, наша область традиційно аграрна, тут люди мають генетичний потяг до землі, - коментує регіональний менеджер проекту Оксана Заліпська. – Саме тому ми й вирішили запропонувати Єврокомісії підтримати проект під умовною назвою «Сади Полісся». Його замовником стало Міністерство надзвичайних ситуацій України: проектом опікувався заступник міністра Володимир Холоша. Одне слово, розробили, затвердили, взяли участь у конкурсі, що відбувся в офісі Єврокомісї в Брюсселі, і... перемогли.

Здавалося б, можна полегшено зітхнути. Втім, проблеми, як з’ясувалося, лише починалися. Бо найслабшою ланкою, як завжди, виявилася... наша психологія.

Люди так зневірилися в усьому, що пропонується їм «згори», що ініціатори наштовхнулися не лише на нерозуміння, а подекуди й на відвертий спротив. У районі поширювалися фантастичні чутки: мовляв, якщо зникне хоча б один із тих майбутніх європейських саджанців, доведеться розплатитися, щонайменше, коровою... От і виходило: сьогодні люди погоджувалися брати участь у проекті, а вже на завтра – відмовлялися. Єврокомісія заледве взагалі не поставила на ньому хрест...

- Таке справді було, - пригадує голова Володимирецької райдержадміністрації, керівник проекту Володимир Ткачук. – Тому ми довго і подекуди нудно пояснювали і сільським головам, і селянам, що жодного зиску з них ніхто не прагне мати. Навпаки, нам дають шанс розвинути садівництво та городництво і водночас - неабиякий імпульс для комплексного соціально-економічного розвитку району. Умови участі в проекті були прості: кожен учасник має висадити яблуневий сад на щонайменше 0,5 га, ягідні кущі та полуницю – щонайменше на 25 сотих. Тоді вони отримують добрива, необхідний реманент і техніку, а вирощена продукція стовідсотково залишається в їхньому розпорядженні. Ми переконували земляків, що мати селекційні саджанці й вирощувати їх на промисловій основі, то означає - закласти підвалини майбутнього власних родин, основи сімейного бізнесу. Вирощують же наші люди в теплицях огірки і помідори, продають їх у Росії, в Прибалтиці й непогано з того живуть, - чому ж не можна полуницю чи аґрус?

На пропозицію відгукнулися селяни в Каноничах, Жовкинях, Довговолі, Лозках, Озері, Собіщицях, Красносіллі, Зеленому. А остаточно повірили владі та представникам Єврокомісії торік на початку квітня, щойно отримавши, як і передбачено умовами проекту, комплекс органічних і мінеральних добрив та саджанці.

У Володимирці звучить англійська

На полі в Зеленому чую одразу дві мови: рідну та англійську. То йде дискусія, як краще висадити в ґрунт добірну розсаду полуниці: практичний семінар для учасників – невід’ємна складова проекту. Англійською експерт з Голландії Ніко де Гут пояснює всі тонкощі промислового вирощування ягоди. Начальник відділу Інституту рослинництва НААН Олександр Ярещенко, який спеціалізується на кущах і яблунях, виступає в ролі перекладача.

Селяни зацікавлено розглядають невеличку, неначе іграшкову, лопатку, якою вправно орудує Ніко і виносять колективний «вердикт»: вони садитимуть полуницю “мечем” (пристосування, яким на Поліссі висаджують хвойні породи дерев). Десятки запитань звучать і до Олександра: і про міжряддя, й про захист від шкідників, і про кількість майбутнього врожаю...

Вісім учасників проекту в Зеленому – це здебільшого ініціативна молодь, що працює в соціальній сфері й не має власних паїв. Цікаво, що проект, завдяки підтримці місцевої влади, допоміг вирішити наболіле для села питання.

- Це зоране поле ще донедавна було землями запасу нашої Красносільської сільської ради, їх виділили у користування для реалізації проекту, - розповідає учасник проекту, завідуюча сільським ФАПом Тетяна Лабунська. – Тепер будемо вирощувати наші сади на цілісній 16-гектарній площі.

- Саджанці добрі, на базарі таких ні за які гроші не купиш, - каже Петро Кашуба, який сам роками вирощує сад. – Сім сортів лише яблунь отримали, а ще ж – смородина, агрус, порічки, полуниця...

- Наші люди здебільшого по заробітках свої працьовиті руки возять, - додає водій Ярослав Ковальчук. – А хіба на своїй землі гірше працювати? Варто ж і дітям у спадок щось залишити. Як піде в нас ця справа, тоді нехай діти вчаться й на садівників, і на городників, та й розвивають бізнес. Правда, Сашко? – змовницьки підморгує першокласниці Олександрі Базаці, яка разом із татом спробувала посадити першу в своєму житті яблуню.

- До речі, Володимирецьке профтехучилище №29 вже з наступного навчального року планує відкрити нову спеціальність – садівництво та городництво, - каже Олександр Ярещенко. – Тож на перших порах можна буде вчитися в рідному райцентрі.

До того ж, селяни отримали й трактор для обробітку своїх садів.

Щоб світилися очі добром

- Найголовніше, що нам вдалося розбудити громаду, що людські очі світяться цікавістю й бажанням робити добро на своїй рідній землі, на малій батьківщині, - робить головний акцент Володимир Ткачук. – А ті, хто взяв на себе роль «невіруючого Хоми», тепер просять у односельців саджанці, аби посадити біля хати. Гадаю, що вже за кілька років ми зможемо потужно розвивати переробну галузь, а згодом - і експортувати в ту ж таки Європу не лише дари поліських лісів. Бо досі наших людей годували здебільшого гриби і ягоди, які нерідко збирають просто-таки варварськими способами. Спритні перекупники відправляють цей товар за кордон: от тільки бюджет від таких операцій отримує чистий нуль. Тепер маємо цивілізований спосіб отримання доходів і для багатодітних родин, і для районного бюджету. Нехай це поки що перших 40 га саду, але то – сад нашого майбутнього в найширшому розумінні слова. У проекті працюють 69 родин, але якщо помножити цю цифру, щонайменше на п’ять, бо за кожним із них, як правило, багатодітна сім’я... Втім, на цьому ми не ставимо крапку в проекті, а будемо пропонувати Єврокомісії подальшу співпрацю.

І вона триває. Напередодні 25-ї річниці Чорнобиля в області побували експерти Єврокомісії на чолі з Манфредом Шюсселем, які, зокрема, вивчили роботу одного з найуспішніших підприємств облспоживспілки – заготівельного виробничо-збутового комбінату, плодоовочеву продукцію якого знають далеко за межами області і навіть за кордоном: це чудові натуральні соки, джеми, пюре.

- З кожним із 60 учасників проекту ми можемо укласти так звані ф’ючерсні контракти, передбачивши в них закупівлю певних обсягів майбутньої продукції, остаточну ціну на яку, зрозуміло, сформує ринок. Закуплену в людей продукцію будемо реалізовувати через власну мережу торгівлі та ресторанного господарства, використовувати в шкільному харчуванні – саме кооперація ось уже майже 25 років забезпечує харчування учнів чорнобильських районів. Тому, гадаю, сад, започаткований у проекті, має всі можливості квітнути завжди, - додає голова правління облспоживспілки Петро Бараш.

А Єврокомісія приймає ще одне важливе рішення: автоклав для переробки продукції садів вартістю 1 млн. грн. встановити на згаданому підприємстві облспоживспілки. Напередодні 25-річчя Чорнобиля такою є інвестиція в область.

- Нині, коли від Чорнобиля нас відділяє майже чверть століття, головним для Рівненщини є кваліфікований моніторинг наших територій з чітким визначенням рівня їх забруднення, - коментує голова Рівненської облдержадміністрації Василь Берташ. – Я сам народився і виріс у одному з чорнобильських районів – Рокитнівському - й добре знаю ці проблеми. За цей час на державних пільгах і компенсаціях виросло ціле покоління. Так, держава повинна будувати школи, дороги й газогони. Та повністю перекладати утримання цієї території на державні плечі неправильно. Проект - це “перша ластівка” в активізації та розвитку наших постчорнобильських територій.

Тож сьогодні ми повинні мати правдиву й професійну інвентаризацію території, а це, зауважте, майже півобласті. Щоб і в наші північні райони прийшов інвестор заради їх повноцінного розвитку.

Інна ОМЕЛЯНЧУК