Аграрний тиждень. Україна
» » ВИКЛИКИ ТА РІШЕННЯ
» » ВИКЛИКИ ТА РІШЕННЯ

    ВИКЛИКИ ТА РІШЕННЯ


     

    З давніх-давен вважалося, що провідні фахівці агропромислового виробництва – це агроном, інженер і ветеринар. Від їхньої кваліфікації істотно залежить рівень виробництва продукції рослинництва і тваринництва.

     

    Не применшуючи значення агрономів і ветеринарів, зупинимося на трудовій діяльності інженера агровиробництва та його ролі в Україні сьогодні.

    Щорічно 17 вищих навчальних закладів країни випускають 1450 інженерів-механіків, з них близько 1150 – за державним замовленням. Прийом на цю спеціальність з 1995 по 2017 рік зменшився втричі.

     

     

                     

    Динаміка зарахування студентів на денну форму навчання, осіб

                          Освітній ступінь «бакалавр», спеціальність «Агроінженерія»

     

     

     

     

    До того ж, як ми знаємо, отримавши диплом, далеко не всі випускники працюють за спеціальністю. У списку мотивацій основними є відсутність робочих місць або, за їх наявності, низька заробітна плата.

    Спілкуючись з керівниками агропідприємств, часто чуємо про брак фахівців у галузі механізації. Отже, маємо філософський закон про єдність і боротьбу протилежностей: фахівці є (випускники ВНЗ) і фахівців немає (на виробництві).

    Дійсно, серед основних причин небажання випускників аграрних ВНЗ йти працювати в село на першому місці стоять економічні та соціальні – низька заробітна плата, відсутність житла, дитячих садків, а часом і шкіл для дітей, не кажучи вже про медичні та культурні установи.

     

     

    Багато запитань, і важко дати однозначну відповідь. З огляду на те, що кадрів готується достатньо, тобто кадри є, ключовим постає питання: чи можуть вирішувати на виробництві поставлені завдання молоді фахівці?

    Відповідь можна отримати з рівняння:

     

    рівень виробничих завдань = рівень підготовки фахівця.

     

     

    Взагалі ця задача не нова, і ключем для її вирішення є кваліфікаційна характеристика фахівця, яка визначає зміст навчання. Зараз кваліфікаційні характеристики бакалаврів і магістрів в Україні покладено в основу стандартів вищої освіти. Складовими цього стандарту є інтегральні, загальні та спеціальні (фахові) компетенції. Компетентність – це динамічна комбінація знань, вмінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, яка визначає здатність особи успішно здійснювати професійну та подальшу навчальну діяльність і є результатом навчання на певному рівні вищої освіти. Таким чином, компетентність фахівця складають знання, уміння, комунікація, автономність і відповідальність, якими повинен володіти спеціаліст відповідної кваліфікації для вирішення тих чи інших виробничих завдань.

     

    Основна вимога часу до кваліфікації інженера-механіка полягає в тому, щоб зміст підготовки був органічно пов’язаний з нагальними виробничими завданнями (ситуаціями) з урахуванням тенденцій розвитку галузі, економічного стану країни і світової економіки.

    Нині спеціальність, за якою готували інженерів-механіків агровиробництва, перейменована в «Агроінженерію», втім підготовка сучасного фахівця не повинна обмежуватися тільки зміною назви спеціальності. Найголовнішим є зміст навчання, який має відповідати часу, тобто стану, перспективам і тенденціям розвитку АПК країни.


     

     

     

    На наш погляд, вдосконалення підготовки інженерів-механіків зараз не в повній мірі враховує процеси, що відбуваються в агровиробництві.

    З огляду на те, що на сьогодні тваринництво нерентабельне, а в рослинництві прибуток приносять тільки культури, орієнтовані на експорт, «нові господарі» землі займаються вирощуванням озимої пшениці, соняшнику, кукурудзи на зерно і ріпаку. Цукрові буряки, з їх енерговитратами, нині вирощувати невигідно. До того ж, більшість цукрових заводів або зникли, або перебувають у неробочому стані. Багаторічні трави вирощувати ні для кого. Тож маємо в структурі посівних площ 3-4 культури. Землі під пар не відводять (навіщо буде пустувати земля цілий рік!). Ось і виходить 3- або 4-пільна сівозміна, якщо це можна назвати сівозміною!

    Відсутність тваринницьких ферм призвела до того, що органіка майже не вноситься. При цьому мінеральні добрива застосовують тільки для отримання врожаю, а не для відновлення родючості; основна обробка ґрунту замінюється поверхневою або нульовою – з метою економії енергоресурсів; замість механічної боротьби з бур’янами – хімічна; йде інтенсивне застосування пестицидів і стимуляторів росту. За такого «господарювання» через 10 років земля втратить свою родючість.

    Що ж стосується технічного забезпечення такого виробництва (на площі 800 – 1500 га), то раціональним стало використання мінімального машинно-тракторного парку, який включає енергонасичений трактор (400-500 к.с.) імпортного виробництва, дискову борону, комплексний ґрунтообробний агрегат, широкозахватний посівний агрегат, два-три трактори класу 1,4 КН (зазвичай МТЗ або імпортні потужністю 60-100 к.с.), тракторні причепи для виконання транспортних робіт, обприскувач (найчастіше – самохідний імпортний). Іноді є власний зернозбиральний комбайн, але, як правило, вигідніше на збір урожаю найняти збиральний комплекс – комбайни і автомобілі.

     

    Наголосимо, що в такому підприємстві площею 800-1500 га працює до 20 осіб, включаючи керівника, агронома, інженера, бухгалтера, механізаторів (4-6) і сторожів. Раніше в подібному господарстві (колгоспі чи радгоспі) працювало більше 100 осіб. А тепер, дивлячись на цю організацію виробництва, розглянемо завдання і функції інженера-механіка. Сподіваючись на патріотизм, освіченість та порядність сучасного керівника, який все ж замислюється над майбутнім землі-годувальниці та екологією, враховуючи його основну мету – отримання максимального прибутку за мінімальних витрат, з урахуванням особистих спостережень можна описати коло завдань, які в таких умовах повинен вирішувати агроінженер, і визначити обсяг знань і умінь, якими він повинен володіти.

    Зупинимося на фахових компетенціях, якими має володіти агроінженер. Безумовно, вони повинні ґрунтуватися на ґрунтовних знаннях циклу дисциплін фундаментальної та природничо-наукової підготовки: для інженера – це математика, фізика, хімія, нарисна геометрія, комп’ютерна графіка, матеріалознавство тощо. Цей цикл у навчальних планах добре відпрацьований і забезпечує опанування фаховими дисциплінами, але кожна робоча програма потребує періодичного перегляду і поновлення з урахуванням викликів часу.

    Для грамотного обґрунтованого проектування і виконання технологічних процесів агровиробництва агроінженер повинен володіти знаннями про об’єкти, з якими взаємодіють засоби механізації. По-перше, це ґрунт як основний засіб сільськогосподарського виробництва, рослини і тварини. Тому інженер не може обійтись без знання основ агрономії і тваринництва, на яких ґрунтуються технології виробництва сільгосппродукції.

    Агроінженер – це кваліфікований інженер-технолог, який має забезпечити виробництво продукції засобами механізації і автоматизації за умов високої якості виконання технологічних операцій, мінімізації витрат, надійності техніки і збереження довкілля. Тут на допомогу прийдуть знання з маркетингу, сертифікації продукції, інженерної екології та комп’ютерні технології для отримання науково-технічної і довідникової інформації. В агропідприємствах з розвинутими галузями рослинництва і тваринництва можлива галузева спеціалізація агроінженерів, що має бути передбачено вибірковими дисциплінами під час навчання.

     

    В питаннях раціонального використання машинно-тракторного парку і агрегатування завдання інженера сьогодні змінилися. Заводи-виробники для кожної моделі тракторів, що випускається, дають перелік машин і устаткування, з якими їх раціонально використовувати, і навіть вказують режими роботи. Те саме стосується і сільгоспмашин – заводи вказують марки тракторів для їх агрегатування. Якщо ж цього немає в інструкції по застосуванню, це можна знайти в Інтернеті. Але інженер має вміти розраховувати агрегат через крюкову потужність і тяговий опір машини або знаряддя. В господарствах використовують енергетичні засоби різних фірм-виробників з різних країн, і тому інженеру часто доводиться самостійно комплектувати «інтернаціональні» агрегати. Прийняття інженерних рішень має бути всебічно обґрунтоване, бо за високих цін на машини і обладнання, на експлуатаційні матеріали (ПММ, насіння, добрива, засоби хімічного захисту рослин) помилка коштує дорого.

    Що стосується забезпечення працездатності машин, то імпортна складна техніка, якій зараз віддають перевагу сільгоспвиробники (трактори, комбайни, обприскувачі), передбачає гарантійне обслуговування. І переконавшись у його якості, багато господарів укладають договори на продовження сервісного обслуговування спеціалізованими станціями (або компаніями) після закінчення гарантійного терміну.

    Ремонт нескладної техніки на виробництві проводиться власними силами. Однак більшість колишніх ремонтних колгоспних майстерень спорожніли і зараз із обладнання мають дриль, болгарку – щоб відрізати і просвердлити, зварювальний апарат (часто напівавтомат) – щоб приварити, та набір гайкових ключів. Токарні, фрезерні верстати практично відсутні, адже болт чи гайку, а тим більше запасну частину набагато дешевше купити, ніж виготовити своїми силами. І якщо колись в колгоспних майстернях виконувалися поточні й капітальні ремонти двигунів внутрішнього згоряння, то зараз це набагато дешевше і якісніше виконати в спеціалізованій ремонтній майстерні в районному чи обласному місті протягом трьох днів. Тому тримати в майстерні токаря чи моториста за пристойну зарплату керівник підприємства не буде. Дуже часто інженер-механік (за нашими спостереженнями) нескладні ремонтні роботи виконує самостійно разом із механізатором. Звідси висновок: сучасний інженер-механік повинен знати не тільки технологію виконання ремонтних робіт, а й мати практичні навички їх виконання.

    Що стосується складного кваліфікованого ремонту машин, знарядь і устаткування, інженер повинен мати інформацію про спеціалізовані майстерні або ремонтні підприємства, що розміщені в найближчих містах. Часто ж вузол або агрегат ремонтувати економічно недоцільно, тому потрібна його заміна. Придбання і замовлення – телефоном або за допомогою Інтернету. При цьому інженер повинен добре знати технологію відновлення і ремонту складних машин, аж до технології їх виробництва, і сучасні методи технічної діагностики. Це дозволяє йому прийняти правильне рішення щодо технології відновлення працездатності машини, а звідси – вибору організації ремонту та ремонтно-сервісного підприємства. Дуже ефективна система ремонтно-обслуговуючих робіт налагоджена в США. Там фермери звертаються для виконання цих робіт у дилерський пункт, де працюють висококваліфіковані фахівці з ремонту. Вони виконують роботу або з виїздом на місце, або в дилерській майстерні, або відправляють на завод.

    Як і було раніше, інженер в сучасному агропідприємстві займається питанням забезпечення паливно-мастильними матеріалами, але при цьому зростають вимоги з контролю за якістю ПММ, суворого дотримання типу і марки для кожного виду техніки. Особливу увагу необхідно приділяти стану заправних агрегатів і колонок, обладнання та фільтрів, бо якісне паливо – одна з умов фірмового обслуговування і працездатності машин взагалі.

     

    Інженер повинен обґрунтовувати свої рішення економічно. Гроші, витрачені на механізовані технології і технічні засоби, – це гроші підприємства, а значить, це безпосередньо зарплатня робітників і його особисто. Якщо бажаєш більше заробляти – прораховуй свої рішення і проекти.

    У вищесказаному немає нічого революційного, але з нього явно видно завдання, які необхідно вирішувати, готуючи агроінженера для виробництва:

    ·            постійне вдосконалення та зміна змісту робочого плану і навчальних програм;

    ·            органічний взаємозв’язок навчальних дисциплін «по вертикалі та горизонталі» на підставі навчального плану;

    ·            виведення в ранг «факультативних» дисциплін, які не спрямовані на підготовку фахівця, а розвивають його кругозір, підвищують культурний рівень тощо;

    ·            кваліфікаційні завдання мають носити комплексний характер, бути побудованими на сучасних виробничих ситуаціях, що вимагають від студента знань одночасно з кількох дисциплін.

    Як приклад, можна запропонувати студентам підібрати відповідне сільськогосподарське знаряддя, наприклад плуг або дискову борону, до конкретної марки трактора на підставі інформації, отриманої з Інтернету, на сільськогосподарських виставках або з реклам фірм-виробників, за кількома критеріями: ціна, максимальне використання тягового зусилля трактора, надійність, витрати на його підтримування в працездатному стані тощо.

    Зауважимо, завдання для навчального процесу на сьогодні вирішується непросто: необхідне об’єднання зусиль викладачів відразу кількох кафедр, які викладають різні дисципліни. А може це все зробити один викладач? Теоретично - так. Реально – мало хто. А найголовніше, що такі завдання доведеться вирішувати сьогодні нашим інженерам-механікам. Згадайте аграрні виставки. Серед відвідувачів виділяються виробничники-покупці. Саме їх і турбують ці питання, які ми поставили в даному навчальному завданні студенту. Прикладів таких комплексних завдань можна навести безліч, і тільки, повторимось, органічний зв’язок дисциплін, ерудиція і професіоналізм викладачів допоможуть їх вирішити.

     

    Наші думки авторів суб’єктивні, тому можуть бути предметом дискусії. Ми запрошуємо всіх бажаючих, кому не байдужий професійний рівень сучасного сільського інженера, в підготовку якого ми вкладаємо свою працю, до обговорення, і будемо вдячні за висловлені думки по суті проблеми. Узагальнення досвіду і роздумів дозволить дати слушні рекомендації по вдосконаленню підготовки фахівців.

     

    Валерій ПАСТУХОВ, доктор техн. наук, професор Харківського НТУСГ ім. Петра Василенка,

    Володимир ШЕВЧЕНКО, завідувач кабінету НМЦ «Агроосвіта»,

    Юрій БОРХАЛЕНКО, канд. техн. наук, методист вищої категорії НМЦ «Агроосвіта»

     

     






    Схожі новини
  • Виставки «Зернові технології 2015», «Agro Animal Show 2015» та «Фрукти. Ово ...
  • №4 (259)
  • №42 (254)
  • Молока стало меньше
  • На Харківщині розроблять план відродження тваринництва

  • Додати комментар

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.