Аграрний тиждень. Україна
» » » » Альфа і омега аграрного виробництва
» » » » Альфа і омега аграрного виробництва

    Альфа і омега аграрного виробництва


    «Сам Бог велів Україні бути успішною аграрною державою. І не просто велів, а створив для цього всі необхідні умови, які за вмілого використання постійно забезпечують країну щедрими врожаями, - переконує президент Національної академії аграрних наук Василь Петриченко. - Але нині без наукових розробок суттєвих зрушень на полях і фермах зробити неможливо».

     

    Та чи готові вітчизняні аграрні науковці забезпечити базові галузі новими розробками? Які науково-технічні програми готові сьогодні запропонувати агровиробникам? Чи достатній рівень інновацій працює зараз на конкурентну спроможність виробництва? На ці та інші питання погодився нам розповісти академік Василь Петриченко.

     

    - «Модернізація виробництва», «впровадження сучасних інноваційних технологій» - ці словосполучення досить часто вживають, говорячи про вітчизняне сільське господарство. Наскільки вагомим є внесок у цьому нашої аграрної науки?

    - Всесвітньо відомі західні компанії пишаються тим, що кожного року вкладають у науку солідні кошти. Дуже хотілося б, аби в Україні наука і бізнес навчилися розуміти й чути одне одного, а не існували автономно. Шлях від «заручниці застарілих догм» до «захисниці модернізації АПК» - не короткий. Та перші кроки на цьому шляху науковці вже зробили. І це при тому, що в Україні на одного науковця середні витрати на рік становлять 43 тис. грн. (лише $5,3 тис.), тоді як у Європі - $150-200 тисяч.

    Але вчені повинні служити виробництву. Так, нині набирає обертів робота на умовах державно-приватного партнерства. Академія підписала меморандум про співпрацю з всесвітньо відомими насіннєвими компаніями – «Піонер» і «Монсанто», домовившись про створення спільних сортів і гібридів у наших науково-дослідних інститутах. Ми даємо приміщення, людей, землю, партнери - гроші для оновлення матеріально-технічної бази господарств, на нову селекційну техніку, створення лабораторій для конструювання нових сортів і гібридів.

    Як відомо, збільшення генетичного потенціалу сільгоспкультур і його реалізації в агровиробництві - питання номер один в аграрному світі. Реалізація програми «Зерно України» базується на розроблених академією сучасних конкурентоспроможних сортових ресурсах, технологіях їхнього вирощування, переробки та ефективного використання. За таких умов 80 млн. т зерна щороку стають для хліборобів реальною цифрою. Це питання багатовекторне, бо в ньому - відповіді на питання продовольчої безпеки країни, сортової політики, позиція на світовому ринку зерна.

    Тут вітчизняна аграрна наука не програє, адже пропонує виробникам перспективні сорти, зокрема, Золотокоса, Царівна, Калинова, які з кожного гектара дають понад 100 центнерів. А це вже світовий рівень.

    Проте, щоб такі врожаї прописали на кожному полі, потрібно долучити до виробництва технології, де важливими чинниками є підготовка ґрунту, ті ж самі сорти і гібриди сільгоспкультур, удобрення, боротьба зі шкідниками і бур’янами тощо.

     

    - Особливої гостроти набрало в останні роки й питання ефективного використання і збереження землі… 

    - Так, і в державі повинен запрацювати Закон «Про ґрунти та їх родючість». Вже розроблено Стратегію збалансованого використання, відтворення і управління ґрунтовими ресурсами України. Також є постанова уряду, що регламентує структуру посівних площ. Нам ще зарано списувати на лаву запасних багатопільне виробництво, сівозміни і все те, що зветься культурою землеробства.

    Навпаки, саме вони повинні бути на передньому плані збереження родючості ґрунтів.

     

    До речі, за останні півтора роки ми двічі поверталися і до питання відродження земель, що буквально «встелені» радіацією. На них і досі стримується розвиток агровиробництва. Ми системно працюємо над цією проблемою. І скажу, що дослідження, проведені спільно з Національним університетом біоресурсів і природокористування, Житомирським агроекологічним університетом, переконують: потрібно поетапно повертатися до роботи на цих землях. Зокрема, для них уже визначено напрямок – вирощування сировини для подальшої переробки на технічні цілі, крохмаль. Такі землі придатні для вирощування кукурудзи, картоплі для переробки на крохмаль і міскантуса – новосела на українських ланах, який гарантує біоенергетичний прорив на внутрішньому ринку.

     

    - За часів перебудови чимало господарств просто відмовилось від тваринництва. Щоправда, немало є й тих, хто обома руками «за» розвиток цієї галузі. А Ваша думка яка?

    - Відповідь лежить на поверхні: наприклад, виробництво молока – прибутковий бізнес за умови отримання від кожної корови мінімум 4 тис. л молока за рік. А наші вчені вже мають філософію виробництва удвічі більшу, коли і прибуток від утримання корів множиться вдвічі. До того ж на якісну продукцію знаходиться не один покупець.

    На проблему тваринництва варто дивитись і у соціальному зрізі: це робочі місця, конче потрібні на селі.

    До речі, на обійсті дядька утримується нині 2 млн. голів корів (практично стільки ж, скільки було у 1991 р.) і лише 550 тисяч – у господарствах. Але пройде зовсім небагато часу, і виробництво молока зосередиться на великотоварних фермах, які вже нині потребують наукового забезпечення. І вчені НААН мають абетку тваринника, де все розклали по полицях: корми, кадри, селекцію, утримання, ветеринарію…

     

    - Більшість розробок, програм, концепцій вимагають сучасного підходу, а отже, потрібні молоді вчені та спеціалісти для села…

    - Про все це детально йдеться у стратегії розвитку українського села на перспективу. І тут варто наголосити, що існує «кадровий голод», тобто немає кому працювати на новому обладнанні й техніці. Бо молодь хоче сьогодні мати високооплачувану роботу, розвинену інфраструктуру населеного пункту, в якому треба жити. Та водночас вирішити всі больові точки не вдасться. І тут не треба здіймати галас: атестація можливостей переконує, що ми йдемо правильним шляхом і що поступово здолаємо цей відрізок розвитку нашого села. Не за рік, і не за два, але обов’язково виконаємо і ці завдання.

    Взагалі ж, за аграрно-науковим потенціалом Україна посідає провідні позиції в Європі. Власне, у великій аграрній державі так і має бути. Вже ні в кого не викликає сумніву, що сільське господарство для нашої держави не просто один із секторів економіки, а першоджерело економічного зростання.

    Потенціал маємо величезний, проте використати його й перетворити на реальні дивіденди для держави можливо лише за допомогою аграрної науки. Саме тому за останні два роки академія забезпечила науковий супровід розробки 21-го законопроекту України, численних змін та доповнень до чинного законодавства. Разом із вченими-аграріями напрацьовано проект Стратегії розвитку аграрного сектору економіки України до 2020 року. Поза сумнівом: аграрна наука є єдиним засобом для відновлення престижу українського АПК і реалізації його величезного потенціалу.

    Згадаймо основні пріоритети реформування вітчизняного агросектору. Одним із основних чітко визначено саме аграрну науку. Тож вона має стати альфою і омегою аграрного виробництва.

     

    Лариса ДАВИДОВА

     

    Довідково: Наука є найбільш ефективною сферою капіталовкладень, стверджує світова практика, адже прибуток від інвестованих коштів сягає 100-200%. Це набагато вище прибутку в інших галузях. За даними зарубіжних економістів, $1 витрат на науку щорічно дає прибуток у $4-7. В Україні ефективність науки також досить висока. На гривню, витрачену на науково-дослідні роботи і дослідно-конструкторські розробки, прибуток становить 3-8 гривень.

     

     

     


    Схожі новини
  • Про роботу секції «Інноваційні технології раціонального використання, охоро ...
  • Як отримати 10-12 млн. тонн овочів
  • «Корми і кормовий білок»
  • Уряд виступає за модернізацію агропромислового комплексу
  • Поділитись зі світом

  • Додати комментар

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.