Лідер за врожайністю

11 March, Розділ Рослинництво, переглядів 6 329

В Україні площі під баклажанами займають 7,5 тис. га і розміщені здебільшого на Півдні (Херсонська, Запорізька, Донецька, Дніпропетровська області та АР Крим). Баклажан росте у відкритому і захищеному ґрунті. Рослина має тривалий вегетаційний період, тому вирощується найчастіше розсадним способом.

Баклажан – факультативний самозапильник, просторова ізоляція для насінників між сортами баклажанів на відкритій місцевості складає 300 м, на захищеній – 100 метрів.

У кліматичних умовах України рослини вирощують як однорічні. Їх квітки можуть запилюватись і своїм, і чужим пилком. В основному перехресне запилення відбувається комахами, які охоче відвідують квітки, а також завдяки переносу пилку вітром (на відстань до 1 м). Цвітіння баклажана ремонтантне, триває до приморозків.

Баклажан походить з тропіків, тому дуже вимогливий до тепла. Встановлено, що насіння рослин починає проростати при +13°С упродовж 18-20 діб. Тривале перебування насіння у вологому холодному ґрунті може призвести до його загнивання. За сприятливих умов – температурі +20-25°С та вологості ґрунту 70-75% НВ – насіння проростає за 7-8 діб.

Для отримання максимальних врожаїв плодів і насіння тривалість вегетаційного періоду повинна бути не менше 5-6 місяців. Оптимальна температура для розвитку рослин баклажана – +20-25ºС. Зниження температури до +15ºС затримує розвиток, а до +5ºС – затримує і ріст. Якщо перебування молодої розсади в умовах температури +5ºС триває протягом доби і більше, бутони починають опадати, і рослини у ряді випадків гинуть. Дуже висока температура (вища за +38ºС) несприятливо впливає на плодоношення. Різкі коливання температури уповільнюють розвиток рослин. Особливо чутлива до температури ґрунту коренева система баклажана.

Баклажан дуже вибагливий до світла і потребує інтенсивного сонячного освітлення протягом усього вегетаційного періоду. На нестачу світла, як за тривалістю, так і за інтенсивністю освітлення, рослини баклажана реагують різко негативно. При нестачі освітлення вони витягуються, плоди погано зав’язуються. В умовах притінення рослини скидають бутони та зав’язь, листя жовтіє, вегетативні органи стають ламкими, початок плодоношення запізнюється на 10-12 діб, урожай знижується.

До того ж, баклажан – рослина короткого світлового дня. Найбільш сприятливі для плодоношення 12-годинний день та інтенсивне сонячне освітлення. При 8-годинному світловому дні уповільнюється розвиток рослин і плоди не утворюються, а при 18-ти та 24-годинному дні рослини відстають у розвитку – їх вегетативна маса збільшується, але затримується утворення та достигання плодів.

Головний корінь рослини баклажана може проникати на глибину до 1,5 метри. При розсаджуванні сіянців та пересаджуванні рослин головний (стрижневий) корінь обривається, і коренева система розташовується горизонтально та на меншій глибині. Коренева система баклажана достатньо міцна, але рослини вимогливі до водного, повітряно-газового та поживного режимів ґрунту і зовсім не переносять ущільнення ґрунтів.

Встановлено, що нормальний ріст і плодоношення баклажана забезпечується лише при безперебійному постачанні рослин водою протягом усього вегетаційного періоду. При нерегулярному або недостатньому водопостачанні затримується ріст рослин, менше утворюється репродуктивних органів, збільшується відсоток в’янення, що у сукупності веде до різкого зниження їх продуктивності. Вологість кореневмісного шару ґрунту не повинна бути нижчою за 75-80% від найменшої вологоємності.

Баклажан виявляє високу вимогливість до вологості повітря. Оптимальна відносна його вологість при вирощуванні у відкритому ґрунті складає 50-75%. Підвищені вимоги баклажана до вологості повітря та ґрунту зумовлюють необхідність вирощувати його тільки в умовах зрошення.

Баклажани потребують родючих, але нещільних ґрунтів. Легкий механічний склад, добрий водно-повітряний режим ґрунту сприятливо впливають на ріст і розвиток рослин. На важких за механічним складом ґрунтах баклажан росте повільно, а у спекотні періоди страждає від в’янення. Кислотність ґрунту повинна бути від 6 до 6,6 рН.

Рослина дуже вибаглива до поживних речовин ґрунту, особливо до азоту. Найбільшу кількість (40% від загальної) азоту баклажан бере протягом третього місяця росту у полі після висаджування розсади. У цей місяць калію поглинається також більше, ніж за весь останній період.

Добре реагують баклажани на внесення органічних добрив, але негативно – на внесення свіжого гною, бо це сприяє росту вегетативної маси та знижує плодоношення. На удобрених ділянках урожайність підвищується завдяки збільшенню маси та кількості плодів на одному кущі.

Сортимент баклажанів в Україні представлено зареєстрованими в Державному реєстрі сортів рослин, придатних для поширення в Україні, 33 сортами і гібридами. З сортів вітчизняної селекції найбільш відомий сорт Алмаз (Донецької ДС Інституту овочівництва і баштанництва НААН), який набув значного поширення. Але цей найпопулярніший сорт має значний якісний недолік: плоди зберігають інтенсивне антоціанове забарвлення в фазі біологічної стиглості. В переробну промисловість плоди надходять значною частиною в перезрілому стані. Через підвищений вміст солоніну псується смак консервів, тому вони неконкурентоспроможні на комерційному ринку. Крім того, більшість сортів мають недостатню стійкість до хвороб, несприятливих умов середовища та тривалий (120-130 днів) період до початку технічної стиглості. А ранньостиглість даної культури залишається однією з найважливіших комерційних ознак. Оскільки баклажани використовують у переробленому вигляді (консервовані, солоні, жарені та ін.), саме тому дуже важливим є показник якості м’якуша плоду.

Поєднання ознак якості м’якуша плоду, продуктивності, жаростійкості та стійкості до в’янення одержано у новому сорті Лідер (Інститут овочівництва і баштанництва НААН). Сорт середньостиглий, період від появи сходів до настання технічної стиглості складає 115-120 діб. Кущ високий, сильно розвинений (70-90 см), прямостоячий, добре розгалужений (більше 4 пагонів). Стебло без антоціану, зі слабким опушенням. Облиствленість вища середньої. Листя яйцеподібне, слабо хвилясте, світло-зеленого кольору, довжиною 15-18 см, з середнім опушенням. Квітка середня (діаметр 3-5 см), 1-3 у суцвітті, світло-фіолетового кольору. Плід циліндричний темно-фіолетового кольору, блискучий, гладенький, в біологічній стиглості жовтувато-бурий, на рослині формується 6-8 плодів, середня маса плоду 250-300 г (у відкритому ґрунті). М'якуш плоду яскраво білий, щільний, і головне - без гіркоти. Жаростійкий, стійкий до фузаріозного в’янення. Технологічні та смакові якості високі. Придатний до вирощування як у відкритому ґрунті (урожайність 35-40 т/га), так і у закритому (урожайність 50-70 т/га). Лежкість і транспортабельність також високі.

При вирощуванні на високому агрофоні підвищується продуктивність в 1,5-2 рази. Під час виробничого випробування сорт Лідер у порівнянні зі стандартом (сорт Алмаз) за продуктивністю перевищував його, особливо за раннім урожаєм, в середньому на 5-7 т/га.

Оксана ШАБЕТЯ,

канд. с.-г. наук, Інститут овочівництва і баштанництва НААН