Особливості вівчарства Хмельниччини

18 February, Розділ Тваринництво, переглядів 9 061

Нинішня ситуація у галузі вівчарства відзначається вже не просто зменшенням поголів’я, а й невідновними втратами відтворювальної його частини – маточного стада. Катастрофічний стан вівчарства обумовлений багатьма причинами, а саме: диспаритетом цін на промислову і сільськогосподарську продукцію; відсутністю цивілізованого ринку збуту продукції та державної підтримки галузі; відсутністю сприятливих економічних умов для розвитку галузей, пов’язаних із продукцією вівчарства тощо.

Так, у структурі вартості товарної продукції галузі частка виробників вівчарської продукції складає лише 2-3%, тоді як у країнах із розвиненим вівчарством частка перших - 30-40%. Вівчарство в Україні з крупнотоварного перетворилося на дрібнотоварне. Сьогодні понад 90% господарств усіх форм власності утримують до 500 овець.

Наприклад, у Хмельницькій області за 1990-2012 рр. поголів’я овець і кіз у господарствах усіх категорій зменшилося з 234,9 тис. до 28,7 тис. голів (у 8,2 рази), а виробництво вовни скоротилося з 656 до 7 тонн (у 93,7 рази). А для задоволення потреб області у продукції вівчарства, зважаючи на мінімальні нормативи виробництва продукції на одну людину в рік, необхідно виробити 960,5 т митої вовни, 1921 т немитої вовни, 2668 тис. т баранини в забійній масі, 133,4 тис. овчин, що може забезпечити загальне поголів’я овець в кількості 440,2 тис. голів, у т. ч. вівцематок – 286 тис. голів. При цьому середній настриг вовни від однієї вівці на даному етапі відродження галузі повинен становити не менше 4 кг, а вихід ягнят на 100 маток – 110 голів.

Для досягнення намічених завдань передусім необхідне використання наявного поголів’я з унікальними генетичними ресурсами - племінних овець різних порід, типів і напрямів продуктивності. На Хмельниччині є агроформування (СВК «Лабунський» Полонського р-ну), де розводять північнокавказьку м'ясо-вовнову породу, поліпшену асканійськими кросбредами (майже 1000 голів). Це помісні вівці (в основному F₂), які у 12-місячному віці в середньому мають живу масу помісних ярок (F₂) 49,4 кг, маса туші - 23,2 кг при забійному виході 49,1%, настриг вовни - 4,4-4,6 кг при виході митого волокна 61,4-61,5%.

При схрещуванні північнокавказької м'ясо-вовнової породи з породою прекос настриг вовни у помісних ярок складає 3,91 кг, вихід митої вовни – 54,8%. У 10-місячному віці маса туші становить 18,3 кг при забійному виході 49,4%, а у 7-7,5-місячному віці одержують 2,1 кг пояркової вовни.

При схрещуванні прекосових маток із баранами-плідниками асканійський кросбред настриг вовни у помісних ярок становить 3,76 кг, вихід митої вовни – 53%. У 10-місячному віці маса туші – 17,8 кг при забійному виході 49,5%, а у 7-7,5-місячному віці настриг пояркової вовни складає 2,1 кілограми.

Отже, теоретично помісних баранів-плідників північнокавказької м'ясо-вовнової породи поліпшеної асканійським кросбредом, яких вирощують у СВК «Лабунський», на наш погляд, з успіхом можна використовувати на матках породи прекос, які ще є у деяких господарствах області.

Безумовно, що при цьому варто вишукувати внутрігосподарські резерви, що не потребують значних інвестицій, а саме:

- підвищення рівня годівлі овець і доведення його до оптимального (5,5-6 ц кормових одиниць і 55-65 ц перетравного протеїну в середньому на одну вівцю) при організації спрямованого вирощування ярок у кількості не менше 30 голів на 100 маток; доведення питомої ваги вівцематок у стаді до 65%;

- впровадження на фермах різних розмірів інтенсивних технологій виробництва вовни і баранини;

- організація відгодівлі і нагулу овець, а також інтенсивного вирощування надремонтного молодняка з реалізацією його на м'ясо у 8-9 місячному віці;

- удосконалення матеріального стимулювання праці чабанів, підвищення рівня їхньої зарплати, формування дієздатних колективів на орендній (у т. ч. сімейній) основі тощо.

Наразі, на жаль, у повній мірі не використовуються можливості племрепродуктора СВК «Лабунський», позаяк останніми роками племінний молодняк з цього господарства у товарні господарства майже не реалізується, що ставить галузь у скрутне фінансове становище. Сьогодні необхідно мати хоча би 2-3 господарства у кожному районі Хмельниччини (у середньому по 400-500 голів), де б розводили овець. Саме в ці господарства можна було би реалізувати племінний молодняк овець з СВК «Лабунський».

Відомо, що втрата загального поголів’я овець в країні на 20-30% потребує часу на його відновлення до 10 років, а при втратах більше 30% поголів’я – 40-50 років. Такий шлях відновлення вівчарства має право на існування, але він довготривалий. Тому дуже важливо залучати в галузь інвесторів-орендарів.

Показові в цьому плані - фермерське господарство «Меринос Україна» та виробничо-комерційна фірма «Пілігрим», створені на базі земельних паїв громадян Чабанівської територіальної громади. Там спочатку були відремонтовані кошари колишнього колгоспного вівцекомплексу, а потім завезені вівці м’ясного напрямку породи - німецький мериноланд та молочного напрямку - породи лакон із Франції.

Вівці м’ясної породи німецький мериноланд характеризується доброю акліматизацією, високою конверсією кормів, плодючістю, відмінними материнськими якостями, пристосованістю до подолання великих відстаней.

Особливістю овець породи лакон є те, що відлучення ягнят проводять у 4-5-тижневому віці, після чого починають доїти вівцематок; середній надій товарного молока за 150 днів лактації складає 155-160 літрів. Товарне молоко йде на виробництво сиру рокфор. Найближчим часом, після введення в експлуатацію молокопереробного цеху, у с. Чабанівка розпочнеться виробництво бринзи та йогуртів.

Зважаючи на лікувальні властивості вовни і виробів з неї, поживність баранини, особливо молодої, бринзи, масла та іншої продукції вівчарства, окремі приватні підприємці Прикарпаття мають певний досвід в організації зеленого туризму з використанням овітерапії (вівцелікування). Прикладом є приватні підприємства «Космацька писанка» в с. Космач Косівського р-ну (підприємець Бойчук Р.М.) та «Ковчег» Коломийського р-ну Івано-Франківської області. На Хмельниччині є чимало підприємців, які займаються сільським зеленим туризмом (садиба «Пілігрим», садиби «Загублений рай», «Світлана», агрооселя «Лідія» та інші).

Наразі питання використання овітерапії - у стадії дослідження. Проте неперевершені подільські краєвиди, сприятливий клімат, інші позитивні чинники створюють в області хороші перспективи для організації зеленого туризму.

Безумовно, сьогодні потрібна потужна державна підтримка галузі вівчарства. Бо вжиті за останні роки урядом країни заходи зі збереження поголів’я овець, зокрема шляхом спеціальної державної дотації галузі (2004-2009 рр.), сприяли тому, що спад поголів’я призупинився. Так, на 01.01.2010 р. овець збільшилось до 1,2 млн. голів проти 872,2 тис. голів на 01.01. 2005 р. (+328 тис. голів). Це завдяки лише державній підтримці.

Коли ж у 2010 р. стимулювання галузі припинилося, негатив не забарився. Так, у Хмельницькій області на 1 грудня 2012 р. у порівнянні до 1 грудня 2011 р. у господарствах усіх форм власності овець і кіз зменшилось на 1,4%, зокрема у сільгосппідприємствах – на 10%.

Та Хмельниччина має досить потужні можливості для відновлення оптимальної кількості овець, бо історично, традиційно на теренах Поділля займалися такою вагомою галуззю народного господарства України як вівчарство.

Іван ТИМОФІЙШИН,

кандидат с.-г. наук, професор ПДАТУ

Олександр ДЕРЕШ,

кандидат с.-г. наук, в.о. доцента ПДАТУ

Валентин ГОНЧАР,

кандидат с.-г. наук, доцент ПДАТУ