Нижні гілки слугують опорою верхнім

10 January, Розділ Агрополітика / Досвід, переглядів 3 447

Зорані острівці на полях по дорозі до Носівки безсніжного грудня нагадали народний вираз: «Чорнозем - хоч на хліб намазуй»… Упереміж за придорожніми лісосмугами зяяли порожніми вікнами покинуті ферми й довкола них сухим бадиллям дивувала недоглянута чернігівська земля. Аж ось за Носівкою поворот до селекційно-дослідної станції – і настрій змінився.

Дитинно-казкова алея височезних струнких ялин (напевне, саме таку подарувала Україна Ватикану до нинішнього Різдва), червоні грона калини з краплями вологи на кущах біля триповерхової споруди станції, задрапірований тканиною барельєф на стіні праворуч - усе поєдналося в цілісне передчуття урочистої події. Тиша, сповнена гідності і поваги, свідчила про справжню, негучну любов, якою ось зараз довірливо поділяться господарі-науковці з дорогими гостями.

Сергій Сергійович Кулжинський, який приїхав із Москви на урочисте засідання з нагоди 100-річчя Носівської дослідної станції, на прохання господарів звільнив од офіційного шовку дві меморіальні дошки. І подивилися на присутніх його батько - засновник Носівської станції, перший її директор, професор Сергій Пантелеймонович Кулжинський (1880-1947) і академік Костянтин Каетанович Гедройц - видатний агрохімік, який 1922 року з рангу консультанта перейшов на посаду завідувача відділу станції і саме тут зробив неоціненний внесок у ґрунтознавство. Вчені-інтелігенти, котрі за життя навіть елементарні лаборантські досліди робили власноруч, наче трохи соромлячись мистецької патини скульптурних своїх портретів, подивилися на рідних, гостей і колег – гідних продовжувачів початої ними справи. Справжні титани аграрної науки, вони духом завжди були присутні тут, у Носівській дослідній станції - навіть тоді, коли потерпали від сталінських репресій, і згодом, коли «в Молдавии, в глуши стезей» розвивали фундаментальну науку і впроваджували в життя свої відкриття і наукові розробки. Хронологічні віхи їхніх біографій для зовсім молодих гостей озвучили просто неба вчені - нинішні керівники станції, а продовжились урочистості в актовій залі.

Звісно, академік НААН Сергій Булигін й інші представники академії, що прибулі на святкування столітнього ювілею станції, добре знають її історію, численні досягнення кількох поколінь науковців, починаючи від учнів С.П. Кулжинського та К.К. Гедройца. Та й ми вже сприймаємо як аксіому методи підвищення родючості ґрунтів, розроблені тут, на Чернігівщині, котрі були науковим одкровенням у момент винаходу. Не старіють і не зникають чимало сортів рослин, котрі у назвах своїх несуть ім’я Носівської станції. Нині НААН ставить перед селекціонерами всієї країни завдання впроваджувати у виробництво найкращі сорти, щоб не тільки державні реєстри, а й величезні поля стали плідним для них вмістилищем. 75 гектарів голого степу 100 років тому надали під науковий полігон дослідникам-селекціонерам. Нині розрісся клин на тисячу гектарів, але традиція, закладена першими науковцями, живе і досі. Це - чесне, сумлінне, творче, я б сказала навіть – побожне ставлення до аграрної науки. Тому кожен працівник тут має вагомі результати, хоч і не кричить про них на весь світ. Правду сказав колись письменник-класик: «Що річка мілкіша, то вона грімкіша». Багато людей в нелегкі часи доклали зусилля і зберегли Носівську селекційно-дослідну станцію, розвивають її в наші дні. Усі вони не забули жодного попередника і його внесок в аграрну науку і практику, але не акцентують увагу на своїх особистих внесках у спільну справу.

Багато відзнак (навіть державних) вручали на святкуванні, чимало й різних подарунків – від академії і аграрного міністерства, обласної і районної держадміністрацій, від керівництва самої Носівки і сусідніх селищних рад, від Інституту сільськогосподарської мікробіології та агропромислового виробництва, під крило якого самостійним підрозділом відтепер входитиме знаменита Носівська селекційно-дослідна станція, а ще від видавців, істориків, художників. Думалося, живописний портрет академіка Гедройца подарували молодим ученим, а з’ясувалося – із насіння і зерен різних рослин складене його мудре обличчя. С.С. Кулжинський передав виданий у Росії грубезний том із родоводом і життєписом свого батька - Сергія Пантелеймоновича, а додому повіз на згадку живописний краєвид із зображенням старовинної споруди дослідної станції, започаткованої 1911 року його батьком і добре відомої в Європі вже на початку ХХ століття.

Нині середній вік науковців станції-ювіляра складає 40 років. Кожен відділ, кожна лабораторія і кожен науковець тут має чим звітувати не на папері, а й на полях. Багато є чудових сортів, але найсмачніший борщ – якщо господиня обрала носівський плоский столовий буряк.

Сорти озимого жита, вівса, ярого ячменю, багаторічних трав і овочевих, зернобобових та круп’яних культур, досягнення зоотехніків і працівників свиноферми Носівської станції викликають повагу, а іноді й справжній захват. Бо немає тут байдужих до обраної професії, немає пихи і заздрощів, кар’єризму й зневіри. Бо мислять носівські вчені державними категоріями, прагнуть розквіту для всієї України, а не комунізму на окремій чітко окресленій території. Вони залюбки продавали б насіння суперелітних сортів великим насіннєвим господарствам, щоби на рік раніше множились врожаї на величезних площах і маленьких присадибних ділянках, - якби наш устрій дозрів до нормальних ділових стосунків.

Благородна неперервність поколінь у науці незабаром з’єднає навколо Носівки острівці оброблених ґрунтів у суцільне процвітаюче плодюче поле. Тоді повернеться активне життя й у напівзруйновані, безхозні сьогодні ферми.

На Носівській селекційно-дослідній станції немає зайвих, немає байдужих. Кожна людина тут – на вагу золота, бо на древі народу нижні гілки слугують опорою верхнім.