Аграрний тиждень. Україна
» » Як можливо заробити на мармуровій яловичині, устрицях і спаржі
» » Як можливо заробити на мармуровій яловичині, устрицях і спаржі

    Як можливо заробити на мармуровій яловичині, устрицях і спаржі


    Як можливо заробити на мармуровій яловичині, устрицях і спаржі На сьогодні сільське господарство формує значну частину економіки України, а також становить близько 40% вітчизняного експорту. 

    Проте здебільшого ми продаємо за кордон продукти, які мають невелику вартість і вкрай мінливу ціну, натомість імпортуємо найрізноманітнішу дорогу агропродукцію — товари вторинної переробки. Однак із нашими кліматичними умовами та якістю ґрунтів Україна могла б легко перетворитися на виробника та, потенційно, навіть експортера нішевих культур. І тоді вітчизняні аграрії стали би постачати на внутрішній ринок і до Європи не лише пшеницю чи рапс, а також устриці, мармурову яловичину, моцарелу і трюфелі.

    Консервативна аграрка

    Нині сільське господарство України перебуває в надто виграшному становищі для інтенсивного зростання. Від 92 до 94% продукції виробляється великими агрохолдингами. Такі компанії володіють достатніми ресурсами та технологіями, проте орієнтуються на продуктові групи, які можна без проблеми збувати великими партіями. Це пшениця, кукурудза, соняшник, ріпак. Здебільшого аграрні холдинги працюють із зовнішніми ринками та шукають контрагентів по всьому світу. Але їхні бізнес-моделі — консервативні, а самі компанії не готові вкладати великі кошти у нові напрямки лише для того, аби збільшити і так достатню дохідність.

    Однак в Україні є й більш відкриті для нових форм господарювання фермери, яких сьогодні налічується близько 36 тисяч. Також не варто забувати і про мільйони українців, які працюють на землі, але не мають юридичної реєстрації, бо не розуміють переваг узаконення своєї діяльності, окрім необхідності вести облік, платити податки, не отримувати субсидій і, можливо, чекати час від часу на перевірки від чиновників.

    І якщо перша категорія є відносно інертною до нових продуктів, то друга — фермери — може потенційно бути зацікавленою в тому, аби вирощувати деякі рідкісні культури, а також займатися тваринництвом. Великі аграрні холдинги часто декларують неоподаткований прибуток від 250 до 500 дол. на гектар.
    Це — гарний показник, який є результатом планування та економії на масштабі. Але його не можна назвати найкращим, адже для нішевих культур прибуток з гектара може досягати від 1 до 4 тис. дол., а за окремими групами навіть перевищувати 15 тис. дол. на рік.

    Новими стежками

    Україна традиційно вважається житницею Європи. Така спеціалізація пояснюється не лише нашими природними умовами, але також відносною простотою вирощування пшениці. Та це зовсім не значить, що в Україні не можна вирощувати інші культури чи розвивати тваринництво.

    Наприклад, популярною в Європі та на внутрішньому ринку є лохина. З одного гектара, засадженого кущами цієї ягоди, можна отримати близько 12 тонн продукції, продати яку в непереробленому вигляді вдасться по 3–4 дол. за кілограм. Після того, як кущі були висаджені, для збору першого врожаю треба почекати 3–4 роки. А інвестиції у ферму площею в 10 га будуть близько 0,5 млн дол. При цьому кущі плодоносять у середньому 50 років. Таким чином, після того, як ферма почне давати врожай, вона щороку приноситиме не менш як 300 тис. дол. прибутків.

    Потенційно гарною нішею є різноманітні пророщені зерна, купувати які готові магазини органічної продукції, супермаркети та кафе, що спеціалізуються на здоровому харчуванні, яке таке популярне у країнах ЄС. Звичайно, тут треба знати технологію, аби максимально ефективно застосовувати наявну площу, а також відповідати стандартам органічної продукції, без яких пророщені зерна не зацікавлять потенційних покупців. Щоб вийти на ринковий обсяг, необхідно інвестувати у виробництво не менш як 10 тис. дол. Також для цього виду продукції вкрай важливим чинником успіху є налагоджена система збуту, адже товар дуже швидко росте, а потім так само швидко псується. Натомість головний плюс цього виду бізнесу — ним можна займатися неподалік великих міст, де і будуть розташовуватися основні точки збуту. Втішати майбутніх фермерів зможе і рентабельність цього бізнесу: вона досягає 50% за умови продуманої системи реалізації.

    Цікавою нішею є вирощування трюфелів. Для того, аби отримати на своїй ділянці цей дивовижний і вкрай дорогий гриб, спочатку необхідно засадити її горіхами. Також потрібен доволі немалий термін — від п'яти років, допоки гриби з'являться в ґрунті, та їх можна буде шукати. Увесь цей час у ферму треба буде інвестувати кошти, але й майбутня вигода обіцяє бути чималою. Йдеться про 15–20 тис. дол. з гектара лише на трюфелях. При цьому фермер також може щороку збирати та продавати врожаї горіхів.

    Проте тут є певна перешкода. В Україні трюфель занесений до Червоної книги, і офіційно його продавати не можна, навіть якщо мова йде не про дикорослі, а про свідомо вирощені гриби. Тобто для того, щоб цей вид бізнесу отримав легальний статус і зацікавив великих гравці на ринку чи інвесторів, спочатку потрібні законодавчі зміни.

    Доволі новим продуктом для України є спаржа. Аби запустити повноцінну ферму, треба розраховувати на планку інвестицій у 12–15 тис. дол. на гектар, враховуючи саджанці і необхідне обладнання. Щодо врожаїв, то спаржа дає від 3– 4 до 10–12 тонн з гектара, а продавати її можна від 4 дол. за кілограм. Зазвичай перший врожай удається зібрати уже через два роки після закладки ферми, а окупити вкладення і почати заробляти можна через п'ять-шість років. Навіть за песимістичних показників ідеться про доволі привабливі суми. Особливо якщо розміри ферми більші за 5 га. За таких умов урожаю вистачатиме для виходу навіть на мережі супермаркетів, більша частина з яких точно не будуть проти зекономити гроші та купувати український товар, свіжіший і дешевший за європейську спаржу.

    Нішеві перспективи має не лише рослинництво, а й тваринництво — розведення буйволів, равликів і, звичайно, устриць. Непогано можуть заробити й ті, хто візьметься працювати в ніші мармурової яловичини або захоче розводити кіз.

    Так, молодняк для розведення буйволів може коштувати близько 2 тис. дол. за голову, а дорослі буйволи — до 8 тис., плюс витрати на обладнання стійла. Недешево, але у буйволів є серйозний плюс — вони дають дуже жирне молоко, в якому відсоток жиру зазвичай становить близько 8, але може досягати навіть 10. При доволі помірних надоях на рівні 7–10 літрів на добу молоко буйволів підходить під переробку, і з нього можна виробляти різноманітні види сирів, значно збільшуючи додану вартість продукції, яку постачатиме фермерське господарство.

    Із м'ясного сегмента цікавою для фермерів може бути мармурова яловичина — сорт м'яса найвищої якості. Для того, аби її отримати, знадобляться в кілька разів більші витрати на закупівлю стад і вирощування корів порівняно із традиційним сегментом. Зате вартість реалізації мармурової яловичини може у 3–10 разів перевищувати ціну за кілограм звичайної продукції. Адже головним конкурентом на ринку буде дороге імпортне м'ясо із США та Європи, а покупцями — ресторани високої кухні та домогосподарства із значним рівнем доходів.

    Варто згадати й про розведення устриць. Одна така ферма вже з'явилася під Одесою. Технологія процесу доволі проста і здебільшого потребує від фермера контролю та нагляду. Створення устричної ферми може коштувати від 200 тис. дол., перший "врожай" вдасться зібрати уже через кілька років. Але ціна на устриці, тим паче місцеві і свіжі, дасть змогу окупити інвестиції у таку ферму за два-три роки.

    Чи буде попит?

    Можна довго говорити про вартість вирощування тих чи інших культур або розведення тварин. Але все одно це аж ніяк не знімає головного запитання: хто купуватиме устриці, спаржу чи лохину?

    Насправді тут українські аграрії мають досить багато опцій. Найперший варіант, який спадає на думку, — виходити у великі торговельні мережі. Але він більше підійде уже іменитим фермерам, які прагнуть розширятися. Справа у тому, що торговельні мережі вимагатимуть сертифікати відповідності якості продукції, отримати які доволі дорого та складно. Але від моменту закладання ферми до продажу першого врожаю ситуація у мережі може змінитися, і тоді дорогий сертифікат стане зовсім непотрібним.

    Натомість справді вигідна опція — це магазини здорового харчування. Звичайно, і тут не можна буде обійтися без сертифікатів, а подекуди треба буде довести, що продукція є органічною. Але після цього проблем зі збутом не буде. Ринок здорового харчування в Україні важко назвати насиченим постачальниками та висококонкурентним. А тому, якщо цілитися саме на нього як постачальник нішевих культур, можна забезпечити себе роботою на наступні 20–30 років.

    Також фермерам, які спеціалізуються на розведенні тварин, може стати у нагоді формат різноманітних ярмарків і власних магазинів. Безперечно, вийти на ринок під своєю торговою маркою — це зовсім недешево. Але тут на руку зіграє ексклюзивність: сьогодні люди радо заплатять навіть значні гроші за м'ясо, якщо вони будуть точно впевнені у його високій якості, натуральності, а також обмеженій доступності, якщо це буде м'ясо, вирощене конкретним постачальником, котрому довіряють. Таким чином можна буде швидко наростити базу із великої кількості лояльних клієнтів, забезпечивши собі хороший ринок збуту.

    Не проти українських продуктів і ресторатори. Зараз за імпортні товари вони часто переплачують у 2–10 разів від ціни, яку могли б потенційно платити за овочі та м'ясо, вирощені в Україні. І якщо на ринку з'являться вітчизняні виробники із справді якісною продукцією за адекватні гроші, вони радо стануть купувати їхні товари. Гарний приклад — це популярність устриць, які сьогодні буквально окупували бюджетний і середній сегменти ресторанного ринку в Києві саме через те, що заклади отримали доступ до якісного і недорогого українського продукту.

    Хорошим джерелом попиту може стати Інтернет. Сторінки у Facebook та Instagram, красиві фотографії тварин, сиру чи домашнього молока потенційно генеруватимуть фермеру непогані замовлення. Водночас його витрати не включатимуть навіть доставки — за неї заплатить заінтригований клієнт.

    Звичайно, не можна не згадати про експорт до країн ЄС — головну амбіцію кожного українського виробника. Але тут, якщо ми говоримо про нішеві культури, вагомими проблемами можуть стати необхідність отримати відповідні сертифікати якості продукції, складність у пошуку покупців та інші торгові перепони. Попри дипломатичні висловлювання про відкритість ринків, більшість країн ЄС захищає власних виробників від конкурентів із третіх країн, особливо якщо йдеться про товари з високою доданою вартістю або нішеві продукти. Тобто спочатку краще все ж націлитися на заміщення імпорту всередині країни, набратися досвіду та зібрати грошей, а вже потім, через 5–10 років, замислюватися про вихід на експорт.

    Іще одним перспективним напрямом може стати так званий екологічний туризм. У цьому разі фермер не лише продаватиме власну продукцію, а також запропонує потенційним гостям 5–10 номерів на своєму господарстві із повним пансіоном, що складатиметься із домашньої їжі з власноруч вирощених і приготованих продуктів. Можливість подивитися на випас корів, процес приготування сирів чи відпочити на природі — це рутина для аграрія, але розвага для жителів міст, за яку вони готові платити. Натомість фермери зможуть продавати свою продукцію за ціною готелів і ресторанів середнього сегмента, а також додатково реалізовувати від'їжджаючим туристам багато товарів як сувеніри та гостинці.

    Проблеми, які треба вирішити

    Проте, незважаючи на значні перспективи, поки важко говорити, що невдовзі українські фермери масово стануть переходити на нішеві культури. Це можна пояснити низкою факторів.

    По-перше, вирощування таких культур потребує значних вкладень, а період окупності рідко коли менший за п'ять років. Для світових ринків це хороший показник, але в Україні щось планувати хоча б на три роки важко. А якщо враховувати, що майже всі фермери працюють на внутрішніх ресурсах в умовах інвестиційного голоду, стає зрозумілим, чому вони вважають за краще не виймати коштів з обороту аж на п'ять років, а займаються нехай і набагато менш дохідними, але прогнозованими видами діяльності.

    По-друге, існує певний інформаційний вакуум у фермерському середовищі. Більша частина фермерів не надто обізнана про свій потенційний цільовий ринок — ресторани та магазини здорового харчування. Про перспективи експорту своєї продукції вони знають ще менше, адже тут у дію вступає і мовний бар'єр. Подолати проблему нестачі корисних порад і контактів можна шляхом запуску інформаційних продуктів, спрямованих на аграріїв, — це може бути як певна державна ініціатива, так і робота приватних фірм, що зможуть взяти на себе роль посередників між аграріями та потенційними покупцями їх продукції.

    По-третє, існує невизначеність, пов'язана із ринком землі, яка суттєво стримує інвестиції аграріїв у розвиток їхніх господарств.

    Нарешті, навіть ті аграрії, які експериментували із нішевими культурами, частіше отримували не зовсім вигідні результати. Адже вони не були обізнані з технологіями, вносили в рази менше добрив, а потім не знали, кому продати вирощені продукти. Далі свій негативний досвід вони стали екстраполювати на всі альтернативні культури і поки що не хочуть іти в невідомий сегмент, де вже встигли втратити певні суми.

    Сьогодні Україна не лише експортує аграрну продукцію за кордон, а також імпортує велику кількість нішевих культур. Саме на цей ринок потенційно могли б націлитися вітчизняні фермери і запропонувати йому що завгодно — від лохини та спаржі до мармурової яловичини і устриць, аби спочатку витіснити іноземних виробників, а потім і самим задуматися про експорт дорожчої і прибутковішої аграрної продукції.

     

    https://dt.ua





    Схожі новини
  • Чи виконувати вимогу МВФ по ринку землі?
  • Як фермеру продавати молоко за ціною, яку пропонують агрохолдингам
  • Л.Козаченко: "Не потрібно боятися перспектив, треба їх використовувати"
  • Через військові дії на сході України вже знищено 15% врожаю
  • Аграрії можуть врятувати країну і поповнити золотовалютні запаси — експерт

  • Додати комментар

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.