Мудрий хлібороб-правдолюб

09 May, Розділ Особистість, переглядів 6 293

Микола Пилипович Зінчук... У цих трьох словах переплелися не лише кілька епох українського села, а й тисячі людських доль.

Тих простих селянських доль, з якими назавжди пов’язало його життя своїми невидимими узами. Герой Соціалістичної Праці, заслужений працівник сільського господарства, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, почесний академік Української Академії аграрних наук – усі ці високі звання та титули селянський син здобував наполегливою працею. Та, мабуть, найвищий серед них усе ж той, яким нарік його народ, – правдолюб.

...Він народився в 1928 році в селі Сухава на Холмщині. Так, він із тієї особливої когорти українців, яку називають “холмщаками”, і відпив тієї переселенської чаші сповна. Частенько доводилося їм із братом ночувати під відкритим небом, поки батько не знайшов роботу (мама покинула цей світ, щойно тільки Миколі виповнилося сім років), і не обзавелися Зінчуки бодай сяким-таким житлом.

Здобувши фах ветеринарного лікаря, поїхав за направленням до Тучина, що в Гощанському районі. А пізніше, коли на цих землях утворився радгосп “Тучинський”, очолив його.

На своєму капітанському містку він і донині, ось уже 37 років: дарма, що господарство тепер називається “Державне підприємство “Дослідне господарство “Тучинське”, а він сам цими днями розміняв дев’ятий десяток.

Стрімкий час різко змінює цілі суспільно-економічної формації, а ось тут, у дослідних господарствах системи УААН, які, за звичайною логікою, мали би бути еталоном господарювання на землі, час неначе зупинився. Тому один по одному й зникають вони з карти України: виживають лише ті, де стерновими – ось такі мудрі непересічні особистості, як Зінчук.

Вдуматися тільки: цієї весни він змушений був продати частину майбутнього врожаю озимих, як мовиться, на пні, щоб.... обсіятись. І подібна ситуація не лише в тих одиничних господарствах, котрі засівають державну ниву. Відомий усій Україні двічі Герой Соціалістичної Праці Володимир Плютинський теж відчайдушно шукає ресурси на посівну – що вже говорити про менш потужні господарства!

А тут уже й проект Закону “Про ринок землі” готовий. Як тільки він потрапив Зінчукові до рук, Микола Пилипович обімлів: не можна нам приймати такого закону, каже, інакше земля перейде до тих, хто вже прихопив промисловий потенціал України!

- Тільки держава мусить розпоряджатися своїм найціннішим багатством – землею. Тож нехай вона знайде кошти і викупить у селян землю за її ринковою вартістю, а тоді вже передає її в оренду на конкурсних засадах, але аж ніяк не розпродує, - застерігає мудрий хлібороб. – Якщо вчинити саме так, тоді земля зможе виступати заставою під банківські кредити, яких сільгоспвиробники не можуть узяти, бо не мають чого дати в заставу.

Стукає Зінчук із оцими своїми пропозиціями у двері високих кабінетів... Та чи почують? Чи прислухаються до академіка державної ниви, який і мислить, власне, не корпоративними категоріями, а в найвищому державницькому сенсі.

Ми чуємо нові запевнення про 40 мільйонів тонн зерна, які Україна нібито збере цього року. Так, на світовому ринку зерно справді суттєво зросло в ціні, міркує він. Але ж на чому взяти 40 мільйонів тонн? На потрощеній техніці, що доживає останні дні? Із землі, технології господарювання на якій не витримуються навіть і приблизно? І з ким, власне, взяти: з пенсіонерами, які своє вже відпрацювали? Сільська молодь – на заробітках, середнє покоління – здебільшого в центрах зайнятості...

Чи не краще було б державі замість виплат із безробіття встановити, приміром, мінімальну заробітну плату тим, хто утримує в індивідуальних селянських господарствах худобу і обро***є гектари землі, й водночас зараховувати ці роки до трудового стажу? Чому ці люди мають офіційно вважатися безробітними, - адже вони створюють матеріальні блага, якими користуються інші? Україна ж бо в катастрофі: різко скоротилося поголів’я худоби – можемо залишитись без власного молока і м’яса. А соціальна сфера села – ні доріг, ні дитсадків: діти в ХХІ столітті по хатах “виховуються”...

- Микола Пилипович був незручним для влади в усі часи, - каже знаний в області економіст та організатор сільськогосподарського виробництва Олександр Попик. – Таким він був наприкінці вісімдесятих, коли на партійному з’їзді сміливо виступив на захист селянина. З одного боку, він удостоєний високих державних нагород, з іншого – проти нього сім разів порушувались кримінальні справи за недотримання загальноприйнятих інструкцій та циркулярів – адже він у постійному пошуку ефективних методик господарювання!

Такий він і сьогодні, коли з високих трибун каже все ту ж селянську правду, якої, на жаль, не чують. А правда ця в тому, що в усі часи держава вела себе нечесно по відношенню до свого годувальника – селянина. І відновити тут справедливість, на превеликий жаль, не вдається .

От дивіться: ми йдемо в ЄС, але й досі не зважаємо на те, що держави об’єднаної Європи інвестують у розвиток сільськогосподарського сектору в десятки, сотні разів більше, ніж ми. Відповідно, там розвинена соціальна інфраструктура села, яка не поступається міській. У нас же, ніде правди діти, селяни подекуди вже перейшли до первісного обробітку землі – лопатою й сапою. І це у ХХІ столітті...

Хто-хто, а Зінчук має повне моральне право так говорити, бо не лише сповна віддав себе державній ниві, а й, завдяки незрадливій любові до села, проклав глибоку борозну практичних справ на ниві життєвій.

Тож нехай його життєва нива колоситься добром та козацьким здоров’ям! Нещодавно Президент України нагородив Миколу Зінчука орденом “За заслуги” першого ступеня. Отже, тепер наш прославлений земляк став його повним кавалером.

Інна ОМЕЛЯНЧУК

Рівненщина