БРАТИ-АГРОНОМИ

15 March, Розділ Особистість, переглядів 6 215

Родинна справа. Розпочиналося все, як у казці. Жили-були у батька три сини. І всі троє обрали батькову життєву стежину – стали агрономами. І батьків заповіт виконали – об'єдналися втрьох, щоб господарювати на землі.

У 1999 році брати Гордієнки – Олександр, Валерій та Віталій – створили приватне підприємство «Паларіс». Узяли в оренду 75 гектарів землі в Бориспільському районі Київщини і почали вирощувати овочі. Нині вже господарюють на 165 гектарах. Для овочівництва – це чимала площа.
«Ніколи й не думали, що саме овочами будемо займатися. Ще за радянських часів між СРСР і Британією була укладена угода про впровадження передових технологій в усіх галузях, в т.ч. і сільському господарстві. В Україні ця програма працювала в овочівництві. Коли ми побачили акуратні овочеві поля, то зацікавилися виробництвом. Після зустрічі з представником проекту Пітером Томпсоном остаточно вирішили спробувати себе у цій справі. Отримали безвідсотковий кредит для придбання техніки. Одразу купили сівалку точного висіву, культиватор. Нас проконсультували щодо технології вирощування, допомогли з підбором сортів культур. Вже значно пізніше Пітер у мій день народження напівжартома сказав: «Вибач, що я тебе втягнув у цю справу», – згадує старший із братів, Валерій, директор підприємства.
У тому, що справа ця має чимало підводного каміння, переконувалися не раз. І навіть багаторічний досвід не убезпечує від помилок. А тим більше, від примхливої кон'юнктури ринку. Брати Гордієнки вирощують так званий борщовий набір: цибулю, капусту, буряк, моркву. Останні 5 років узялися за чіпсову картоплю під замовлення компанії Крафт. І зараз картопля завдяки стабільній реалізації стала основною культурою. А ось решта – так собі: якщо торік, окрім картоплі, була прибутковою морква і менш вигідною цибуля, то позаторік найрентабельнішою виявилася саме цибуля, а морква дала збитки. Тому за правило тут взяли дотримання запланованої структури, тобто висівають всі культури, що дозволяє в середньому мати 50-відсоткову рентабельність виробництва.
«Що стосується рентабельності, я вважаю, на сьогодні у цій галузі вона досягла рівня, про який могли б мріяти всі фермери світу. Проблема лише в тому, що ми не можемо бути впевненими, не можемо застрахувати себе від ризиків. А вони, на жаль, не тільки погодні, а й економічні. Зокрема, щорічне підняття цін на паливно-мастильні матеріали, потім їхнє різке падіння, – підключається до розмови молодший із братів, Віталій, який відає всіма фінансовими питаннями, програмним забезпеченням, пальним. – Хоча в цілому на тепер економічні умови виробництва, я вважаю, досить сприятливі, віднедавна податкова політика нашої держави досить поблажлива. Й у такому державному підході важлива стабільність. Але залишаються інші проблеми – відсутність вітчизняного виробника якісної техніки, яку доводиться закуповувати за кордоном, а це, як відомо, і митні збори, і додаткові витрати. Для нас що важливо? Точність висіву, точність внесення препарату, міндобрив. І закордонна техніка це все забезпечує. Що стосується закупівлі насіння, то ми також віддаємо перевагу відомим виробникам зі світовим ім'ям. Хоч і є гарні сорти та гібриди вітчизняні, але існує проблема – насіннєвий матеріал недоведений до кондиції, недоочищений, та й сортова чистота не дотримується. І взагалі – купуєш одну культуру, а в результаті можна отримати зовсім іншу. Потенційну рентабельність можна було б закласти, якби мали допомогу з боку держави. Маємо на увазі пільгову кредитну систему з чіткими механізмами, розробленими для таких невеликих підприємств, як наше, що не мають майнових комплексів, які можна було віддавати під заставу. Тоді ми могли би поповнювати свій машинно-тракторний парк, запровадити якісне обслуговування техніки, розробляти і застосовувати нові технології. Це все додаткові капіталовкладення. У нас на сьогодні визріли тисячі, мільйони ідей, які ми не можемо реалізувати через одну-єдину причину – немає де взяти коштів для їх реалізації. І з року в рік рентабельність нашого виробництва полягає в тому, що ми закінчуємо рік і розраховуємо свої кошти, які заробили, на рік новий, щоб на існуючій матеріальній базі отримати черговий урожай. Таке замкнене коло, з якого виходу сьогодні практично немає. Ми намагаємося за свої зароблені кошти якусь модернізацію проводити. І якби у нас була можливість заробляти більше грошей, вони б також знайшли своє застосування у виробництві, повірте. Нецільового їх використання не було б».
Валерій додає, що підготовка до весняно-польових робіт складніша, ніж праця у полі, яка і веселіша, і більш до душі. Спілкуючись із фермерами Німеччини, Англії, Шотландії, брати дійшли висновку, що наш овочевий ринок ще не заповнений. Хоча, з іншого боку, тим легше реалізувати свою продукцію: для цього існують кооперативи. «Фермер з Німеччини розпитував мене про все: «От ви поливаєте, вам за воду держава повертає кошти. А за те й те вам вертає держава? Нам вертає.» Кажу: «Слухайте, ви дуже ліниві, вам за все треба платити, за будь-яку роботу». Нам якийсь рік, правда, держава вертала кошти за воду, яку ми використовували. Але останні два роки вже ніхто нічого не компенсує. Від ринку нам би хотілося більшої стабільності щодо реалізації нашої продукції. А від держави – аби нам не заважали, не міняли нам правил гри в податковій системі. Ми самі на себе розраховуємо. Та, в принципі, й чим нам допомагати?»
Відомо, що найбільший прибуток дають ранні овочі. Але так складалося, що ПП «Паларіс» за строками їх реалізації не встигало ані за Закарпаттям, ані за Кримом. Але хлопці завзяті, від своїх планів не відступаються. Тож викупили теплицю, яка потребує реконструкції, зайнялися ремонтом. А щоб узимку не гуляти, вирощують ранні помідори в орендованій теплиці. Цим господарством керує середній з братів, Олександр. Орендували лише стіни і скляну стелю. А вже підготовку ґрунту, агротехнічний догляд – все роблять самі. Щоправда, розсаду закупили на Київській овочевій фабриці, тому що в їхній теплиці недостатньо світла, щоб виростити її з насіння. А з якісної розсади вже за місяць планують розпочати збір врожаю, до липня з квадратного метра сподіваються зібрати по 25-30 кілограмів помідорів. Приготували в теплиці і ґрунт для голландського насіння. З нього власноруч виростять розсаду для висадки в полі, адже з двадцятих чисел лютого рівень інсоляції буде для цього достатнім. Це дасть змогу вийти на ринок з ранньою продукцією не пізніше за ті регіони, де ґрунтово-кліматичні умови дозволяють це зробити.
«Мабуть, найбільшу частку в собівартості нашої продукції становлять насіння, міндобрива і засоби захисту рослин, – розповідає Олександр. – Бо ми намагаємося купувати високоякісні й надійні препарати, які вже себе зарекомендували у світі, які не несуть ніякого екологічного навантаження на продукцію, не погіршують екологічної ситуації. Широко використовуємо біопрепарати. Адже ми самі споживаємо цю продукцію, тож її якість для нас – справа честі».
Брати Гордієнки одностайні в тому, що майбутнє – за екологічно чистою продукцією. Вони вже мають досвід вирощування овочів для дитячого харчування, моркви на сік.
Практика підтвердила, що зберігання продукції – окрема складна галузь. Певний час орендували склади на овочевих базах. Пробували працювати із супермаркетами. Але це невигідно, тих цікавлять невеликі обсяги – 100-135 кг. Тому брати займаються оптовими поставками на овочеві бази Києва, працюють під замовлення консервних заводів, деяку частину продукції реалізують через ринок.
Про обрану справу кажуть скромно: «Склалося так, що ми їй присвятили своє життя, та вже й неможливо змінити свій профіль і свій фах. Займаємось тільки тим, що маємо. Раз у рік вкладаєш і раз у рік отримуєш».
Зараз родина Гордієнків нараховує 15 чоловік, які не лише працюють, а й живуть усі поруч. Разом з ними і їхня мама. Батька давно вже немає на цьому світі. Дружини, покинувши свої професії, стали надійним тилом для чоловіків. Дітей – восьмеро на всіх, п'ятеро з них ходять до однієї школи. Один зі старших, як батько та його брати, здобуває фах агронома у «родинному» навчальному закладі – Державному аграрному університеті. А наймолодший зі школяриків, Ванєчка, у шкільному творі на тему, ким буде, коли виросте, написав: «Директором татового поля. І боксером, як Кличко. А для цього треба добре вчити математику і фізкультуру». Тож родинна справа Гордієнків – це назавжди.

На фото: Брати Гордієнки на томатних плантаціях у тепличному господарстві власного ПП «Паларіс»

Вікторія ЗОРКА
Фото автора