На нещодавньому Інвестиційному форумі його учасники обмінялися думками щодо шляхів подальшого розвитку аграрного сектору в контексті поточних і довгострокових перспектив розвитку світового продовольчого ринку.

Бачення Мінагрополітики у забезпеченні цінової стабільності на продукти харчування висловив на форумі заступник міністра агрополітики Ярослав Гадзало.

Він, зокрема, підкреслив, що в плані макроекономічної політики всі країни світу постали перед проблемою: як уникнути економічного спаду й зберегти активний темп розвитку в умовах ризику нестабільності на фінансових ринках?

- У частині продовольства в світі, дійсно, склалася ситуація, коли виробництво основних продуктів починає значно відставати від споживання, - підкреслив Ярослав Михайлович.

Днями на Київщині відбулося перше виїзне засідання Координаційної ради з питань аграрної політики при Кабінеті Міністрів України.

Трударі українського лану завжди були осторонь мітингових буревіїв, якими супроводжувалося становлення нашої держави. Вони не звикли з’ясовувати стосунки під різними прапорами на майданах. Вони знали одне: сьогодні – орати, завтра – сіяти, післязавтра – жнивувати. І працювали, працювали, працювали, не очікуючи довгопрогнозованих грошових дощів. Але саме сьогодні наші аграрії так потребують підтримки, щоб уже завтра «світ годувати»…      

Час відбудовувати

Що й казати, боляче дивитися на руїни тваринницьких комплексів. Кажуть, тваринництво збиткове, от і ферми по цеглинках розібрали, і луки забур’яніли в очікуванні череди. Та не скрізь так думають, не скрізь так хазяйнують, не скрізь руки опускають. Не скрізь руйнують.

І тваринництво насправді прибуткове. І корови по 7-8 тисяч літрів молока дають щороку. І вчорашні руїни ферм відбудовують у сучасні тваринницькі комплекси, а селяни не перетворюються у «заробітчан», подаючись за кордон. Доярки, механізатори, бригадири тут отримують зарплатню за «київськими мірками» від 2,5 тисяч до 5000 гривень. І це не де-небудь, а у нас, в Україні.

Їздила до подруги на свята в село. Зустріли з нею на горбі сусідку бабу Ганю – пасла свою корову Ундіну. Бабця, шепеляючи, питає: „Шкіки часов, діти?” Відповідаючи, цікавимося: а що сталося, чого проблеми з дикцією? Виявляється, її „дід Фтодор, зараза, кинув сто грам і хтів зарубати корову – нашо вона, як ці бандіти приймають молоко по руб десять? А шо та корова винна?” Бабка годувальницю боронила і залишилася без зуба. Сміх і гріх? Якби ж не сльози... Старі, а „рачкуємо від хліва на город і назад з досвітку і до смерку. А праця наша ні по чому”.