Чи потрібна селу медицина

13 May, Розділ Агрополітика / Законодавча база, переглядів 6 758

В який тільки бік не реформували вітчизняну медицину. За останні роки вона зазнала численних змін, реорганізацій та законодавчих ініціатив. Пройшла через медичну касу, примусову благодійність, комерціалізацію послуг та страхову медицину. Врешті-решт, почали активно практикувати у регіонах роботу сімейних лікарів.

Досвід у цьому питанні запозичили у європейців, однак забули впровадити паралельно соціальні реформи - з оновлення автопарку та медичного обладнання. За відсутності останніх, усі новації, у більшості своїй, призвели лише до скорочення робочих місць та ліквідації медичних закладів.

Нардеп Антон Кіссе, який у 2004 році був одним із ініціаторів Закону «Про страхову медицину», впевнений, що медичне реформування неможливе без соціальних реформ. Його 142 виборчий округ розташований в Одеській області - там, де між населеними пунктами відстань у десятки кілометрів. До того ж, за словами парламентаря, - є такі села, куди «швидкій допомозі» швидко не дістатися у будь-якому разі. «По-перше - розбиті дороги, по-друге - відсутність медиків. Сьогодні мало бажаючих працювати в умовах сільського екстриму: без житла, гідної зарплатні та відповідного медичного обладнання. Тому і знаходиться вітчизняна медицина у такому жалюгідному стані, навіть незважаючи на зусилля комерційних структур з підтримки в області найсучасніших пілотних проектів. Бо у деяких сільських амбулаторіях Одещини немає навіть звичайних томографів», - констатує Антон Іванович. За його словами, деякі громадяни, щоб заплатити за коштовні операції близьких чи родичів, мусять продавати все своє майно. Бо добровільні внески в нашій медицині давно є примусовими, каже парламентар.

Нині за медичну галузь узялися і парламентарі нового скликання. На розгляді парламентського Комітету з питань охорони здоров’я перебуває законопроект №1077 від 13.12.12 р. про внесення змін до статті 16 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (щодо реорганізації закладів охорони здоров’я). Його ініціатори свідчать про безпідставне закриття лікарень, яке відбувається сьогодні під маркою непродуманої та неефективної реорганізації. Автори документу вимагають запровадити у питаннях ліквідації комунальних закладів охорони здоров’я громадський контроль.

Відтепер територіальні громади, а не міністерські чиновники мають вирішувати долю власних лікарень. Законопроектом пропонується визначити, що оптимізація, реорганізація або ліквідація комунальних закладів охорони здоров’я допускається лише за згодою села, селища, міста на підставі результатів місцевого референдуму. Можливо, законодавча ініціатива парламентарів урятує від остаточної ліквідації залишки колишніх квітучих сільських амбулаторій.

Добре, якби і держава зі свого боку потурбувалася та знайшла кошти на їх ремонт і сучасне облаштування. Бо тримаються ці заклади нині на голому ентузіазмі селищних громад та окремих спонсорів. А без медицини українське село не виживе.