Хто платить, той і музику замовляє

14 February, Розділ Аналітика, переглядів 4 867

А у нашому випадку йдеться про необхідність дієвого контролю діяльності «Украгролізингу» з боку держави.

Як відомо, зношеність існуючої в господарствах агротехніки сягає подеколи 90%. Держава вкрай потребує нових умов переоснащення аграріїв, спираючись на найсучасніші технології, а не просто на комбайни та трактори з комп’ютерним обладнанням.
Значно покращити питання забезпечення села сільгосптехнікою у короткі терміни можна завдяки збільшенню ефективного фінансування роботи «Украгролізингу». А змінюючи підходи в діяльності компанії, відстоювати, насамперед, інтереси держави, виробника та споживача.
На виконання доручення Кабінету Міністрів України від 14.01.2008 р. щодо приведення установчих документів державних суб’єктів господарювання у відповідність з вимогами законодавства, Міністерство аграрної політики України підготувало проект рішення щодо передачі міністерству повноважень з управління корпоративними правами Національної акціонерної компанії «Украгролізинг».
Мета цього кроку – надання Мінагрополітики, як головному розпоряднику коштів державного бюджету, які направляються на фінансування закупівлі та постачання сільськогосподарської техніки і обладнання на умовах фінансового лізингу, можливості контролювати ефективність використання бюджетних коштів; удосконалити організаційну структуру компанії, привести у відповідність види її діяльності до цілей з реалізації інженерно-технічної політики в агропромисловому комплексі.

Навіщо чинити спротив, якщо у вас усе гаразд?
Компанія «Украгролізинг» була створена майже десять років тому для забезпечення українського аграрного сектору сучасною сільськогосподарською технікою на умовах фінансового лізингу.
Тоді це був вихід зі скрутного становища, в якому, в силу багатьох обставин, опинилися селяни. Компанія надавала можливість вже сьогодні користуватися технікою, а платити згодом. Обсяги замовлень зростали, а відтак збільшувався прибуток компанії.
Сьогодні, коли обсяги державного фінансування програм, пов’язаних із технічним переоснащенням, сягають десятків і сотень мільйонів гривень, НАК «Украгролізинг» кортить отримувати ще більші гроші. Але дивна річ: держава спрямовує бюджетні кошти на закупівлю та фінансовий лізинг через НАК «Украгролізинг», а в компанії чомусь заперечують контроль за використанням їх з боку держави. Принаймні, таке враження складається від того спротиву, який НАК чинить Міністерству аграрної політики України, що запропонувало передати йому повноваження з управління корпоративними правами компанії.
Логіка МінАП зрозуміла: по-перше, основна діяльність НАК «Украгролізинг» знаходиться в сфері інтересів Мінагрополітики, оскільки левова частка прибутку компанії йде від аграріїв. По-друге, МінАП є головним розпорядником бюджетних коштів, які виділяються на матеріально-технічне переоснащення аграрного сектору. А відтак має право контролювати використання державних коштів.
Проте в «Украгролізингу» своя логіка. Керівники компанії скаржаться, що попередній Уряд приділяв недостатньо уваги підтримці їхніх ініціатив. І пропонують вже новому Уряду не передавати керма управління компанією Міністерству аграрної політики. Може, при минулому Кабінеті Міністрів керівництву компанії було легше домовитися, ніж доводити доцільність своїх витрат у профільному міністерстві?

А у вітчизняних виробників сільгосптехніки є бажання працювати з «Украгролізингом»?
Складається враження, що НАК дбає лише про свій добробут та фінансову стабільність. Не забуває і про завтрашній свій день. Тому вже сьогодні наполягає на передачі до свого статутного фонду пакетів провідних вітчизняних підприємств ВАТ «Херсонські комбайни», ВО «Південмаш», Павлоградського механічного заводу «з метою корпоративного впливу на їх діяльність і забезпечення контролю за використанням ними наданих коштів».
Хоча незрозуміло: для чого компанії займатися непритаманною їй діяльністю? Адже специфіка «Украгролізингу» - постачання сільгосптехніки та її супровід у процесі експлуатації замовником.

Та перш, ніж просити собі ще більше коштів і повноважень, чи не доцільніше було б прозвітувати перед платниками податків, тобто перед громадянами України, про роботу національної компанії і використання нею бюджетних коштів? І якщо НАК знає, як забезпечити український аграрний сектор найновітнішою технікою вітчизняного виробництва, то чому вона не вкладала власні кошти у розвиток рідних, українських виробників сільгосптехніки тоді, коли вони найбільше того потребували?
Зрозуміло, що тепер ці заводи попри всі труднощі є ласим шматком. Адже їхні нові власники дбають про перспективи розвитку своїх підприємств і вкладають чималі інвестиції у виробництво. А от співпрацювати з НАК «Украгролізинг» відмовляються: кажуть, в чималу копійчину обходиться їм таке співробітництво.

Володимир БУГА