Управління ризиками в агробізнесі

27 February, Розділ Аналітика, переглядів 5 177

Cьогодні міжнародні фахівці ставлять розвиток аграрного ринку на перше місце у стратегії конкурентоспроможності України. Однак у наших умовах власники агробізнесів стикаються з багатьма ризиками. Тож які нюанси важливі для ефективного управління компаніями в аграрному секторі і як захищатись від ризиків?

Як управляти ризиками?

Як правило, акселератором притоку капіталу у кожний бізнес є зменшення ризику. Для цього потрібно його ідентифікувати, визначити методику його вимірювання, стратегії та інструменти управління ним. А потім з різних стратегій та наборів інструментів обрати найкращу альтернативу.

Показників міри ризику є дуже багато: це може бути волатильність (Volatility), вартість під ризиком (Value at Risk, VaR), грошовий потік під ризиком (Cash Flow at Risk, CAR), умовна вартість під ризиком (Conditional Value at Risk, CVaR) тощо. І переходити до способів управління ризиками можна тільки після визначення тієї міри ризику, яка найкраще нам підходить – тобто добре вказує на ймовірність настання втрат, їхню величину та можливість враховувати взаємопов’язані економічні шоки. Тобто, фінансова модель вимірювання ризику повинна інтегрувати в собі як зміну інфляції, рівня безробіття, цін на нафту, пшеницю, сою, так і зміну рейтингів облігацій провідних європейських країн. Однак, аби ефективно управляти ризиками, спочатку їх потрібно класифікувати, виділити кожен окремий тип ризику (аналіз) та об’єднати всі ризики разом у одній інтегрованій моделі (синтез).

З якими ж найголовнішими ризиками стикаються компанії агросектору, і як від них захиститись? Захист від політичних ризиків надають міжнародні страхові компанії із західними засновниками - наприклад, MIGA. Маленькі компанії не можуть собі дозволити політичної страховки, бо для цього їм потрібна корпоративна реструктуризація, залучення допомоги IFC чи міжнародних консультантів тощо. А це потребує надто багато зусиль і фінансових ресурсів.

Одні з найнебезпечніших ризиків у агросекторі – погодні. Тому, щоб спонукати дрібних фермерів займатись агробізнесом, потрібне державне страхування. На Заході агробізнес часто субсидується державою, щоб частину ризиків узяла на себе спільнота.

Для захисту від ризиків неврожаю потрібні інноваційні технології управління обробкою посівів засобами захисту рослин, внесенням правильних міндобрив, збору та зберігання врожаю. Це все має застосовуватися в комплексі.

Щоб уникнути ризику втрати врожаю, потрібні інвестиції в сучасну сільгосптехніку для ефективного збирання врожаю. Малим і середнім фермерським господарствам слід об’єднуватись у кооперативи. Інакше ефект масштабу в агробізнесі призведе до формування лише великих агрохолдингів, коли один власник обробляє десятки тисяч гектарів. А це несе велику соціальну загрозу для села, бо скорочуються робочі місця.

Захист від ризику падіння цін передбачає використання фінансових інструментів (ф'ючерсів, пут-опціонів). Тут потрібно враховувати ще й технології управління ними – мова йде про стаціонарне та динамічне хеджування.

Існує кілька основних способів управління ризиками. Можна просто уникнути ризику – продати свій бізнес. Дієвою може бути диверсифікація – тут ми маємо справу, приміром, з розподіленням площ на різні агрокультури. Наступний спосіб – хеджування: зменшення фінансових ризиків, пов’язаних із реалізацією майбутнього врожаю. Наприклад, ще на час посівної фермер може зафіксувати ціну, за якою він зможе продати майбутній врожай. Застосовуючи цей спосіб, ми втрачаємо свій потенційно більший дохід і ним компенсуємо потенційно великі втрати. Інакше діє цінове страхування: тут ми залишаємо за собою право отримувати великий дохід, але хочемо зменшити втрати, коли настане певна страхова подія – приміром, коли ціна на якусь сільгосппродукцію стрімко впаде. Але, на відміну від хеджування, за це вже сьогодні потрібно щось заплатити – купити пут-опціон, тобто право продати майбутній врожай за наперед визначеною ціною. Головна властивість такого контракту – це право, а не зобов’язання. Якщо ж ціна на сільськогосподарський товар буде високою, то фермер зможе його продати за ринковою ціною.

Крім того, у своєму розпорядженні менеджер має додатковий інструментарій управління ризиками компанії.

Управління фіксованими і змінними витратами. Наприклад, якщо прогнози по ринку хороші, можна купувати нові трактори: врожай «відіб’є» витрати. Та якщо прогнози непевні, техніку краще орендувати.

Управління структурою капіталу. Тобто, скільки в компанії має бути власного і боргового капіталу. З одного боку здається, що чим більший дешевий борговий капітал, тим краще і більше його потрібно брати. Але це лише за умови, якщо прогнози по ринку позитивні. А якщо ні? Пам’ятаймо: за кредити треба розраховуватися. Отже, на фінансовому ринку немає однозначно поганого чи однозначно хорошого; у всьому треба зважати на наслідки та шукати компроміси.

Розуміння еластичності попиту і пропозиції. Якщо на ринку з’явиться попит на певну продукцію, чи зможемо ми прореагувати на нього додатковим виробництвом? Чи можемо швидко наростити вирощування тої чи іншої агрокультури? Чи маємо ми для цього засоби? Чи можемо швидко переорієнтуватися на іншу культуру? Ось питання, про які потрібно пам’ятати.

Розуміння впливу технологій на собівартість готової продукції. Приміром, у вирощуванні свиней важливим є коефіцієнт конверсії корму у м'ясо. Це означає, що на якихось стадіях росту тварин їм можна давати менше корму або менш якісний корм, і це не впливатиме на кінцевий результат. Потрібно прораховувати такі моменти; тут кожна компанія має виробити якесь своє ноу-хау. Звісно, це означає додаткові технологічні затрати. Крім того, в агробізнесі дуже відчутним є ефект масштабу: наприклад, ми збільшили цукристість буряку на 1% - і наші прибутки збільшились на мільйони доларів. Так само гостро відчувається цей ефект, приміром, тоді, коли компанія переходить із використання вітчизняної техніки на нову європейську.

Управління мотивацією. В ідеалі потрібно, щоб у компанії всі працювали на результат. Ті, хто пов’язаний з агросектором, знайомі з проблемою «ментальності колгоспу» у співробітників (вони й досі вважають можливість крадіжок показником хорошого робочого місця). Тим не менше, грамотне управління мотивацією все ж дозволяє зменшувати ризики.

Розробка стратегій, розуміння динаміки зміни правил гри на ринку. Приміром, зелене законодавство в європейських країнах значно впливає на тваринництво: воно вимагає збільшення площі в розрахунку на одну тварину, і це, відповідно, веде до зменшення кількості тварин. Отже, тваринницький бізнес треба кудись переміщувати. У такій ситуації стає привабливою Україна. Тому потрібно бути готовими, що нами цікавитиметься західний бізнес.

Останнім часом виграшним стає перехід від механістичного підходу (коли ми оптимізуємо свою діяльність, незважаючи на те, що роблять наші конкуренти) до стратегічного моделювання (коли, навпаки, зважаємо, пристосовуємось до зміни правил гри). Агрокомпаніям потрібно розуміти стратегічну взаємодію між агрохолдингами, дистриб’юторами, маленькими та середніми фермами, виробниками насіння, засобів захисту рослин, агротехніки, міндобрив, їхніми дилерами тут в Україні, банками, лізинговими компаніями, трейдерами, переробними заводами і регулятором. Коли ми розуміємо цю взаємодію, то можемо здійснювати стратегічне моделювання та інтегровано управляти ризиками. Власникам агробізнесів треба робити свої компанії максимально гнучкими, щоб дуже швидко реагувати на непрості виклики сучасної економіки.

Управління в умовах підвищеного ризику

Важливу роль для агробізнесу, як і для будь-якого бізнесу загалом, відіграє процес прийняття рішень. Однак як би ми не намагалися зробити його детермінованим («натисну в цьому місці – на виході зберу більший врожай»), в результаті усвідомлюємо, що ця детермінованість – фікція. Так чи інакше всередині цього процесу – рулетка, і ризики з’являються невідомо звідки. Однак нам все одно треба вчитися приймати рішення і зменшувати відхилення від прогнозованих значень.

Що ж найбільше впливає на кінцевий результат нашої роботи – на те, який врожай ми зберемо, за якою ціною його продамо, як будемо розраховуватися з нашими постачальниками та кредиторами? Оскільки ми завжди знаходимося в певних умовах та граємо за певними правилами, нам необхідна ефективна стратегія.

Дилема Монті Хола, яку аналізують чи не в усіх бізнес-школах, – саме про стратегію. Уявіть, що ви стали учасником гри, в якій вам потрібно обрати одні з трьох дверей. За одними знаходиться автомобіль, за іншими двома – самокати. Ви обираєте одні з дверей; після цього ведучий відчиняє одні з тих дверей, які залишилися: за ними знаходиться самокат. Після цього він запитує вас, чи не бажаєте ви змінити свій початковий вибір. Дилема полягає в наступному: чи збільшаться ваші шанси виграти автомобіль, якщо ви зміните вибір?

Аналіз цієї гри досить простий: якщо учасник змінює свій вибір на інший, то ймовірність на виграш збільшуються з 1/3 до 2/3. Однак 90% людей все ж чомусь дотримуються першого варіанту, бо вважають, що відкриття ведучим одних програшних дверей ніяк не змінює ситуації, навіть більше того, є психологічною маніпуляцією з гравцем. Так само і з бізнес-стратегіями – навіть якщо з ринку приходить нова інформація, її чомусь ігнорують. Натомість нам потрібно враховувати кожен фрагмент інформації, щоб адаптувати її до своїх дій.

Наприклад, зміна регуляторного законодавства в Євросоюзі в агросекторі призведе до перерозподілу чи притоку-відтоку інвестицій в український АПК, відкриття українського ринку для імпорту аргентинської яловичини призведе до падіння цін на яловичину на українському ринку і подальшого його скорочення. Тобто, за інформацією та трендами потрібно слідкувати, щоб бути готовими до раптових змін у регуляторній політиці (правилах гри).

Валентина КУЧИНСЬКА,

за матеріалами майстер-класу Євгена Пенцака «Ризикологія або ефективні шляхи підвищення капіталізації компаній в аграрному секторі»,

Києво-Могилянська Бізнес Школа