М.Присяжнюк: ми не мріємо, ми мусимо перетворити АПК у флагман вітчизняної економіки

03 March, Розділ Новини, переглядів 2 390

Уже в червні-липні цього року Верховна Рада України має ухвалити базові законопроекти, що обумовлять хід та результат перетворень на селі. Фактично, вже за кілька місяців отримаємо конкретні документи, чітке виконання яких дозволить не говорити, а відчути як радянський міф про Україну – житницю Європи перетворюється на реальність. Про деталі та цілі ініціатив, що наразі готуються до голосування, ІМК поспілкувався з міністром аграрної політики й продовольства Миколою Присяжнюком.

- Миколо Володимировичу, якщо продивитися контекст новин з аграрної тематики, то йдеться здебільшого про нехватку продовольства, про ціни. Зрозуміло, що переважна більшість цих повідомлень – такі собі інформаційні закиди, мета яких створити ажіотаж та посіяти паніку. Як Ви особисто на все це реагуєте?

- Інформаційні війни на продовольчу тематику з одного боку підвищують обсяг реалізації сільськогосподарської продукції, а з іншого - обманюють споживача, який, пам’ятаючи часи дефіциту, починає витрачати заощадження на закупівлю надлишкових продуктів. Це неправильно, бо йдеться про зловживання інформаційною довірою споживачів.
Ажіотаж робить свою кепську справу. Ми проаналізували, скільки, приміром, гречки споживали українці протягом останніх 5 років. Виявилося, не більше 90 тис. тонн крупи на рік. За останні півроку спожили вже 70 тис. тонн. Чому? Через ажіотаж. Причому необґрунтований.

Я щотижня буваю у регіонах. Обов’язково відвідую продовольчі магазини, дивлюся асортимент, ціни. Це дає мені право стверджувати, що дефіциту продовольства в Україні немає. Скажу більше: гречка, яку ми наразі домовилися закупити в Китаї, використовуватиметься не для покриття дефіциту, а задля товарної інтервенції - для стабілізації цінової ситуації.

Такі інформаційно-продовольчі “пожежі”, вони, напевно, відволікають від глобальних, державницьких справ?
Я би не став ділити події не глобальні й не глобальні. В решті решт, долати труднощі, вирішувати проблеми і є нашим завданням. Інша справа, що окрім тактичних задач, є й стратегічні – реалізація яких дозволить якщо не забути, то позбавитися приводу для можливих інформаційних спекуляцій та інсинуацій.

- Ви говорите про реалізацію національних проектів?

- В тому числі. Перед нами стоїть декілька великих цілей, досягти яких маємо вже за кілька років. По-перше, реформа земельних відносин, введення ринку й обігу сільськогосподарських земель. Нами вже напрацьовані законопроекти “Про ринок земель”, “Про державний земельний кадастр”, “Про консолідацію земель”, розроблена Державна програма розмежування та інвентаризації земель. Ухвалення цих документів дозволить нам створити й наповнити кадастр, суттєво вдосконалити систему реєстрації прав власності на землю, затвердити паспорти агропромислового виробництва.

Сьогодні ми проговорюємо питання надання права власності на землю виключно фізичним особам, реальним людям, які так чи інакше зв’язані з землею – мають відповідну освіту, працюють на землі. Ми завершуємо розробку норм відповідальності за використання кожних 100 гектарів. Наші наукові інститути провели колосальну роботу – винайшли оптимальну схему сівозмін, проведення земельних робіт для кожного клаптика української землі. Ця праця на залишиться даремною. Всі рекомендації будуть обов’язковими для землевласників.

Ринок землі має повноцінно запрацювати вже з наступного року. Причому хаосу чи недбалості тут допустити не можна. Ми не маємо права на найменші помилки. Земля – це наше головне надбання. Ось чому ми наполягаємо, приміром, на створенні Державного земельного фонду та Державного аграрного банку. Одна установа вестиме обіг земель, інша – кредитуватиме виробників. Так ми, як держава, з одного боку не втратимо контролю, з іншого – запропонуємо ринкові інструменти, які дозволять земельному ринку розвиватися.

- Ці законодавчі ініціативи схвально сприймаються у суспільстві?

- На жаль, останні роки рядового селянина дійсно ніхто не питав: що йому потрібно? Ми спробували цю несправедливість виправити. По-перше, постійно тримаємо руку на пульсі життя регіонів. По-друге, влаштовуємо громадські обговорення в тому числі й законодавчих ініціатив – як в рамках спеціальних нарад, так і за допомогою Всесвітньої мережі Інтернет – на веб-порталі міністерства. Збираємо пропозиції, вислуховуємо критику. Лише компроміс та порозуміння можуть бути основною нашої Аграрної стратегії.

- Знаю, що одним з привидів критики є Ваш вислів про недосконалість ринку, як моделі, що саморегулюється…

- Так, але я був и залишаюся прибічником тези про те, що ринок – не ідеальна система. Чітка процедура державного замовлення забезпечить виробникам реалізацію, а споживачам доступні ціни. Ніхто не заважає нам робити баланси споживання й виробництва сільськогосподарської продукції. Ніхто не заважає їсти українське сало с українським, а не з китайським часником, нехай мене вибачать китайські колеги.

Зрозуміло, що баланси попиту й споживання – це перший крок до наведення ладу у питання забезпечення продовольством. Далі – розбудова інфраструктури й внутрішньої логістики: потужностей для зберігання продукції, її максимальної переробки, виключення зайвого посередництва при доставці товарів до кінцевого споживача, створення оптових ринків.

До слова, ці аспекти так чи інакше прописані і в національних проектах “Ефективне тваринництво” та “Зерно України”. Втілення цих проектів дозволить до 2015 року вдвічі збільшити валове виробництво сільськогосподарської продукції, довести врожай зернових до 80 мільйонів тонн на рік, а виробництво м’яса до 4 мільйонів тонн на рік. Такі показники покриють наші потреби у продуктах харчування, а надлишки ми зможемо вигідно експортувати, перетворюючи Україну на потужну аграрну державу.

- Але, погодьтеся, тут без допомоги, в тому числі фінансової не обійтися. Де взяти кошти на все?

- Зрозуміло, що державна підтримка обмежена рамками державного бюджету. Тож пошук додаткових джерел фінансування стає одним з пріоритетів у роботі. У нас є декілька пропозицій з цього приводу.

По-перше, ми пропонуємо створити Фонд розвитку українського села, наповненням якого був би 1%-вий збір від товарообігу та обігу надання послуг. Маючи такий фонд ми, аграрії, могли взагалі відмовитися від державного фінансування галузевих програм розвитку.

По-друге, ми закликаємо до співпраці партнерів-зернотрейдерів. Я розумію, що стояти біля комбайнів у липні, а вже в серпні-вересні отримувати надприбутки за продане зерно - це вигідно. Так само вигідно, як і будувати елеватори, орієнтовані на зерновий експорт, видаючи їх за “об’єкти інвестування в інфраструктуру”. Але давайте на чистоту. Якщо працювати, то разом. Разом входити у осінньо-польові роботи, разом вкладатися у форвардні операції, разом ризикувати, а потім разом збирати врожай й торгувати ним – на взаємовигідній основі. Не хочете ризикувати зерном – будь ласка, давайте вкладатися у переоснащення, у запровадження лізингових програм. Через брак техніки ми щороку втрачаємо до 6 мільйонів тонн зерна. Будь ласка, панове, давайте ліквідуємо ці втрати – з вигодою і для держави, і для бізнесу.

- А якщо трейдери не послухаються?

- Тоді чекайте нас на кордоні. Ми й самі швидко навчимося вигідно продавати вирощене.

- Світ чекає нашого продукту?

- Так, чекає. Але є нюанси під назвою “конкуренція” і “взаємовигідний компроміс”. Наша мета - завоювання ринків. Та за ціною тут варто постояти. Ми, приміром, не налаштовані за будь-яких умов підписати Угоду про зону вільної торгівлі з ЄС чи працювати собі у збиток через те, що ми є членами СОТ, а наші іноземні партнери згадують про це лише тоді, коли їм це вигідно. Якщо ми вже увійшли у п’ятірку провідних експортерів продовольства, то маємо і голос, і право висловлюватися, а іноді й диктувати свою думку.

- На внутрішньому ринку так само невдовзі увійдете до лідерів?

- А навіщо ж тоді працювати, якщо не задля перетворення АПК у флагман, у локомотив економіки? Я впевнений, що потужний розвиток аграрної галузі, який надихне інші, суміжні галузі на нарощування темпів виробництва - цілком реальний. Ми мусимо довести, що Україна може й буде потужною аграрною державою. На тому й стоїмо.

ІМК