- Зоряна вахта Моторного
- На склади завезли більше 32 тисяч тонн зерна нового врожаю
- «Дуже непевна й ризикована справа — господарювати під відкритим небом»
- «Чорнобаївський заспів» - свято щирих українських сердець
- СТЕПОВИК
Ми й нині живемо при комунізмі…
Восени 1943-го Дмитрові виповнилося шістнадцять. Навесні наступного він отримав трактор і засіяв першу у своєму житті ниву. А через певний час, у колгоспі ім. К. Маркса Чаплинського району Херсонської області, став першим водієм вантажівки. Потім було навчання в судомеханічному технікумі. По його закінченні працював на Херсонському суднобудівному заводі. В 1953 році партія покликала молодих інженерів та техніків піднімати село. Написав заяву і дав згоду поїхати в найвіддаленішу від Херсону і відстаючу Ушкальську МТС.
Здобувши освіту інженера-механіка, Дмитро Моторний погодився працювати в колгоспі ім. Кірова, що в селі Чорнобаївка й залишився тут назавжди...
- Усі чомусь боялися йти на роботу до колгоспів. Я приїхав у Чорнобаївку у 59-му. Попрацював головним інженером, заступником голови. А в 1963 році мене обрали керівником господарства. Головую й по сьогодні.
- А пригадуєте, з чого починали?..
Дмитро Моторний: Будівництво свого господарства ми розпочинали з невеличкої індустрії. Нам, селянам, увесь час, скільки я себе пам’ятаю, усі “допомагали”: дають машини вивезти буряки з поля — значить допомагають, привезуть людей з міста овочі збирати — шефська допомога, щось збудує міжколгоспбуд чи відремонтують техніку в “Сільгосптехніці” — теж допомога. Я ж одразу односельцям сказав, що грати в таку гру не збираюсь, і ми вчитимемося все робити власноруч.
Найперше, що ми зробили, — створили невеличкий полігон залізобетонних виробів, потім маленький асфальтовий завод. Ще згодом зібрали дві сотні будівельників, і в нас з’явилася будівельна бригада. Щоправда, на все це потрібні були кошти, і ми їх мали в 65–66 роках. Тому, вийшовши з економічної скрути, почали інтенсивно будувати село. Нині воно практично збудоване, зведено всі необхідні переробні підприємства: консервний та молокопереробний цехи, млин-комбінат з виготовлення гречки, пшона, олійницю, елеватор на 10 тис. т зерна.
Працює майстерня з ремонту сільгосптехніки. Я знаю багато господарств, але такої майстерні не має жодне з них. Наприклад, метод порошкової металургії, напилення деталей використовують лише на 10 промислових підприємствах України, у тому числі і в нашій майстерні. Тому коли ми змушені були вчитися виживати, виявляється, що ми були до цього адаптовані, бо все вміли робити самі. Як тут не згадати соціальну сферу, скажімо. Адже ми власноруч збудували середню школу на 1200 місць, дитячий садок, до якого можуть ходити 280 хлопчиків та дівчаток, музичну школу, де навчаються 300 діточок, Палац культури на 600 осіб... Зважте, все зведено за кошти господарства, жодної копійки кредитів у держави ми не попросили з 1963 року! І ніколи нікому й гривні не заборгували. 
Водночас люди завжди вчасно отримували й сьогодні отримують заробітну плату. Усе це було закладено довгим шляхом побудови нашого господарства, і саме цей досвід переконує мене: увесь цей час нам багато в чому шкодили, а не допомагали, тільки й думали, яким чином викачати із села побільше грошей. Пригадайте відомі міжколгоспбуди. Аби збудувати, наприклад, корівник на 200 голів, з нас брали 340 тисяч карбованців. Наша будівельна бригада цей самий обсяг робіт виконувала за 108 тисяч, бо залізобетон був свій, робітники теж, жодних накруток, жодного обману, а якість відмінна.
- Але Чорнобаївка перш за все була відома, як кажуть — на весь світ, своїми високими врожаями. І не лише зерна...
- Так, ми живемо в зоні ризикованого землеробства, де за часів Радянського Союзу зернові “працювали” на зрошуваних землях. У нашому господарстві таких земель спочатку було 1500 гектарів. Коли ж ми зрозуміли важливість цієї справи, то додали ще 2500. І, справді, добивалися свого часу рекордів всесоюзного масштабу. Наприклад, з площі у 200 гектарів ми отримували з кожного по 924 центнерів томатів. У середньому ж на Херсонщині з гектара збирали 120 центнерів. Або кормові буряки: ми мали по 2500 центнерів на гектар, в області — 600.
- Ви не помилилися, саме 250 тонн?..
- Так, 250 тонн з гектара. Коли я тільки прийшов у господарство, ми вирощували їх на 120 гектарах і мали вал 7200 центнерів. Згодом, відпрацювавши технологію, скоротили ці площі до 40 гектарів і отримували врожай до 10 тисяч тонн. Озимої пшениці з одного гектара збирали 78–80 центнерів і нижче врожайності у 58–60 центнерів не опускалися...
- А як ваше господарство вписується в час нинішній?
- А знаєте, прекрасно! Бо знову ж таки, ми ніколи ні на кого не розраховували, окрім себе, працюємо на совість, так час вимагає. Коли постало питання обирати форму господарювання, мені дуже хотілося зберегти колективну форму на основі приватної власності. І тільки-но я почув в одному з виступів Президента України, що він підтримує колективну форму господарювання на приватній основі, ми, не чекаючи правового поля, розробили статут і розпочали реформування. Коли вийшов відомий указ Президента від 3 грудня 1999 року, ми вже кілька років працювали як реформовані. До речі, ще у 90-му році розпаювали основні земельні фонди та нараховували селянам дивіденди. На той час у Чорнобаївці поперебувало, здається, півдержави: приїздили по досвід. Ми ж завжди були щирі: якщо цікаве винайшли чи впровадили в себе, то хотіли, щоб усе це мали й інші...
А що стосується земельних паїв, а це приблизно по 3 гектари, то ще у 97-му ми їх виділили, і всі, хто був членом нашого господарства, вирішили здати їх в оренду. Жоден не вийшов з колективу. Ми й сьогодні працюємо всі разом.
Єдине, що змінилося, це — показники. Та й то тільки кількісні. Наприклад, ми спроможні вирощувати 10–15 тисяч тонн овочів, але зупинилися поки що на цифрі 3–6. Переробні підприємства не працюють, реалізація овочів слабка. Щоправда, думаючи про перспективу, ми свого часу побудували собі переробний цех.
Наше господарство завжди було полігоном використання новітніх технологій та сучасної техніки. Група інженерів “Пошук”, яку я очолював, розробила та сконструювала лінію з виробництва томатної пасти. За добу тут перероблялось до 600 тонн помідорів. В господарствах України подібної лінії не було. Щороку ми варимо приблизно 700–800 тонн пасти. Купують її із задоволенням. А ми маємо живу копійку: на ці кошти ми повністю забезпечуємо себе запасними частинами для техніки та автомашин. Також частина грошей використовується восени для виплати зарплат.
Дуже цінне те, що ми не лише зберегли, а й наростили поголів’я корів. У нас їх 1600, всього ж ВРХ 6000 голів. Маємо червоно-степову породу корів, від кожної в минулому році надоєно 5286 кг молока жирністю 3,8%.
Краща доярка Коршунова Ольга Романівна надоїла від кожної корови по 7144 кг. молока. Такі доярки як Лозко Люба, Касимова Галина, Кора Людмила, Павлючок Ніна, надоїли більше шести кілограмів молока від кожної корови.
Телятниці Марусевич Валентина, Терняк Галина отримали більше 800 грамів середньодобового приросту ваги по своїх групах телят. Ці члени кооперативу належать до золотого фонду нашого колективу. За підсумками роботи минулого року кооператив отримав виручку від реалізованої продукції 13528 тисяч гривень в тому числі від тваринництва 7963 тисячі гривень. Рада кооперативу завжди займається пошуком підвищення життєвого рівня людей. Кожен член кооперативу, а також учителі, учасники бойових дій в ВВВ отримують по 3 сотки землі на зрошенні. Це складає 60-70 гектарів у єдиному масиві. Спеціалісти кооперативу контролюють за використанням технологічного циклу обробітку, оранка, боротьба з хворобами та шкідниками, якісне проведення зрошення. Все це безкоштовно. Справа тих, хто вирощує картоплю: посадити, просапати, підгорнути після поливу і зібрати урожай. Це в умовах півдня дуже корисна і необхідна справа для забезпечення людей другим хлібом – картоплею.
Справно працює наш млинокомплекс. Виробляємо крупи, олію, борошно. Члену кооперативу необхідно заплатити одну гривню за помол і випічку цент6нера пшениці і кожного дня отримувати свіжий хліб магазину, що біля пекарні. Всього за рік випікаємо до 400 тонн хліба.
В нашому дитячому садочку за добу перебування дитини батьки сплачують 60 копійок.
В кооперативі 592 працюючих і 781 пенсіонерів. Усі вони отримують по пільгових цінах молоко, м'ясо, овочі та пшеницю. Всі працюючі в кінці року отримали тринадцяту зарплату, а пенсіонери по 100 гривень допомоги та по 40 кг борошна по пільговій ціні.
В нашій школі навчається 780 учнів. Школу ми вважаємо одним із своїх цехів. Від цього виграє і кооператив і школа. Це окрема тема розмови.
У Палаці культури працюють гуртки художньої самодіяльності, спортивні секції. Назвіть мені сьогодні бодай одне сільськогосподарське підприємство нашої держави, яке виховало 6 майстрів спорту, маємо 42 спортсмени, які виконують норми кандидатів у майстри спорту.
- Дмитре Костянтиновичу, ну і заперечте тепер, що ваші люди живуть не при комунізмі?..
- Нам усі так говорять. А багато хто не вірить, що все так і є... 
Розмова про все те гарне, що створено нині в Чорнобаївці, якось непомітно налаштувала нас на ліричну тему. Дмитро Костянтинович щиро всміхнувся і сказав, що його сьогоднішнє життя надихнуло писати вірші. Спробував... і вийшло. Якось їхав дорогою, дивився на поля, і самі собою вибудувалися рядки про степ, про хліб, про долю людську. Так народилася пісня “Покохайте поле” (слова і музика Д.Моторного), яка стала гімном міжнародного фестивалю самодіяльної пісенної творчості “Чорнобаївський заспів”. За роки його проведення участь у ньому взяли майже всі фольклорні та хорові колективи Херсонщини, а також гості з Одеської, Запорізької, Кіровоградської, Дніпропетровської, Вінницької, Миколаївської та Київської областей. Цього року проведемо 10-й, ювілейний фестиваль.
Моторний і тут виявляє свій непосидючий характер: може прочитати гумореску, заграти на баяні, поспівати разом з усіма... Поки Дмитро Костянтинович читав нехитрі римовані рядки, я з цікавістю спостерігала за ним і думала: яка талановита ця людина. Хоча й інтелект має виробничий, та вміє масштабно про все поміркувати. І про економіку господарства, і про людей, і про духовне, і про майбутнє. Напевне, щасливі ті чорнобаївці, які в наш непростий час мають такого керманича! Скажете, що я теж сумую за недалеким минулим? Аж ніяк! Просто дуже хочеться, щоб нарешті кожен селянин мав гарні умови праці, достойну зарплатню, комфортабельне житло, впевненість у завтрашньому дні, забезпечену старість. А як це назвуть історики — комунізмом, капіталізмом чи епохою перебудови — не істотно, бо головне — усвідомлювати, що рай земний створюється щоденною виснажливою копіткою працею. Такою, яку ось уже 44 років демонструє Україні колектив колишнього колгоспу імені Кірова, а нині приватно-орендного кооперативу “Зоря” села Чорнобаївка Білозерського району Херсонської області. І по-іншому просто не може бути, бо увесь цей час їхній незмінний ватажок — той самий Моторний. Дмитро Костянтинович. Двічі Герой Соціалістичної Праці, Герой України, почесний член УААН, лауреат премії імені В.Вернадського. Людина, зустріч з якою, я переконана, вам теж запам’яталась би назавжди.
Наталія Люпин
