Симиренкова слава України

10 December, Розділ Рослинництво, переглядів 5 462

1900 рік. У Париж на Всесвітню виставку садівництва кращі садоводи привезли з різних країн плоди виведених нових сортів. До зали, де засідало журі, увійшов високий, широкоплечий, з розкішною бородою чоловік. Це був український садовод Лев Платонович Симиренко.

Він запропонував присутнім оцінити яблука нового сорту. Побачивши зеленуваті, з великими світлими цятками плоди, члени журі відмовились їх дегустувати. Куди таким яблукам до червонобокого Шафрану чи ніжного Макінтошу! Тоді Симиренко домовився з людьми, які розносили плоди для дегустації, щоб вони подали відомим і шанованим садоводам його яблука, не називаючи сорту. Ось їх скуштував один член журі, потім другий, третій… І трапилось неймовірне: всі були немов зачаровані, відчувши приємний, невідомий донині смак і аромат плодів.

Потім всі заговорили, розхвалюючи яблука, забувши про їхнє забарвлення і непривабливий вигляд. Так сорт, названий вченим на честь його батька Платона Федоровича – Ренетом П.Ф. Симиренка, набув світової слави. І з маловідомого українського села Млієва сорт розповсюдився на Кубані, Поволжі, у Північному Кавказі, Криму, степовій і лісостеповій зонах України, Середній Азії. Його почали вирощувати в Північній Америці, Західній Європі (особливо у Франції). Сорт Ренет П.Ф. Симиренка став еталоном смаку плодів і ввійшов у «світову вісімку» - вісім кращих сортів світу.

Лев Платонович мав наукові стосунки з розсадниками Німеччини, Франції, Бельгії, Голландії, Австро-Венгрії, Італії, США й інших країн світу і отримував від них матеріал майже всіх відомих на той час сортів плодових і ягідних культур. До 25-річчя з дня створення розсадника в його колекції було: 900 сортів яблуні, 889 – груші, 81 - сливи, 350 – черешні та вишні, 115 – персика, 56 – абрикоса, 165 - аґрусу, 45- горіха. Крім того, була зібрана колекція квіткових і декоративних рослин – 927 форм троянд, 305 різновидів хвойних, багато інших декоративних рослин.

Зібрана у Млієві унікальна колекція низькорослих вегетативно-розмножуваних підщеп стала базою для розвитку карликового садівництва в Російській імперії (1887-1890 рр.).

Особливо велику роботу провів Л. П. Симиренко з підбору і вивчення підщеп. Спостерігаючи поведінку сортів на різних підщепах, він дійшов висновку, що підщепа є основою плодового дерева. Шляхом багаторічних досліджень вчений визначив і сумісність певних сортів. Серед сортів, що гарно вдаються на айві, Лев Платонович називав: Бере Аманлі, Бере Арданпон, Бере Гарді, Деканка дю Коміс, Кюре, Лісова красуня, Сен Жермен, Конференція та інші.

Симиренко був гарячим прихильником карликової культури, широко пропагував її: «Пробуйте свої сили і навчайтесь на невеликій кількості карликових дерев, підібравши відповідні сорти, і ви швидко оціните і полюбите цю культуру, в чому я глибоко переконаний. Вона одна в нашій широті здатна обумовити розвиток плодів такої якості, якими не завжди відрізняються плоди нашого привілейованого півдня – Криму».

Скороплідність, висока і регулярна урожайність, зручність у догляді за кроною, покращення зовнішнього вигляду і смакових якостей плодів – це лише короткий перелік переваг карликової культури. Всі вони достатньо повно вивчені Л. П. Симиренком ще на зорі 19 століття.

Окрилений успіхом і підтримкою колег, учений підготував фундаментальну працю про плодівництво Криму. В 1908 р. на конкурсі, приуроченому 50-річчю Імператорського Російського товариства садівництва, вона отримала найвищу нагороду – Велику золоту медаль.

Офіційна влада Росії не змогла виділити кошти на видання книги. Не мав такої можливості і Лев Платонович. На підтримку прийшли друзі та прихильники таланту вченого. Ініціаторами збору коштів на видання «Кримського промислового плодівництва» стали кримські садоводи. Випущене у 1912 р. на кошти садоводів Росії, це дослідження стало бібліографічною рідкістю.

Фундаментальну працю «Кримське промислове плодівництво» в усьому світі визнали однією з кращих, з 1912 року всі центри – столиці садівництва європейських країн - надсилали листи-подяки Л. П. Симиренку за такий змістовний труд.

На жаль, ця безсмертна наукова праця в радянський період була заборонена, вилучена із масових бібліотек і знищена. Її не рекомендували в якості навчального посібника навіть студентам плодоовочевих факультетів сільськогосподарських вузів. Тільки за зберігання наукових праць Льва Платоновича і Володимира Львовича Симиренків у ті часи можна було отримати 10-річний строк і навіть вищу міру покарання.

Щоб стерти з народної пам’яті імена обох видатних учених, аграрні чиновники намагались перейменувати знаменитий сорт Ренет Симиренка на Зеленку Вуда (30-50-ті роки). Однак в народі він так і залишився Ренетом Симиренка. Сам Лев Платонович був по-злодійськи вбитий в своєму будинку в різдвяну ніч 1920-го через місяць після встановлення Радянської влади в Городищі. Безцінний родовий архів Симиренка був спалений на очах сім’ї в каміні професора Володимира Львовича під час обшуку в різдвяні свята в 1933 році. Учень і син Льва Платоновича – відомий учений-плодівник і помолог, організатор садівничої науки в СРСР, науковий керівник першого Всесоюзного інституту південних плодових і ягідних культур – Володимир Львович – після п’ятирічних страждань у тюрмах і таборах був розстріляний в 1938 році й похований в одній з братських могил під Курськом. Так знищили могутнє симиренківське садівниче дерево й розрушили унікальну українську наукову школу садівництва.

Суспільству ніхто і ніколи не компенсує того, що міг би, якби залишився живим, ще відкрити і створити український вчений такого потужного таланту.

Завдяки глибоким, прискіпливим дослідженням Ольги Шевченко і Петра Вольвача українці нинішнього і наступних поколінь зможуть ознайомитися з віхами яскравого подвижницького життя двох видатних постатей самобутнього роду Симиренків.

Добрим знаком є перевидання «Кримського промислового плодівництва» з нагоди 150-річчя з дня народження Лева Платоновича Симиренка. Це дань вдячної пам’яті кримчан засновнику Кримського промислового плодівництва – всесвітньо відомому українському вченому – плодівнику і помологу Л. П. Симиренку.

Микола ЛАНОВЕНКО,

садовод, Черкащина,

для «Аграрного тижня. Україна»