- Український хміль. Яка його якість?
- За що гроші на вітер?
- Більше хмелю - більше й пива замість оковитої
- ХМІЛЬ НЕ ВРОДИТЬ — ГОЛОДУ НЕ БУДЕ. БУДЕ СПРАГА
- Хміль потрібно не саджати, а вирощувати. Думка експертів
Чи скуштуємо живого українського пива?
Пиво, виготовлене без натуральних складників, знищує не лише наші шлунки, а й галузь хмелярства.
У Інституті сільського господарства Полісся НААН, що в Житомирі, зразки пива з українського ринку дослідили саме на вміст натуральних складників. І у відомих брендах (окрім «Оболоні») не знайшли ні солоду, ні хмелю. А пиво без них – все одно, що ковбаса без м’яса.
Ще донедавна Україні потрібно було 5 тис. т хмелю в рік для виробництва пива. Торік його зібрали 1тис. 200 тонн. Але пива при цьому зварили не менше. Вловлюєте тенденцію?
Як працює «пивний» збір?
Що ж, власне кажучи, відбувається у хмелярстві? А справи там доволі непрості, якщо не сказати більше. Судіть самі: ще кілька років тому в Україні було 80 хмелегосподарств, нині (за даними асоціації хмелярів України) – 47. Але й з них хміль вирощують і доглядають заледве більше половини. На Рівненщині, котра мала колись 6 потужних хмелегосподарств, нині ледь балансує над прірвою єдине – «Дубнохміль».
- Ви правильно підмітили: балансуємо над прірвою, - каже директор господарства Михайло Петровський. – І тепер я від тієї державної допомоги ладен відмовитися, якщо маю розплачуватися за неї не лише власним здоров’ям, а й, вочевидь, банкрутством ще недавно успішного підприємства, яке завжди входило до п’ятірки кращих у державі за врожайністю хмелю.
Державна допомога – це частина коштів з обов’язкового 1-відсоткового збору на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства, що спрямовується на підтримку хмелегосподарств. Відповідна постанова Кабміну, прийнята в 1999-му, й послужила поштовхом для розвитку хмелярства в Україні. Одночасно уряд встановив порядок використання згаданого збору. Тобто, з цими коштами все чітко й зрозуміло: на кожному етапі реалізації пива в гуртово-роздрібній торгівлі та в мережі громадського харчування 1% від виручки спрямовується на спецрахунок Держказначейства, а нарахована сума включається у валові витрати в декларації про прибутки платника збору. Тобто, хочемо ми того чи ні, а кількість накопичених у казначействі коштів «пивного» збору зростає пропорційно до кількості випитого пива. Значить, за логікою, фанати «Євро-2012» мали б неабияк «підняти» хмелегосподарства країни. Натомість останні почуваються «опущеними» настільки, що нижче, здається, вже не буває.
- Приїздіть, сфотографуєте ті нещасні хмелеплантації, які доїдають шкідники. Нехай побачить Україна, як «допомогли» «Дубнохмелю» силові структури. Свого часу наше господарство придбало за сприяння профільного міністерства 2 хмелезбиральних комбайни з таким розрахунком, щоб на 16 га збирати хміль за 2 тижні. Як і належить за технологією. Нам, як і іншим виробникам (а таких німецьких комбайнів тоді завезли в Україну 38) відшкодували кошти на їх придбання з 1-відсоткового збору. Чотири роки поспіль ця техніка служила нам. Звісно, що використання бюджетних коштів не раз перевіряло КРУ, були перевірки з міліції, СБУ – хіба нам звикати?
А це раптом минулої зими приїхали до нас представники обласного управління боротьби з економічною злочинністю та Дубенської міжрайонної прокуратури: покажіть нам комбайни! І чому ви їх не зареєстрували у відділенні Держтехнагляду? Держтехнагляд дає офіційну відповідь, що ці комбайни – стаціонарна техніка, яке не підлягає обов’язковій реєстрації. Але наші «доблесні» силовики не заспокоїлись: вони завели на нас кримінальну справу, вилучили документи, печатки – словом, паралізували роботу якраз навесні, коли кожен день рік годує. Ось і вийшло, що замість 16 га хмелю ми тепер доглядаємо 9,6. Але хіба то догляд? Засобів захисту проти шкідників придбати не змогли, тож зберемо хіба якихось півтори тонни. А минулими роками збирали не менше 150. Є різниця? Ми три роки поспіль тримали перше місце по врожайності хмелю в Україні, а в 2010-му отримали «Золотий колос» за найкращі показники господарювання в Дубенському районі. Та кого це тепер цікавить? – не знаходить собі місця Михайло Петровський. – Доведеться йти на банкрутство…
Корчують не хміль, а душу
СВК «РК-хміль», що у Здолбунівському районі, теж ставить крапку в своїй роботі. Неприємну.
- Ми вирішили зайнятися хмелярством у 1999-му, як тільки тодішній уряд дав йому «зелене світло»: посадили елітні сорти хмелю, забезпечили людей роботою, - розповідає керівник підприємства Богдан Лимар. – Навіть самі з того хмелю варили пиво, яке проходило природний процес бродіння до 30 днів. Та в останніх два роки кошти з 1-відсоткового збору до хмелегосподарств практично не доходили. Тому й маємо те, що маємо: з 743 га хмелеплантацій, які номінально існують в Україні, цього року доглядається тільки 424 гектари. Ці цифри прозвучали на нещодавній нараді в Житомирі – адже саме ця область є головним хмелярським регіоном держави. До того ж, відповідно до наказу Міністерства аграрної політики та продовольства, отримати відшкодування понесених витрат тепер зможуть лише ті господарства, які мають не менше 15% молодих насаджень хмелю. Тільки де тим насадженням було взятися, якщо кошти не виділялися 2 роки? Коло, по суті, замикається. Для нашого господарства його остаточно замкнули ще й злодії, які вкрали метал із майже двох сотень стовпів на хмелеплантаціях, нанісши збитків на 155 тис. гривень. У них вилучені речові докази, Здолбунівський райвідділ міліції відкрив карну справу, котра чомусь ніяк не доходить до суду. Тож ми змушені самі викорчовувати те, чого недокорчували злодії. Болить, повірте, душа, що ось у такий спосіб доводиться ставити хрест на хмелярстві, яке давало сільським людям шматок хліба 12 років поспіль…
Слухаю Богдана Лимаря, а пригадую знаного в Україні і поза її межами світлої пам’яті Володимира Плютинського. Він, академік української ниви, депутат Верховної Ради України, змахував сльозу, коли розповідав, як у незалежній Україні довелося йому корчувати створений власними руками пальметний сад, котрий (і через злодіїв теж) став нерентабельним: йому здавалося, що разом із садом частинами виривали з грудей і його душу…
Погодьтесь, щось таки негаразд у державі, в якій сільгоспвиробникам доводиться знищувати те, що створене нелегкою працею, що мало б давати людям роботу, приносити прибутки і просто радувати око. Хто в цьому винен і що, власне кажучи, робити, має терміново вирішити сама держава. Бо сьогодні, на думку і виробниікв, і переробників, вона самоусунулась від хмелярів.
Збити піну – і трава не рости?
- Вітчизняний хміль сьогодні ніхто практично не купує: бо всі заводи, за винятком «Оболоні», мають власників поза межами країни і ввозять сировину для виробництва пива з-за кордону, - розставляє акценти директор Рівненського пивзаводу «Рівень» Мар’ян Года. – Тому наша галузь хмелярства практично гине. От дивіться: ми закуповували хміль і в Дубно, і в Олевському районі, який свого часу мав 20 хмелегосподарств, а нині своєї сировини і вдень з вогнем не відшукати. А свого часу Дубенщина була третім у світі експортером хмелю: традиції його вирощування там започаткували волинські чехи – їх на території району проживало найбільше на Волині – 5 тисяч.
Чех Пршемисл Брож, головний пивовар Рівненського пивзаводу, чаклує над живим пивом ось уже 9 років, тож у його українській уже майже немає акценту: - Існують два способи виготовлення пива – з пастеризацією та без неї. Більшість пивоварів в Україні сьогодні обирають перший варіант, бо це дозволяє збільшити термін зберігання пива до 6, а інколи до 9 місяців. Пастеризоване пиво нагрівають до 70 градусів: тоді гинуть усі мікроорганізми – і шкідливі, й корисні. Рівненське пиво – живе, непастеризоване, зберігається всього 30-45 діб. Ще одна суттєва ознака справжнього пива – піностійкість. У пляшках із тривалим терміном зберігання піни аж занадто багато, але вона так само швидко осідає, як і піднімається.
Ось так. Головне для фальсифікаторів – як мовиться, збити піну. Що їм до руйнації хмільників і хмелярства, до робочих місць на селі, до розвитку внутрішнього ринку, про який так багато говоримо останнім часом?
Довідково. У 1516 році в Баварії герцог Вільгельм IV прийняв закон про чистоту пива, в якому, зокрема, зазначалося: «Ми наполягаємо, щоб відтепер і надалі нічого більше не використовувалося для виробництва пива, крім солоду, хмелю та воли у всіх наших містах, на ринкових майданах міст і по всій землі. Той, хто зумисне порушить Указ і не залишиться йому вірним, має бути позбавлений своєї діжки пива магістратом у якості покарання». Іншими словами, фальсифікат цілком виключався: можливо, тому якість, як мовиться, у генах німецьких пивоварів?
Довідково. Вітчизняне хмелярство досягло вершини виробництва в 70-80-х роках минулого століття. Наприкінці 80-х хміль вирощували на 10 тис. га поліських земель, а валовий збір досягав 8 тис. тонн. Українським пивоварам тоді вистачало 20-25% зібраного хмелю, лишки продавали переважно Росії та країнам Європи. Український хміль купували такі знані у світі пивоварні країни як Німеччината Чехословаччина. Україна посідала п’яте місце з виробництва хмелю після США, ФРН, Китаю та Чехословаччини.
Довідково. Свого часу хмелярство було однією з найуспішніших галузей сільського господарства України. Ще 12-15 років тому більша частина російського і все українське пиво виготовляли з використанням українського хмелю. Нині вітчизняні пивовари хміль імпортують, бо українські виробники задовольняють лише 30% потреби української пивоварної промисловості. Тим часом пива з кожним роком виробляється дедалі більше, отже хміль стає високорентабельною культурою, попит на яку постійно зростає. Тож є нагальна потреба в закладанні нових хмільників, стверджують науковці.
Інна ОМЕЛЯНЧУК
