Л.Козаченко: "Не потрібно боятися перспектив, треба їх використовувати"

10 June, Розділ Новини, переглядів 2 335

Чого чекати від асоціації з ЄС та зони вільної торгівлі українським виробникам, особливо дрібним і таким, що проживають у дотаційних сільськогосподарських регіонах? Про переваги і небезпеки, які очікують Україну на її європейському шляху говоримо з президентом Української аграрної конфедерації, головою Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України Леонідом Козаченком.

Леоніде Петровичу, що означає для України приєднання до зони вільної торгівлі з Європейським Союзом?

Зона вільної торгівлі з ЄС (ЗВТ ЄС) має велике значення для сільськогосподарських підприємств України. Це обумовлено насамперед тим, що сьогодні наша держава фактично втратила більшість російських ринків. Тільки від початку року обсяг експорту продовольства до Росії знизився на 40%. Якщо ситуація не зміниться, то до кінця року Україна може практично повністю втрати цей ринок. Причому це стосується не тільки продовольства, а й інших товарів українського походження.

Відкриття європейського ринку дає можливість Україні торгувати на величезному за обсягами ринку, де проживає майже 500 млн. населення. Крім того, цей ринок є дуже ліквідним, тобто люди мають високу купівельну спроможність. Звичайно, це може компенсувати втрати російського ринку і в перспективі стати значним ринком для нарощування експорту української продукції. Водночас, варто пам’ятати, що ринок Європейського Союзу є профіцитним, адже він повністю забезпечує себе продуктами харчування. До того ж європейський ринок є одним із найбільших у світі експортерів цієї продукції. Тому одразу постає питання про конкурентоспроможність українських товарів на цьому ринку.

А яким чином приєднання до ЗВТ з ЄС позначиться на пересічних громадянах?

Суттєвих змін на внутрішньому ринку цін очікувати не варто. На жаль, сьогодні ціни диктує інфляція, яка пов’язана зовсім з іншими причинами. Вона існує не через створення ЗВТ, а через девальвацію гривні та інші проблеми, які є результатом впливу глобальної економічної стагнації, а також внутрішньополітичної кризи. Таким чином для громадян суттєвих змін у цінах на продовольство вітчизняного виробництва не буде. Водночас розшириться асортимент продукції за рахунок її поставок з Євросоюзу, хоча імпортовані продукти будуть дорожчими. Що ж до національних виробників, то вони можуть відчути значний тиск, адже, як відомо, якість європейської продукції за багатьма параметрами значно вища за вітчизняну.

У цілому ж ситуація для споживачів не буде катастрофічною через наявність стримуючого фактора. Не треба забувати, що українські споживачі не є таким платоспроможним, як, наприклад, європейські. Тому, маючи більший асортимент, збільшити обсяг реалізації буде неможливо, адже незаможні українці не зможуть дозволити собі купувати цю продукцію. Грубо кажучи, більшість просто боятиметься їсти дорогий сир із цвіллю, тому обиратиме більш традиційні і дешевші його різновиди. Отже, місце для продукції національного виробництва, до смакових якостей якої наші люди уже звикли, залишається в будь-якому випадку. На мою думку, не варто чекати якогось суттєвого незадоволення ні від українських виробників, ні від споживачів.

Леоніде Петровичу, наразі в Україні існує близько 4,3 мільйона індивідуальних домогосподарств, 40 тисяч фермерів, ще приблизно 18 тисяч фермерських господарств, реорганізованих із колгоспів. Як на них позначиться підписання Угоди про асоціацію?

З одного боку дрібних фермерів і землевласників чекають непогані перспективи, а з іншого – серйозні випробування. Йдеться, насамперед, про необхідність сертифікації власного виробництва. По-друге, у виробництві продукції необхідно буде використовувати технічні регламенти ЄС. І перше, і друге потребує як грошей, так і часу.

За приблизними підрахунками Української аграрної конфедерації, для адаптування українських підприємств до європейських вимог, що передбачає отримання сертифікатів ISO та HACCP, необхідно приблизно 10-11 мільярдів доларів довгострокових інвестицій. Треба розуміти, що таку суму не можна взяти в кредит на рік, а потім повернути банку, оскільки цей процес є тривалим. Мова йде про 5-10 років. Зрозуміло, що таких грошей в українських банках немає, тому найголовнішим питанням є пошук джерела фінансування змін. Великим фермерам буде простіше, оскільки вони зможуть знайти такі гроші за кордоном, там існує більша кількість потенційних можливостей. Найважче буде дрібним фермерам, тому держава має думати вже зараз, як їм допомогти та яким чином їх підтримати.

Як Ви оцінюєте сьогоднішню підтримку аграрного сектора державою? І чи готові наші підприємства до конкуренції з європейськими товарами?

Якщо Україна знайде гроші для модернізації, то наша держава буде значно конкурентоспроможнішою за Європу. Модернізація передбачає покращення якості та безпеки продуктів харчування для споживачів, а також розширює асортимент у магазинах. У перспективі це необхідно не тільки для конкурування на європейських ринках, але й, насамперед, для нас самих.

У країнах ЄС конкурентоспроможність базується в основному на шалених субсидіях, які надає уряд. Вони становлять майже 50% бюджету ЄС. Деколи такі виплати становлять 1000 євро на 1 га землі. В Україні ситуація протилежна. На сьогоднішні український фермер є донором своєї держави. У світі можна назвати лише декілька таких прикладів. Якщо порахувати, скільки фермери платять податків та скільки держава відбирає у них, не повертаючи податок на додану вартість, регулюючи у ручному режимі ціни на соціальні продукти харчування, то різниця між тим, що фермер віддає, і тим, що держава повертає у вигляді дотацій і пільг, становить приблизно 30 мільярдів гривень на користь держави. Це величезна сума. І навіть за таких умов селянин сьогодні продає свою продукцію та ще й має прибуток. Тому можна уявити, якщо держава навіть не буде дотувати аграрний комплекс, а хоча б перестане забирати гроші та заважати його розвитку, наскільки ми будемо сильнішими за європейців. Боятися перспектив не потрібно. Потрібно все це знати і використовувати правильно для того, щоб стати заможнішими та зміцнити свою державу.

Треба також розуміти, що європейський ринок є дуже складним за своєю структурою, оскільки там багато виробників. І ЄС ніколи не зменшить розмір дотацій, тому європейська продукція буде досить високої якості та звичною для його населення. Безумовно, Україні буде важко виходити на цей ринок, але нам це під силу. Наприклад, на Близькому Сході та у Північній Африці Україну готові радо зустрічати хоч зараз, адже там не можуть самостійно виробляти продукцію. Глобальне потепління знищило сільськогосподарські угіддя, тому сьогодні на них уже не росте нічого. Водночас у цих регіонах є гроші через нафту і газ, тому вони готові купувати українську продукцію такою, якою вона є сьогодні. Тому зараз українським виробникам варто шукати ринки збуту своєї продукції саме там.

За результатами 2013 року аграрний комплекс називали “драйвером економіки України”, адже він мав найвищі показники зростання серед усіх інших галузей. Наскільки аграрний комплекс є інвестиційно- привабливим для іноземців?

Україна має величезні можливості і про це знає весь світ. Уже зараз наша країна займає 2-е місце у світі за обсягами експорту зерна, входить у 10-ку експортерів продовольства в цілому (молочна, м’ясна, зернова продукція загалом). Проте ми реалізували свій потенціал лише на 30-40%. Це означає, що Україна може потроїти свої показники. Варто зазначити, що жодна країна у світі не володіє такими можливостями. Необхідно також враховувати той факт, що світовий прогноз дедалі погіршується, адже глобальне потепління щороку робить неможливим подальше використання 1,5 мільйона гектар землі. В Україні в найближчі 30 років очікується втрата близько 7% угідь. Решта – це родюча земля, яка буде плодоносити та забезпечувати можливість збільшення обсягів українського виробництва до бажаного рівня.

Україна зможе нагодувати приблизно 400-450 мільйонів людей на планеті. При цьому населення нашої держави, на жаль, невпинно скорочуватиметься. Через 30 років воно буде становити лише близько 32 мільйонів осіб. Отже, сьогодні на Україну дивляться усі інвестори, бажаючи сюди потрапити, щоб долучитися до процесу аграрного виробництва. Тому нам потрібно вчитися використовувати такі перспективи з користю як для держави, так і для людей, які живуть в Україні.

"Володимирський вісник"