Аграрний тиждень. Україна
» » Василь Шпак: «Не треба сумніватися»
» » Василь Шпак: «Не треба сумніватися»

    Василь Шпак: «Не треба сумніватися»


    «У тому, що у вітчизняного комбайна і у вітчизняного трактора є майбутнє, не треба сумніватися. Треба просто робити конкретні кроки і доводити це», – переконаний народний депутат України Василь Шпак. І його впевненість втілюється у конкретні дії.

     

     Зокрема, Верховна Рада України прийняла у першому читанні (вересень, 2010) ініційований депутатом В. Шпаком довгоочікуваний законопроект «Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу». За цим документом – долі тисячів українців і майбутнє цілої галузі.

     

    Секонд-хенд нас не врятує

     

    - Ми маємо робити свій комбайн, свій потужний трактор. Тема виробництва вітчизняної техніки для села обговорювалася і на зустрічі із Прем’єр-міністром та Головою Верховної Ради, – розповідає Василь Федорович. – Безперечно, йдеться про те, що у виробництві застосовуватимуться новітні сучасні технології. Вітчизняна техніка повинна не розчаровувати сільгоспвиробника, а приносити йому прибутки. В країні є відповідні потужності, в які просто треба вдихнути життя. І додаткові робочі місця матимемо.

    Ну а механізми - як стимулювати такі виробництва - нам відомі й апробовані. Буде це повністю вітчизняний виробник чи спільне підприємство – все одно виграє українська економіка. Звичайно, якщо і держава мудро спрямує свою підтримку, забезпечить відповідні програми гарантіями.

    - Стосовно держпідтримки якраз і виникає найбільше сумнівів?

    - Так. Наприклад, на початку лютого Рахункова палата оприлюднила інформацію про виконання заходів державної програми розвитку вітчизняного машинобудування на 2007-2010 роки. І виявилося, що ця програма була забезпечена бюджетними коштами лише на 18,2% (!) від передбаченого обсягу. При цьому, як наголошується в повідомленні, з бюджету фінансували лише один із трьох програмних напрямів – дослідно-конструкторські роботи. Два інших - компенсація кредитних ставок банків за кредитами на технічне переоснащення підприємств АПК і вдосконалення нормативно-правової бази з питань машинобудування для АПК – не фінансувалися взагалі.

    - Хоча усім відомо, що ситуація із забезпеченням селянських господарств сучасною технікою відверто критична...

    - Про це, до речі, йшлося і на недавньому засіданні правління Української асоціації аграрних інженерів України. Кому як не аграрним інженерам має боліти, наприклад, той факт, що наш агропромисловий комплекс забезпечений сільськогосподарськими машинами лише на 60-65% від технологічної потреби. Селяни змушені експлуатувати застарілу – як фізично, так і морально – техніку, через що запізнюються із виконанням усіх технологічних операцій. Результат логічний: собівартість продукції зростає, а отже про високу рентабельність, особливо у виробництві продукції рослинництва, говорити важко. Відповідно, і про прибутковість агровиробництва теж.

    - Фахівці твердять, що Україні потрібно упродовж 10 років вкладати по 15-20 млрд. грн. щорічно, аби відновити технічний потенціал агрогалузі.

    - Останніми роками аграрії рятувалися як могли, багато хто купував імпортну техніку. А що статки не дозволяють особливо розкошелюватися на закордонне обладнання, то часто удовольнялися лише імпортним секонд-хендом, тобто машинами, які вже були у використанні.  

    Щороку до нас ввозиться імпортної техніки на понад 3 млрд. гривень. На 70% це – механізми, які вже були у використанні. Деякі заводи-виробники, скажімо, німецькі, вгледівши тенденцію, швиденько пристосували наш попит до своїх інтересів. Налагодили цілу систему: своїм фермерам через 3 роки вигідно обмінюють старий комбайн на новий, а уживаний збувають нам. У результаті завод на своєму комбайні за 5 років дві ціни має. Молодці, про власні проблеми подбали! Вони, але не ми.

    Ми ж шукаємо, де гроші взяти, а тим часом по 3 мільярди вимиваємо з країни. І залишаємо на полях по 10 млн. тонн зерна, яке висипається через неякісне та невчасне збирання – бо техніки належної нема. Замість того, щоб самим зробити комбайн, обираємо що найлегше – купуємо імпортний. Робочі місця забезпечуємо фахівцям німецьким, білоруським, турецьким, китайським. Не замислюючись над тим, що їхня продукція нашу проблему не вирішує і не вирішить.

    Зараз модно вихвалятися купленими «Джон Дірами». І при цьому розуміти, що мало хто в Україні купить такі захмарно дорогі для сьогоднішнього українського аграрія агрегати. Зате державна програма підтримки їхнього придбання є. Для кого?   

     

    Стимулювати власне виробництво

    Асоціація аграрних інженерів, як фахова інженерна громадська організація, взялася до практичних дій у виробництві вітчизняної техніки. Закликає до цього й інші структури, зацікавлені в отриманні якісної техніки нашими товаровиробниками. Асоціація організує моніторинг потреб аграріїв у техніці, аналізує реальну ситуацію на ринку, щоби підготувати відповідні пропозиції Кабінету Міністрів та Президенту України.  

    І починатимуться ці пропозиції з необхідності відновлення виробництва власного українського комбайна. Найперше, йдеться про доопрацювання та залучення нової, осучасненої комплектації до комбайна «Славутич». Гріх не використати потенціал, зрештою, виробничі площі херсонського заводу. Хіба доцільно полишати напризволяще проект, в який вже вкладено мільйони інвестицій? Контакти із поважними профільними компаніями здатні стимулювати оновлене виробництво. Василь Шпак прогнозує можливість випускати до тисячі «Славутичів» на рік.

     

    - Є ще й відпрацьований комбайн «Сварог», – продовжує перелік потенційних проектів народний депутат. – Машина із дуже характерною назвою, адже Сварог – це бог хліба. Спеціалісти готують цю машину вже два роки. Пройшов випробування дослідний зразок із комплектацією 50 на 50. Комбайн починає запускатися другою лінією на Херсонському комбайновому заводі.

    Залишилося питання із трактором. Вважаю, що Харківський тракторний завод повинен працювати. Не виробляє господар, якому завод дістався за копійки, належної техніки, не виконує своїх зобов’язань, значить, не мусимо панькатися – треба ставити питання про його повернення у власність України і передачу ефективному власнику.

    Одночасно із виробництвом варто принципово порушити питання щодо умов ввезення техніки, зокрема, серйозно підняти мито на такий імпорт. Соромно і образливо, бідкається Василь Федорович, дивитися на той брухт, який ми завозимо для роботи на наших полях… Наскільки логічніше була би урядова підтримка для тих, хто хоче виробляти техніку в Україні. Нехай вкладає кошти і виробляє! На спільних підприємствах, але власне в Україні, на базі українського машинобудування.

         – Приклад того, як у своїй країні співпрацювати із партнерами на спільних підприємствах, виставляючи їм відповідні, вигідні й для власної економіки умови, демонструє та ж Росія, – посилається Василь Шпак. – Скажімо, російська влада чітко диктує свої вимоги партнерам, компаніям-виробникам «Клаас» і «Джон Дір», запускаючи їхні виробництва у себе. Серед таких умов – поступовий вихід за кілька років на 50%, а згодом і на 70% російської комплектації. І податки виробники платять у російський бюджет, і виробнича документація передається російським заводам, які забезпечують комплектацію. Гайки, що називається, закручені міцно! За якийсь час ці комбайни називатимуться російськими, а ми закупатимемо вже звідти. Саме так і буде, якщо серйозно і комплексно не візьмемося за свою технічну політику.

    Якісна техніка може і повинна вироблятися в Україні. Варіантів, як саме буде організоване це виробництво, багато. Це може бути і повний цикл на власних підприємствах або ж організація спільних підприємств, можливе і придбання ліцензій, кооперація тощо. Найголовніше, що від усіх них виграватиме наш український аграрій.

     

    Закон, вигідний виробникам і селянам

    Ситуація могла би суттєво поліпшитися, якби нарешті запрацював Закон України «Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу». Адже йдеться про стимулювання виробництва сучасної конкурентоздатної сільськогосподарської техніки, її своєчасне оновлення.

    Зокрема, новий законопроект передбачає, що при визначенні питомої ваги вартості сировини, матеріалів, вузлів, агрегатів, деталей і комплектуючих виробів вітчизняного виробництва у собівартості сільгосптехніки треба враховувати також витрати на оплату праці з пов’язаними нарахуваннями, енергетичні та інші прямі виробничі витрати. Досі вони при переліку виробничих витрат не зазначалися і часто при освоєнні нової техніки не враховуються.

    Державна підтримка якраз найбільш необхідна саме у період освоєння нових видів техніки. Тому законопроектом і пропонується диференціювати граничні розміри питомої ваги витрат вітчизняного походження за роками освоєння, а саме: у перший рік з дати завершення приймальних випробувань (сертифікації) даного виду продукції – не менше 30%, у другий – 35%, у третій – 40%, четвертий – 45%, у п’ятий і подальші роки – не менше 50 відсотків.

    Досі вимоги стосовно питомої ваги комплектуючих вітчизняного походження у вартості машин на практиці гальмували якісне оновлення сільськогосподарської техніки з використанням світових досягнень виробництва елементної бази (двигунів, паливної апаратури, гідросистем, електрообладнання та ін.). І ці обмеження стосувалися не лише виробників техніки. Потерпають і сільгоспвиробники, які недоотримують сучасні якісні і надійні машини на пільгових умовах, адже такі умови встановлено тільки для машин вітчизняного виробництва. 

    Особливо це відчувається у початковий період освоєння виробництва нових зразків техніки, частину комплектуючих до яких для освоєння вітчизняною промисловістю доводиться завозити з-за кордону. Згідно з чинним законом, така техніка не належить до категорії вітчизняної і не може поставлятися на умовах фінансового лізингу та користуватися іншими формами державної підтримки.

    Згадане законодавче обмеження не сприяє також освоєнню вітчизняними виробниками високотехнологічних комплектуючих виробів. На початкових етапах, як правило, освоюється виробництво лише простих металомістких елементів (рами, колеса, облицювання тощо), а для освоєння складних комплектуючих виробів потрібен час і додаткові інвестиції.

    До особливостей податкової політики відносно підприємств сільгоспмашинобудування, передбачених статтею 11 чинного закону, долучається пільгове оподаткування на вузли і агрегати іноземного виробництва, аналоги яких не виготовляються в Україні і ввозяться підприємствами машинобудування для виготовлення агропромислової техніки.

    Пропонується також внести до тексту статті 15 поправку, яка поширює дію закону на роботи з технічного сервісу вітчизняної техніки та обладнання для АПК.

     

    Галузь рятуватимуть фахівці

    Практична діяльність Асоціації аграрних інженерів щодо виробництва вітчизняної сільгосптехніки має реально показати дієвість громадських фахових організацій в ситуаціях, коли чинна влада недооцінює чи й недопрацьовує у стратегічно важливих для економіки та загалом суспільства напрямках.

    – Проекти, якими ми опікуємось, повинні не просто дати сучасну техніку селянам, вони повинні повернути людям робочі місця, – упевнений Василь Шпак. – Людям треба дати рух, життя, їх треба об’єднати. Професійна асоціація у цьому плані відіграє принципову роль. І це підтверджено досвідом більшості цивілізованих країн.

    У Європі, в Америці жодне ключове рішення не приймається без погодження із громадськими, зі спеціалізованими фаховими організаціями. Спробувала б, скажімо, Німеччина прийняти якесь рішення без попереднього обговорення у професійних колах, які складаються із десятків тисяч фахівців. Без урахування їхньої думки не обходиться. Упевнений, наші аграрні інженери так само свідомо і рішуче братимуть участь в оновленні агропромислового комплексу країни.

     

     





    Схожі новини
  • Старт спільного україно-білоруського проекту
  • Технічні перспективи
  • Ступінь локалізації вітчизняного виробництва техніки становитиме більше 60%
  • Чому новітні технології оминають українське село?
  • Депутати удосконалять державну підтримку українського сільгоспмашинобудування

  • Додати комментар
    reload, if the code cannot be seen

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.

Василь Шпак: «Не треба сумніватися»


«У тому, що у вітчизняного комбайна і у вітчизняного трактора є майбутнє, не треба сумніватися. Треба просто робити конкретні кроки і доводити це», – переконаний народний депутат України Василь Шпак. І його впевненість втілюється у конкретні дії.

 

 Зокрема, Верховна Рада України прийняла у першому читанні (вересень, 2010) ініційований депутатом В. Шпаком довгоочікуваний законопроект «Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу». За цим документом – долі тисячів українців і майбутнє цілої галузі.

 

Секонд-хенд нас не врятує

 

- Ми маємо робити свій комбайн, свій потужний трактор. Тема виробництва вітчизняної техніки для села обговорювалася і на зустрічі із Прем’єр-міністром та Головою Верховної Ради, – розповідає Василь Федорович. – Безперечно, йдеться про те, що у виробництві застосовуватимуться новітні сучасні технології. Вітчизняна техніка повинна не розчаровувати сільгоспвиробника, а приносити йому прибутки. В країні є відповідні потужності, в які просто треба вдихнути життя. І додаткові робочі місця матимемо.

Ну а механізми - як стимулювати такі виробництва - нам відомі й апробовані. Буде це повністю вітчизняний виробник чи спільне підприємство – все одно виграє українська економіка. Звичайно, якщо і держава мудро спрямує свою підтримку, забезпечить відповідні програми гарантіями.

- Стосовно держпідтримки якраз і виникає найбільше сумнівів?

- Так. Наприклад, на початку лютого Рахункова палата оприлюднила інформацію про виконання заходів державної програми розвитку вітчизняного машинобудування на 2007-2010 роки. І виявилося, що ця програма була забезпечена бюджетними коштами лише на 18,2% (!) від передбаченого обсягу. При цьому, як наголошується в повідомленні, з бюджету фінансували лише один із трьох програмних напрямів – дослідно-конструкторські роботи. Два інших - компенсація кредитних ставок банків за кредитами на технічне переоснащення підприємств АПК і вдосконалення нормативно-правової бази з питань машинобудування для АПК – не фінансувалися взагалі.

- Хоча усім відомо, що ситуація із забезпеченням селянських господарств сучасною технікою відверто критична...

- Про це, до речі, йшлося і на недавньому засіданні правління Української асоціації аграрних інженерів України. Кому як не аграрним інженерам має боліти, наприклад, той факт, що наш агропромисловий комплекс забезпечений сільськогосподарськими машинами лише на 60-65% від технологічної потреби. Селяни змушені експлуатувати застарілу – як фізично, так і морально – техніку, через що запізнюються із виконанням усіх технологічних операцій. Результат логічний: собівартість продукції зростає, а отже про високу рентабельність, особливо у виробництві продукції рослинництва, говорити важко. Відповідно, і про прибутковість агровиробництва теж.

- Фахівці твердять, що Україні потрібно упродовж 10 років вкладати по 15-20 млрд. грн. щорічно, аби відновити технічний потенціал агрогалузі.

- Останніми роками аграрії рятувалися як могли, багато хто купував імпортну техніку. А що статки не дозволяють особливо розкошелюватися на закордонне обладнання, то часто удовольнялися лише імпортним секонд-хендом, тобто машинами, які вже були у використанні.  

Щороку до нас ввозиться імпортної техніки на понад 3 млрд. гривень. На 70% це – механізми, які вже були у використанні. Деякі заводи-виробники, скажімо, німецькі, вгледівши тенденцію, швиденько пристосували наш попит до своїх інтересів. Налагодили цілу систему: своїм фермерам через 3 роки вигідно обмінюють старий комбайн на новий, а уживаний збувають нам. У результаті завод на своєму комбайні за 5 років дві ціни має. Молодці, про власні проблеми подбали! Вони, але не ми.

Ми ж шукаємо, де гроші взяти, а тим часом по 3 мільярди вимиваємо з країни. І залишаємо на полях по 10 млн. тонн зерна, яке висипається через неякісне та невчасне збирання – бо техніки належної нема. Замість того, щоб самим зробити комбайн, обираємо що найлегше – купуємо імпортний. Робочі місця забезпечуємо фахівцям німецьким, білоруським, турецьким, китайським. Не замислюючись над тим, що їхня продукція нашу проблему не вирішує і не вирішить.

Зараз модно вихвалятися купленими «Джон Дірами». І при цьому розуміти, що мало хто в Україні купить такі захмарно дорогі для сьогоднішнього українського аграрія агрегати. Зате державна програма підтримки їхнього придбання є. Для кого?   

 

Стимулювати власне виробництво

Асоціація аграрних інженерів, як фахова інженерна громадська організація, взялася до практичних дій у виробництві вітчизняної техніки. Закликає до цього й інші структури, зацікавлені в отриманні якісної техніки нашими товаровиробниками. Асоціація організує моніторинг потреб аграріїв у техніці, аналізує реальну ситуацію на ринку, щоби підготувати відповідні пропозиції Кабінету Міністрів та Президенту України.  

І починатимуться ці пропозиції з необхідності відновлення виробництва власного українського комбайна. Найперше, йдеться про доопрацювання та залучення нової, осучасненої комплектації до комбайна «Славутич». Гріх не використати потенціал, зрештою, виробничі площі херсонського заводу. Хіба доцільно полишати напризволяще проект, в який вже вкладено мільйони інвестицій? Контакти із поважними профільними компаніями здатні стимулювати оновлене виробництво. Василь Шпак прогнозує можливість випускати до тисячі «Славутичів» на рік.

 

- Є ще й відпрацьований комбайн «Сварог», – продовжує перелік потенційних проектів народний депутат. – Машина із дуже характерною назвою, адже Сварог – це бог хліба. Спеціалісти готують цю машину вже два роки. Пройшов випробування дослідний зразок із комплектацією 50 на 50. Комбайн починає запускатися другою лінією на Херсонському комбайновому заводі.

Залишилося питання із трактором. Вважаю, що Харківський тракторний завод повинен працювати. Не виробляє господар, якому завод дістався за копійки, належної техніки, не виконує своїх зобов’язань, значить, не мусимо панькатися – треба ставити питання про його повернення у власність України і передачу ефективному власнику.

Одночасно із виробництвом варто принципово порушити питання щодо умов ввезення техніки, зокрема, серйозно підняти мито на такий імпорт. Соромно і образливо, бідкається Василь Федорович, дивитися на той брухт, який ми завозимо для роботи на наших полях… Наскільки логічніше була би урядова підтримка для тих, хто хоче виробляти техніку в Україні. Нехай вкладає кошти і виробляє! На спільних підприємствах, але власне в Україні, на базі українського машинобудування.

     – Приклад того, як у своїй країні співпрацювати із партнерами на спільних підприємствах, виставляючи їм відповідні, вигідні й для власної економіки умови, демонструє та ж Росія, – посилається Василь Шпак. – Скажімо, російська влада чітко диктує свої вимоги партнерам, компаніям-виробникам «Клаас» і «Джон Дір», запускаючи їхні виробництва у себе. Серед таких умов – поступовий вихід за кілька років на 50%, а згодом і на 70% російської комплектації. І податки виробники платять у російський бюджет, і виробнича документація передається російським заводам, які забезпечують комплектацію. Гайки, що називається, закручені міцно! За якийсь час ці комбайни називатимуться російськими, а ми закупатимемо вже звідти. Саме так і буде, якщо серйозно і комплексно не візьмемося за свою технічну політику.

Якісна техніка може і повинна вироблятися в Україні. Варіантів, як саме буде організоване це виробництво, багато. Це може бути і повний цикл на власних підприємствах або ж організація спільних підприємств, можливе і придбання ліцензій, кооперація тощо. Найголовніше, що від усіх них виграватиме наш український аграрій.

 

Закон, вигідний виробникам і селянам

Ситуація могла би суттєво поліпшитися, якби нарешті запрацював Закон України «Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу». Адже йдеться про стимулювання виробництва сучасної конкурентоздатної сільськогосподарської техніки, її своєчасне оновлення.

Зокрема, новий законопроект передбачає, що при визначенні питомої ваги вартості сировини, матеріалів, вузлів, агрегатів, деталей і комплектуючих виробів вітчизняного виробництва у собівартості сільгосптехніки треба враховувати також витрати на оплату праці з пов’язаними нарахуваннями, енергетичні та інші прямі виробничі витрати. Досі вони при переліку виробничих витрат не зазначалися і часто при освоєнні нової техніки не враховуються.

Державна підтримка якраз найбільш необхідна саме у період освоєння нових видів техніки. Тому законопроектом і пропонується диференціювати граничні розміри питомої ваги витрат вітчизняного походження за роками освоєння, а саме: у перший рік з дати завершення приймальних випробувань (сертифікації) даного виду продукції – не менше 30%, у другий – 35%, у третій – 40%, четвертий – 45%, у п’ятий і подальші роки – не менше 50 відсотків.

Досі вимоги стосовно питомої ваги комплектуючих вітчизняного походження у вартості машин на практиці гальмували якісне оновлення сільськогосподарської техніки з використанням світових досягнень виробництва елементної бази (двигунів, паливної апаратури, гідросистем, електрообладнання та ін.). І ці обмеження стосувалися не лише виробників техніки. Потерпають і сільгоспвиробники, які недоотримують сучасні якісні і надійні машини на пільгових умовах, адже такі умови встановлено тільки для машин вітчизняного виробництва. 

Особливо це відчувається у початковий період освоєння виробництва нових зразків техніки, частину комплектуючих до яких для освоєння вітчизняною промисловістю доводиться завозити з-за кордону. Згідно з чинним законом, така техніка не належить до категорії вітчизняної і не може поставлятися на умовах фінансового лізингу та користуватися іншими формами державної підтримки.

Згадане законодавче обмеження не сприяє також освоєнню вітчизняними виробниками високотехнологічних комплектуючих виробів. На початкових етапах, як правило, освоюється виробництво лише простих металомістких елементів (рами, колеса, облицювання тощо), а для освоєння складних комплектуючих виробів потрібен час і додаткові інвестиції.

До особливостей податкової політики відносно підприємств сільгоспмашинобудування, передбачених статтею 11 чинного закону, долучається пільгове оподаткування на вузли і агрегати іноземного виробництва, аналоги яких не виготовляються в Україні і ввозяться підприємствами машинобудування для виготовлення агропромислової техніки.

Пропонується також внести до тексту статті 15 поправку, яка поширює дію закону на роботи з технічного сервісу вітчизняної техніки та обладнання для АПК.

 

Галузь рятуватимуть фахівці

Практична діяльність Асоціації аграрних інженерів щодо виробництва вітчизняної сільгосптехніки має реально показати дієвість громадських фахових організацій в ситуаціях, коли чинна влада недооцінює чи й недопрацьовує у стратегічно важливих для економіки та загалом суспільства напрямках.

– Проекти, якими ми опікуємось, повинні не просто дати сучасну техніку селянам, вони повинні повернути людям робочі місця, – упевнений Василь Шпак. – Людям треба дати рух, життя, їх треба об’єднати. Професійна асоціація у цьому плані відіграє принципову роль. І це підтверджено досвідом більшості цивілізованих країн.

У Європі, в Америці жодне ключове рішення не приймається без погодження із громадськими, зі спеціалізованими фаховими організаціями. Спробувала б, скажімо, Німеччина прийняти якесь рішення без попереднього обговорення у професійних колах, які складаються із десятків тисяч фахівців. Без урахування їхньої думки не обходиться. Упевнений, наші аграрні інженери так само свідомо і рішуче братимуть участь в оновленні агропромислового комплексу країни.

 

 





Схожі новини
  • Старт спільного україно-білоруського проекту
  • Технічні перспективи
  • Ступінь локалізації вітчизняного виробництва техніки становитиме більше 60%
  • Чому новітні технології оминають українське село?
  • Депутати удосконалять державну підтримку українського сільгоспмашинобудування

  • Додати комментар
    reload, if the code cannot be seen

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.