- Цьогоріч в Україні пропозиція цукру складе 2,2 мільйона тонн
- Рішення на користь цукру
- Цьогорічний урожай забезпечить українців цукром
- В Україні вироблено понад 938 тис. т цукру
- Ціна на цукор зросте у другому півріччі маркетингового року
Сезон розпочали. Що далі?
У Мінагропроді прогнозують, що виробництво цукру на 70 заводах у новому маркетинговому році в цілому у країні становитиме 2 млн. 200 тис. тонн. За словами міністра Миколи Присяжнюка, врожай на 100% забезпечить внутрішні потреби. Крім того, Аграрний фонд за форвардними закупівлями вже придбав 100 тис. т цукру і планує закупити ще близько 50-70 тис. тонн. Урядовці думають і про можливість збільшення експорту солодкого продукту.
Урожай цукрових буряків, за прогнозами міністерства, збільшиться цьогоріч на 20% (у порівняні з 2010 р.) - до 16,5 млн. тонн. Ставиться завдання до 2016-го збільшити посіви цукрового буряку до 900 тис. га (нині - 550 тис. га).
Загальна потужність всіх вітчизняних цукрових заводів дозволяє щорічно виробляти понад 3 млн. т цукру (ще не так давно отримували 5 млн. т). За таких обсягів виробництва експортний ресурс білого золота може становити понад 1 млн. т (на близько $1 млрд.), каже міністр. А основними ринками збуту можуть бути Росія та низка інших країн СНД, які до 2020 р. не зможуть повністю забезпечити себе цукром.
Про те, якою вимальовується ситуація на цукрових полях Київщини, ми розпитали у Головному управлінні агропромислового розвитку Київської облдержадміністрації та асоціації «Київцукор».
- Уже другий рік поспіль область збільшує площі посівів цукрових буряків, - каже начальник обласного аграрного управління Олександр Покотило. – Економіка все розставила на свої місця: там, де виростали «мишачі хвости», сіяти культуру перестали: не виросли 300-центнерні урожаї – спрацювали на збиток. Нині цю культуру прописали на полях ті господарства, для яких така урожайність – сигнал про недопрацювання. Аби отримати гарний урожай, у кожен гектар потрібно вкласти щонайменше 10 тис. гривень. Щороку збільшують посіви на орендованих землях і переробники. У результаті маємо 46 тис. га до збирання. Проте тут ще є над чим працювати: на початку 2000-го – площі під буряками були втричі більші і виробництво цукру становило понад 250 тис. тонн. Тоді кульгала урожайність, тож область утримувала лідерство за рахунок площ. Тепер такі рекорди нікому не потрібні. Сьогодні правили гри на полі диктує ефективність і рентабельність. Нові технології, насіння спричинили цукрову революцію на початковій ланці у виробничому ланцюгу.
Новий сезон – старі проблеми
Ще наприкінці серпня кількатонні вантажівки повезли перший урожай з поля на заводи. Перші корені на переробку потрапили на Кагарлицький цукровий завод і Узинський комбінат. Уже із середини місяця у бурякові жнива включилися всі бурякосіючі господарства і всі 11 цукрових заводів відрапортували про початок цьогорічного сезону.
У загальнодержавному доробку Київщина традиційно у першій п’ятірці. Торік на цукрозаводах області було вироблено 162 тис. т солодкої продукції. Нинішнього року, за попередніми підрахунками, буде перероблено 1 млн. 900 тис. т буряків. А це означає, що і виробництво готової продукції у порівнянні з попереднім роком зросте.
- Уже не один рік поспіль кілька переробників працюють на сировині з сусідніх областей, - коментує ситуацію голова правління асоціації «Київцукор» Леонід Мариновський. – Варто зауважити, що селяни не поспішають копати урожай: нині триває активний період додавання цукристості.
Сезон переробки на Київщині традиційно триває 90 діб. За цей час переробляється вся вирощена сировина.
- А на яких умовах працює схема «селянин – переробник»?
- З кожним партнером ведемо індивідуальну розмову, а тому і розрахунки здійснюються на різних умовах. Звісно, переважна їх більшість проводиться за давальницькою схемою.
- Чи проблемно було підготувати цей складний виробничий механізм до нового сезону?
- Жодної проблеми не виникає сьогодні, якщо є гроші на придбання необхідних матеріально-технічних ресурсів. Проте питання відсутності оборотних коштів – найболючіше. Не обходяться підприємства без кредитів. А як діяти інакше, коли вартість усіх складових постійно зростає? У порівнянні з минулим роком ціна на тонну вугілля зросла на 400 грн., газ подорожчав на 1200 грн., удвічі виросла вартість дизпалива.
Доданки ціни
Ще задовго до старту переробки було зрозуміло: стратегічного продукту у державі вистачить усім, тож скуповувати його мішками потреби нема. От тільки вартість залишається зі знаком питання і спрогнозувати ціну не поспішають ані в профільному міністерстві, ані експерти агроринку, ані самі виробники.
А виник великий знак питання тому, що собівартість 1 кг цукру становить 8.50-8.80 гривень. Додамо до цієї цифри мінімальну рентабельність і отримаємо ціну, що перевалює за 9 гривень. Підкинуть у кінцеву ціну кілька десятків копійок і перекупники. Ось тут десятигривневий бар’єр продукт і може здолати. Минулорічних запасів у складах не залишилося: у період ремонту цехів він перетворюється на справжню валюту. Вона допомагає латати всі фінансові дірки. А от коли цукор перетворюється на політичний продукт, тоді програють усі: і селяни, і переробники.
Є у підприємств й інші проблеми. Взяти хоча би кадрову: технологів складного виробництва у країні не готує жоден вуз, а тому доводиться їх звозити звідусіль. Та й кваліфікованих працівників шукати доводиться за 50-100 кілометрів. Тут своє вагоме слово повинна сказати держава, аби бюджетоутворюючі підприємства не грузли у проблемах, а працювали ритмічно.
Вікторія БИСТРИЦЬКА
