- Нардеп Сергій Лабазюк про ринок землі
- «Альтернативи ринку земель сільськогосподарського призначення немає» - Ярослав Гадзало
- Внутрішній мораторій
- Загрозлива унікальність
- Калетнік: Фермери одержуватимуть землю за пільговою процедурою
«Нинішнє століття буде періодом нового типу колонізації земель»
Розмова з доктором економічних наук, професором, головним науковим співробітником Інституту економіки та прогнозування НАН України Любов’ю Молдаван продовжує дискусію довкола земельної реформи, яку ми розпочали на сторінках нашого видання.
Розмова з доктором економічних наук, професором, головним науковим співробітником Інституту економіки та прогнозування НАН України Любов’ю Молдаван продовжує дискусію довкола земельної реформи, яку ми розпочали на сторінках нашого видання.–Любов Василівно, як ви ставитеся до мораторію на продаж сільгоспугідь: скасовувати — не скасовувати, коли і як?
–Його треба було скасувати ще в 1999 році, коли завершилося розпаювання земель і люди почали одержувати на руки акти на право власності на свої ділянки. Але при умові ухвалення відповідних законів. Протягом останніх 12 років я працювала в п’яти робочих групах, вже було розроблено кілька наближених до зарубіжної практики варіантів закону про обіг сільгоспугідь. Але за ці роки так і не знайшлося жодного складу Верховної Ради, який проголосував би за закон, який грунтується на основних принципах, котрі унормовані у більшості країн світу – від Індії до США, від Франції до Японії. Однак в Україні владою вони не сприймаються Я це пов’язую із латифундизацією сільського господарства України, а також можливістю спекулювати на земельній темі під час виборів. Відсутність правил у земельній сфері вигідні передусім великим агроформуванням, грошовим мішкам, які готуються спекулювати землею та деяким політикам.
–Нагадайте, про які загальнообов’язкові правила ринку землі йдеться?
–Дуже багато експертів бідкаються, мовляв, як же це так, що селянам не дають продати їхню власність? Правильна постановка питання, однак лише наполовину. Бо треба говорити ще й про право на купівлю. Але тут всім ніби заціпило. У більшості цивілізованих країн це право має лише фізична особа. В США може придбати землю і юридична особа, але лише в тому випадку, якщо вона створена як спілка фермерів, котрі об’єдналися для спільного обробітку землі – в соціальну корпорацію чи в партнерську компанію. Отже, це має бути тільки фізична особа, яка проживає в сільській місцевості (в Данії, наприклад, зазначається, що вона мусить прожити тут не менше 8 років). Далі – покупець чи орендар повинен працювати безпосередньо в сільському господарстві, а його помешкання має бути не далі 10-25 км від набутих угідь. Друга позиція – кваліфікаційні умови, ця людина обов’язково повинна мати стаж роботи в сільськогосподарському виробництві не менше п’яти років. У багатьох країнах вимагають, щоб претендент на земельну ділянку мав ще й спеціальну професійну підготовку. Третя – обмеження землекористування. У кожній країні різні норми. У Німеччині – 400–500 га, в Данії – 80 га, Польщі – 300. Тобто обов’язково регламентується верхня межа, понад яку людина не може взяти ні в оренду, ні купити землю. Четверта умова – іноземці на ринок землі не допускаються Але ж наші політики і експерти навчилися хитро маніпулювати інформацією про земельне зарубіжне законодавство. Виступає один із авторів нового законопроекту про обіг угідь на засіданні Комітету Верховної Ради і каже: «Наш селянин запросто може купити землю в США, Польщі та інших країнах». Але ж це цинічна неправда! Скажіть, пане депутате, на які джерела Ви посилаєтесь? Невже розрахунок на неосвіченість наших людей? Але ж доступ до всієї законодавчої бази світу відкритий, а тому не треба видумувати речей, яких не існує в природі.
Ще одне: фінансові можливості дрібних аграріїв. Селянин, не має значення, де він живе в бідній Індії чи багатих США, не має стільки коштів, щоб одразу купити оптимальну для ведення агробізнесу ділянку. Тому в всіх країнах, окрім нашої, діють фінансові інституції, які забезпечують кредитування селян. Наприклад, в досоціалістичній Україні ви могли одержати кредит на придбання землі на 50 років під 4,5% від Поземельного селянського банку. У європейських та інших країнаї, цю місію, як правило, виконують фермерські кооперативні банки та спеціально утворені державні фонди. Нарешті, повинна бути інституція, яка регулює ринок, слідкує за дотриманням всіх тих пунктів, про які я говорила. В Канаді – це Земельний банк, у Франції – SAFER, без резолюції якого не здійснюється жодна угода щодо купівлі земельної ділянки. Вона на низовому рівні перевіряє, чи дотримані всі вимоги закону, після цього ставить візу: «Порушень немає» і лише тоді оформляється акт купівлі-продажу. Ніяких аукціонів на земельні ділянки ніхто не влаштовує. От уявіть собі, що земельна ділянка продається в селі, право на купівлю одержує обмежене коло людей. Які тут можуть бути аукціони? Це ж не ділянка в Києві чи іншому місті. Деякі так звані земельні експерти просто не знають специфіки ринків сільськогосподарських земель, от і морозять, що їм на думку спаде. Наприклад, якщо правило емфітевзису може бути застосоване до земельної ділянки у місті, то воно не переноситься у світовій практиці на сільськогосподарські ділянки.
–Що має бути головною метою земельної реформи? Забезпечення прав селян на продаж їхніх ділянок, збільшення обсягів сільгоспвиробництва чи ще щось?
–У твердженнях сучасних земельних експертів усе перевернуто з ніг на голову. Права селян не лише в тому, щоб продати свою землю, а й щоб купити її і працювати на ній. Так, сьогодні селяни поставлені в таке скрутне становище, що швидко позбудуться своїх наділів. І дехто вважає, що це правильно, бо вони землю використовують неефективно. Мої опоненти стверджують, що лише 1% власників землі здатні до підприємництва, решта – пасивна маса. Але це ж неправда! Агрохолдинги продукують лише третину аграрної продукції, та й ту вивозять за кордон, а все решта, що становить продовольчу безпеку країни і наповнює споживчу корзину кожного українця – картопля, овочі, фрукти, молоко, м’ясо, зелень, так звані нішеві культури – виробляють особисті селянські та малі фермерські господарства. Вміння і бажання працювати на землі закладене в генах українців. Але їм треба трохи допомогти. У нас до власників особистих селянських господарств відносять 4,5 млн селян, які виробляють до 70% трудомістких видів продукції. Але вони офіційно неідентифіковані як виробники. У Польщі в законі сказано, що фермер – це підприємець, який володіє ділянкою від одного гектара, у Німеччині так само, а в Америці фермером є той, хто реалізує за рік продукції на тисячу доларів. Тобто більшість наших ОСГ – фактично фермерські господарства. Ось кому треба надати право купувати землю і кого треба підтримати технічно і фінансово.
Але назвіть мені, хоч одну країну, де в аграрному секторі переважають наймані працівники? Коли я ставлю це запитання, – мовчок. Як правило, навіть у таких країнах як США, Франція, Німеччина, Польща та інших, наймані працівники становлять 20-25% всіх зайнятих в сільському господарстві, решта – це фермери і члени їхніх сімей. Наші агрохолдинги і сільгосппідприємства тримаються на найманих працівниках. Ми не можемо бути виключенням з усіх правил, які є у світі. На найманих працівниках сільське господарство триматися не може, найманий працівник не може бути селоутоворюючою одиницею…
–А хто може бути такою одиницею?
–Той хто має землю, і сам на ній працює, тобто фермери, які добровільно наділи цей хомут на шию, бо це їхня місія, покликання, і держава, визнаючи це, підтримує їх. Ви подивіться з якою пошаною влада і суспільство у США, Франції, Японії ставляться до фермера. У нас у списку Героїв Праці, десятки власників агрохолдингів, проте немає жодного фермера чи власника товарного особистого селянського господарства. Це дуже прикметно.
–Може, дехто боїться цивілізованого ринку землі, бо він зможе перебудувати латифундистську модель АПК на фермерську…
–Це однозначно. Якщо притримуватися виключно фермерської моделі, то агрохолдинги мають бути відключені від всіх форм державної підтримки, вони взагалі не повинні вважатися сільськогосподарськими товаровиробниками. І де ви бачили, щоб держава компенсувала відсоткову ставку комерційному банку? Така пільга надається тільки кооперативному банку, який належить фермерам. Але кооперативне законодавство до сьогодні не приведене у відповідність із прийнятими у світовій практиці нормами, тому що комерційні банки, по-перше, не бажають конкуренції з боку кооперативних банків, а по-друге, форми державної підтримки підуть не через комерційні, а кооперативні. У 1934 кризовому році Конгрес США ухвалив закон про створення мережі кооперативних банків для фермерів, при цьому статутні кошти їх були сформовані за рахунок держави. І зараз там основними кредиторами фермерів є кооперативні банки. В Індії та Китаї такі ж системи кредитування аграріїв створені по-суті за п’ятиріччя. У нас ця справа зайшла в глухий кут.
У нас форми управління промисловими галузями накладаються на сільське господарство. Але нема з ким про це говорити, назвіть мені людину, яка була б глибоко обізнана з проблемами фермерства у вищих органах влади. Там сидять представники великого аграрного бізнесу, менеджери, які пройшли підготовку в різних латифундистських компаніях. І керують сільським господарством люди, які взагалі не знають і не розуміють законів землеробства. Назвіть йому хоч один із них, він не зрозуміє про що йдеться. На жаль, дуже поверхову, не громадянську позицію займають і засоби масової інформації. Підхоплюють різні непрофесійні висловлювання і тиражують їх.
–Дехто пропонує почати ринок із розпродажу державних земель сільськогосподарського призначення. Як ви до цього ставитеся?
–Назвіть мені державу, яка продає те, що не продається, що продавати в принципі не можна. Здавай землю в оренду і матимеш вічно свіжу копійку до бюджету. Треба пам’ятати, що ціна землі на початковому етапі ринку буде далеко не європейською – близько 30 тисяч гривень за гектар. Кажуть, що площа державних земель становить 10,5 млн га. Але що це за гектари? Сім млн га – шматки земель в рамках сільських поселень. Як держава буде торгувати цими землями? Це ж не плантації за селом. А ще відніміть ті землі, які належать науково-дослідним установам, навчальним аграрним закладам. Як можна їх забрати? В решті-решт залишиться мільйон-два га землі. І що держава виручить за таку площу? Може, треба було б замість того, щоб розпродувати останнє, подумати, як запустити кілька галузей промисловості, почати щось виробляти від гудзиків і шкарпеток до тракторів, що дало б відрахування в пенсійний бюджет?
–В нашій Угоді про Асоціацію з ЄС є 405 стаття, згідно з якою ми зобов’язуємося привести у відповідність із європейським наше законодавство, котре стосується сільського господарства. Чи багато зроблено в цьому плані?
–Анічогісінько! Найголовніше – не визнано на законодавчому рівні багатофункціональне призначення сільського господарства. Це та фішка, від якої треба було б танцювати в земельній та інших реформах, що стосуються села. Не сформовано аграрного ринку. Він у нас і досі тіньовий, спонтанний, перебуває, можна сказати, на печерному рівні. Не створено механізмів формування ринкових цін. Мало того, що Агарний фонд взагалі не впливає на ринок сільгосппродукції, так ще й ведуться розмови про його приватизацію. Це взагалі вибачте, як кажуть у народі, не лізе ні в які ворота. Держава повинна нарешті навчитися виконувати функції регулювання ринку, які, наприклад, виконує Товарно-Кредитна Корпорація США, чи Агентство з регулювання аграрного ринку Польщі. Коли під час високого врожаю ціни падають і фермери можуть програти, тоді держава скуповує зерно чи іншу продукцію доти, доки ціна на ринку не стабілізується. І навпаки, якщо неврожай, ціни зашкалюють і страждає споживач, тоді держава викидає на ринок те, що скупила і таким чином опускає ціну. Завдання Аграрного фонду – підтримувати коридор цін, а не формувати резервний фонд держави.
У нас немає біржових торгів. А якщо їх немає, значить немає і виявлення реальної ринкової ціни. Тобто панує диктат цін покупця-трейдера. Немає оптових торгів, держава не може виконувати інтервенційні функції. Це ази ринкової економіки.
– Що буде, якщо до Нового року не буде ухвалений навіть поганенький закон про обіг сільгоспугідь, а Конституційний суд скасує мораторій на їх продаж?
–В позаминулому році ФАО опублікувало чергову доповідь про стан сільськогосподарських земель у світовому масштабі і попереджає, що на сьогодні відбувається їх страшенна деградація внаслідок природних процесів та інтенсифікації агровиробництва, і особливо на таких континентах як Африка, частина Латинської Америки, куди зайшов великий капітал із завданням одержати великий врожай при невеликих витратах. Щороку через це деградує 29 млн га угідь. За останні 10 років площі деградованих земель із 20% збільшилася до 33%. Якщо спрогнозуємо цей процес до 2050 року, то одержимо 60% деградованих земель. А населення, тим часом, зростає. Якщо в 2000-му році на одну людину у світі припадало 0,45 га, у 2015 році – 0,22, то в 2050-му буде 0,12 га. Прогноз ФАО невтішний: почнеться глобальна битва за сільгоспугіддя, це століття стане періодом нового типу колонізації територій. Трансконтинентальний капітал не зможе зайти в європейські країни і Північну Америку, де земельні операції жорстко регламентуються законом і взагалі ніякий чужий капітал в сільськогосподарське виробництво не допускається. Не треба буде воювати за них, як раніше, з допомогою зброї. Це буде наступ великого капіталу.
Наслідки вторгнення капіталу в нашу країну і поглинання ним земель матимуть такі ж наслідки, як і в Латинській Америці, де великий капітал витіснив сільське населення зі своїх земель у трущоби. В результаті Бразилія та низка інших країн протягом останніх 30 років націоналізують або викуповують землі з тим, щоб повернути людей у сільську місцевість. На нових місцях утворюються села по 300 сімей, держава дає кредити на придбання сільськогосподарських земель, щороку мільярд доларів виділяється на розвиток кооперативів. У такий спосіб у транснаціональних корпорацій лише упродовж останньої п’ятирічки минулого століття відвойовано близько 14 млн га угідь, на яких створено 267 тис. фермерських господарств. На ці величезні витрати держави йдуть заради того, щоб виправити помилку минулих років. Все робиться для того, щоб повернутися до того типу господарювання, який століттями рятував все людство від голоду, негативних наслідків урбанізації, забезпечував оптимальне розселення, давав людям роботу в сільській місцевості. Ще раз наголошую: сільськогосподарська земля виконує не лише економічну, а й соціальну, екологічну, демографічну, духовну роль, якщо хочете. А тому вона не може бути предметом купівлі-продажу з метою заробляння грошей, як на сьогоднішній день пропонують бізнесмени, бо це, бачте, найкращий об’єкт для вкладення капіталу в Україні.
Якщо ми допустимо дикий ринок землі, це стане негативною оцінкою всьому нашому громадянському суспільству, науковій та управлінській інтелігенції, всій еліті…
Розмовляв Олександр КАРПЕНКО.
