ВСЕОХОПЛЮЮЧИЙ ПІДХІД ДО БЕЗПЕКИ ХАРЧОВОЇ ПРОДУКЦІЇ

24 April, Розділ Аналітика, переглядів 4 591

Є питання. Чи часто, купуючи м'ясо або ковбасу у магазині, ми замислюємося про безпеку власного здоров'я? Хочеться вірити. Але для пересічного українця, незалежно від рівня прибутків, вирішальними критеріями у виборі того чи іншого продукту залишається ціна та привабливість упаковки. І даремно.

На щастя, серйозні спалахи інфекційних захворювань, пов'язаних із тваринною продукцією, оминають вітчизняний ринок. На відміну від ринку європейського, де ряд криз початку 90-х років, спричинених епідеміями коров'ячого сказу, випадками забруднення кормів промисловим діоксином та виявленням в оливковій олії сумнівних домішок, викликав неабиякий суспільний резонанс і визначив подальшу долю розвитку галузі.
Європейці, безперечно, мають більший досвід у ринкових відносинах, а своє вміння робити вибір отримали, мабуть, «із молоком матері». Тому й саме питання вибору між дорогим та якісним і неякісним, проте дешевим, для європейця є абсурдним: на його переконання, навіть дешеві і скромно упаковані продукти повинні бути абсолютно безпечними для здоров'я людей.
Агросектор відіграє ключову роль у європейській економіці в цілому. Виробництво харчової продукції і напоїв – флагман промислового сектору ЄС, річне виробництво якого сягає близько 600 млрд. євро, або 15% від загального виробництва переробної промисловості. Харчова індустрія – третій за величиною роботодавець в ЄС, 30% залучених у галузі – дрібні й середні підприємства. Рівень виробництва аграрного сектора економіки – це 220 млрд. євро, а також 7,5 млн. робочих місць. Річний прибуток від експорту продукції тваринництва і напоїв сягає 50 млрд. євро. Саме економічна важливість і насиченість ринку харчовою продукцією визначають основний інтерес виробників і органів державної влади до безпеки того, що споживають жителі Європи.
Безпека харчової продукції – проблема глобальна, і її вирішення потребує інтеграції зусиль над всіма ланками «харчового ланцюга». Інфекції, що можуть міститися у продуктах тваринного походження, не знають географічних кордонів, проте вирішення проблеми їх поширення, як то кажуть, «лежить у нас під ногами»– на фермах, полях, у фруктових садах та річках – тобто біля «витоків» їжі. Запорука безпеки продуктів харчування полягає у зміцненні кожної ланки цього «харчового ланцюга» – від місця, де сировина була вирощена, перероблена, запакована й продана, й до споживача.
Традиційно, контролюючи безпеку продуктів, ми зосереджуємо увагу на серединних ланках цього виробничого ланцюга – умовах переробки сировини, насамперед, якості усіляких наповнювачів, барвників, емульгаторів тощо. Але досягнення високих стандартів безпеки в переробці – не новина, а швидше норма. Місце ж походження або спосіб споживання залишаються при цьому ніби другорядними. Європейський досвід продемонстрував, що саме факт неналежної уваги початковим ланкам «харчового ланцюга»призводить до систематичного виникнення небезпечних інфекцій у харчовій продукції. Наприклад, спалах коров'ячого сказу (губчастоподібної енцефалопатії) у Великій Британії був спричинений зараженням м'яса тварин через корми. Вирішення цієї проблеми коштувало Великобританії 6 млрд. доларів, не кажучи про підірвану довіру населення до власного товаровиробника. Цей і схожі епізоди засвідчили, що зацікавленість громадян у безпеці їжі варто розглядати як окрему, важливу вимогу до сучасних стандартів виробництва та споживання харчових продуктів. Європейці хочуть знати: що вони їдять і звідки ця їжа походить.
Підхід «харчового ланцюга» справедливо також застосовувати і по відношенню до споживачів. І в першу чергу – всебічно інформувати і заохочувати споживачів до правильного зберігання, приготування і споживання їжі.
Питаннями безпеки продуктів у ЄС опікується Агентство з безпеки харчової продукції. Воно надає управлінцям наукові консультації з усіх аспектів виробництва, переробки та маркетингу. В компетенції агентства також питання правильного харчування, захист тварин, захист рослин, генетично модифікованих організмів (ГМО).
Законодавством ЄС передбачене обов'язкове маркування продуктів етикеткою, де вказується не лише місце походження тварини, а й ферма, на якій її було вирощено, бійня, на якій її було забито. Обов'язково вказується і наявність ГМО у продукті. Спеціальні вимоги передбачені також для окремих видів продуктів: наприклад, вміст кофеїну або хініну слід вказувати на етикетці. Ідентифікація тварин є також обов'язковою умовою. Комп'ютерна мережа дозволяє ветеринарним службам здійснювати обмін інформацією про переміщення тварин, ембріонів, генетичного матеріалу, продуктів і відходів тваринництва між окремими країнами Євросоюзу.
Питання безпеки продуктів тваринного походження набуває особливої ваги у контексті інтенсивної міжнародної торгівлі. Якщо раніше небезпека зараження виникала в межах національних кордонів однієї держави, то тепер продукт або сировина, що можуть бути потенційно небезпечними, розповсюджуються із непередбачуваною швидкістю.
Тож якщо українські товаровиробники у майбутньому планують вийти на європейський ринок і продемонструвати свої конкурентні переваги, їм слід вже сьогодні подбати про створення ефективної системи безпеки власної продукції й пам'ятати, що одна слабка ланка, особливо на початку циклу, може спричинити колапс усього ланцюга. Спільна і водночас індивідуальна відповідальність кожного з учасників «харчового ланцюга» – ось європейський досвід моделі «з лану до столу», яким розвинені країни готові поділитися з усіма, хто зацікавлений у чистоті й безпеці продуктів на нашому столі.
А на останок хотілося б додати: принцип не новий. Проте він вкотре підтверджує, що хворобі легше запобігати, аніж її лікувати.

Дмитро ПЕКАРЧУК