Роз’єднані реформою

24 April, Розділ Новини, переглядів 1 563

Олена ГОРБУНЬ,

Інна МЕДВЕДЄВА.

Вінницька область.

— Об’єднаєтесь, і буде вам щастя...

Мал. А. Василенка.

Зорганізувальні процеси в рамках нової адмінреформи добряче «буксують». Селяни розгублені й насторожені: чи не буде, як зазвичай — хотіли, як краще, а вийшло, як завжди? Найбільше людей лякає, що згуртування кількох сіл в одну громаду знищить ту мізерію, яка у них залишилася: «неперспективну» й «малокомплектну» школу, дитсадок, у якому замало дітей, сільську раду й ФАП. Наші села й так стрімко знелюднюють, то чи не стануть після тієї реформи суцільною пусткою?

УКРАЇНСЬКА влада добряче «потрудилась», аби звести свій авторитет нанівець. «Роздрай» нагорі віддзеркалюється внизу. Одні представники владної еліти розповідають, що адміністративна реформа буквально озолотить громади й розв’яже мало не всі проблеми села. Інші запевняють, що об’єднання територіальних громад — це урбанізація України, ліквідація частини малих сіл і селищ, а також звільнення сільськогосподарської землі від аграріїв та сільгосптоварогосподарств, які діють у невеликих селах. Ринок землі, який буцімто вимагає запровадити МВФ, — це слова з тієї ж пісні…

То кому вірити? Селяни намагаються розібратися, та в них це не дуже виходить.

Ободівку й Нову Ободівку, що у Тростянецькому районі, розділяє місток через річку. А ще — незрима стіна, через яку два села, що раніше були кутками одного великого, ніяк не можуть об’єднатися. Здавалося б, яка між ними різниця? По обидва береги річки Берладинка люди вирощують однакову картоплю, відвідують, коли захворіють, одного лікаря, скупляються на одному базарі, варять борщ за одним рецептом… Але у кожної з Ободівок — своя правда: «стара» Ободівка повірила в реформу громад, у перспективи об’єднання та краще майбутнє, а Нова — ні.

— Назвіть мені хоч одну реформу, яка дала позитивні результати. Є така? Немає. Тому й не вірять люди нашого села в об’єднання громад, — лаконічно формулює позицію скептиків голова Нової Ободівки Ніна Мороз. — Краще б таку реформу запровадили, від якої робочі місця в селі з’явились. Он у старій Ободівці хоч заправка є. А у нас нічого не залишилося! Чотири роки тому люди не дали порізати на брухт цукровий завод, билися за нього, грудьми відстоювали. А користі? Ні він не працює, ні цегельного заводу більше нема. Усі наші доходи, соромно сказати, від продажу пива та цигарок…

Зовні Нова Ободівка справляє приємне враження. Чисто, біленькі бордюри, величезний будинок культури. Але, запевняє голова, все це — «залишки колишніх розкошів».

— У нас на 219 працюючих — 864 пенсіонери, сотні односельців на заробітках, багато таких, хто виїхав на постійне місце проживання в Італію чи Португалію. З одного боку, майбутнє наче є, бо в селі 565 дітей та підлітків, та хіба вони залишаться тут? Що їм Нова Ободівка може запропонувати? Візьміть медицину: є у нас ФАП, та фельдшера нема. Куди ми тільки не зверталися з цією проблемою, відповідь одна: медичних кадрів бракує… Нам пропонувала Ободівка об’єднатися, проте люди пропозицію відхилили. Не хочуть вони ні з ким гуртуватися, не вірять у нову реформу, — наголошує на останніх словах сільська очільниця.

Кілька хвилин на автівці — й ось «просто» Ободівка. Зовні клуб, де розташовується сільрада, доволі скромний, зате всередині всі ознаки того, що його ремонтують, ще й із розмахом. Та й кабінет сільського голови має нетиповий вигляд: схожий на офіс, повний оргтехніки і заклопотаних службовців.

— Об’єднуватися потрібно хоча б тому, що спільними зусиллями досягається більше результатів, — переконаний голова Костянтин Ременюк. — Ми відразу запропонували Новій Ободівці створити спільну громаду. Не хочуть. Намагалися пояснити: не принципово, де буде центр громади, ми на цей статус не зазіхаємо. Головне — ті повноваження та привілеї, які об’єднання матиме за законом. Я прикинув — отримали би додатково чотири з половиною мільйони гривень. Вистачило б і на апарат УЗД, і на мультимедійні дошки, й дороги відремонтувати… Усім би було вигідно. Також логічно: у нас в Ободівці є потужна спортшкола, в Новій — музична, чому б ці ресурси не приплюсувати один до одного? Люди з Нової ходять до нашої лікарської амбулаторії, найкращої в районі. В ній працює п’ять лікарів, є свій хірург, акушер-гінеколог, а на кошти, виграні на обласному конкурсі проектів громад, ми закупили для неї необхідне обладнання.

Ободівка багато чим може похвалитися й багато чим допомогти сусідам. Тут, наприклад, є свій комунгосп із власною технікою.

— Впроваджуємо роздільний збір побутових відходів, — продовжує сільський голова. — Незабаром це робитимуть усі, хочуть вони чи не хочуть. Але ми — власними силами, а Новій Ободівці доведеться укладати угоду з якимсь підприємством і платити за це чималі гроші…

Чому ж прилеглі села та «рідна сестра» — Нова Ободівка — не бажають об’єднуватися? В чому істинні причини?

— Це ми тут «просунуті», — каже Костянтин Ременюк. — У штаті нашої сільської ради є юрист та інспектор «по проектах» — людина, що відстежує всі конкурси, в яких ми можемо взяти участь та виграти грант. А ще у нас цілковита демократія. Будь-хто може прийти на сесію, послухати, висловитися. Все прозоро, всі спеціалісти — справді фахівці. Взагалі-то я вважаю, що закон про місцеве самоврядування повинен бути жорсткішим: сільський голова повинен мати не просто вищу освіту, а й диплом спеціаліста в галузі управління.

На думку чільника села, головна причина того, що реформа буксує, в іншому:

— Об’єднання громад — це аудит землі, якою чимало сільрад, скажемо так, розпоряджаються неефективно. Очікується, що об’єднаним громадам передадуть і землі за межами села. За моїми підрахунками, це ще плюс п’ять гектарів на кожну сотню. Непогано, правда ж? Та річ у тому, що землями за межами села дехто користується роками, й цим людям геть не хочеться щось міняти, платити податки…

Іще Костянтин Ременюк переконаний: ліпше б районні центри, селища міського типу не брали участь у реформуванні взагалі. Райцентри й без того в набагато кращому, ніж села, становищі. Звісно, витримати конкуренцію з районним центром за право об’єднати навколо себе кілька сіл мало хто може.

Все ж ободівський ватажок не втрачає оптимізму.

— Телефонував голові у Каташин, що у Чечельницькому районі. Це близько, через ліс. Кажу, давай, Миколо, зробимо спільну громаду, тепер же можна, щоб гуртувалися села суміжних районів. Хочете, центр буде у вас? Ми не проти. Бо не це основне, зовсім не це…

Так, далеко не всі сільські громади в Україні у захваті від реформаторського запалу влади. Проте звинувачувати селян, які не сприймають новаторських ідей, — велика помилка. Просто у людей гарна пам’ять. За чверть віку вони побачили на власні очі, чим закінчувалося кожне «покращання». Відтак їхній скептицизм обґрунтований і зрозумілий. Якщо влада сьогодні від реформаторської «сверблячки» й бажання відрапортувати Європі про «переможний хід українських реформ» почне тиснути на сільські громади й зводити їх у примусовому порядку, то адміністративна реформа накриється мідницею. Може, нехай би об’єднавчий процес ішов поволі, поступально? А селяни, побачивши результат, навряд чи опиратимуться кращому. Стануть ці «перші ластівки» переконливими й успішними — за ними й решта потягнеться. А ні — то доведеться всією країною «розреформовуватися» й здавати назад. Тим паче що в разі шкідливості реформи ми ризикуємо завдати нашим і без того нещасним, знедоленим селам удару. Можливо, останнього.

www.silskivisti.kiev.ua