Реалізувати потенціал тваринництва – основне завдання

30 September, Розділ Тваринництво, переглядів 6 186

Коли ми чуємо слово «ферма», а тим більше словосполучення «українська ферма» - які асоціації постають в нашій уяві? Забруднені гумові чоботи доярок і скотарів; корівники, де не є й не може бути чисто; подерті й погнуті бідони та обов’язково брудні корови…

Втім, це вже не сучасна картина, бо ми розуміємо, що таких ферм не повинно бути, та скільки їх ще є таких, допотопних, по Україні...

Коли ж лунає словосполучення «голландська ферма», або взагалі – «ферма європейська» - тут виникають зовсім інші асоціації. Люди у білосніжних халатах, надсучасне обладнання, вгодовані племінні тварини і молоко, що збирається завдяки автоматичному доїнню.

Та чи можливо це у нашій країні? Де й без того, з кожним роком стрімко скорочується поголів’я великої рогатої худоби, де займатись тваринницькою галуззю сільського господарства – ризикована й не завжди вдячна справа.

За перше півріччя нинішнього року поголів’я ВРХ скоротилось на 11% порівняно з аналогічним періодом 2007 року. Згідно статистики, Україна має на вересень 2008 р. понад 3 млн. корів.

Українські м’ясокомбінати закриваються через брак сировини. В середньому, вітчизняний м’ясокомбінат може переробити за добу 50 -100 голів худоби, та в останній час їх постачають не больше 5-10 голів.

Держкомстат України

Будемо певні – зараз корів в Україні ще менше. І це при тому, що ми маємо завдання – найближчим часом упевнено вийти на міжнародні ринки. До того ж вийти на них з молочними продуктами, аж ніяк не гіршим за представлені сьогодні. Втім, ми знаємо, що можемо представити той продукт – не гірший, а навіть кращий. Бо йдемо в супермаркети і відшукуємо на полицях сири, молоко, сметану від вітчизняного виробника. Бо пересвідчились, що продукти ці дешевші, якісні та навіть смачніші за іноземні. Але як це довести Європі?

Виявляється, дуже просто! Зробімо ферми, де б утримання корів відповідало сучасним вимогам тваринництва, облаштуємо ті ферми сучасними доїльними залами, а також лабораторіями, де кожен день контролюється якість молока – та й запросімо європейські комісії. Нехай скуштують нашого продукту, нехай подивляться на наші форми ведення господарства.

Та, зрозуміло, це поки що утопія. Надто мало в Україні таких господарств.

Але вони є, і ходять вже по фермах шановні європейські комісії, і не бояться господарі приймати їх у себе.

Таким постало перед нами Пісківське господарство, що у Чернігівській області. Одна з ферм, яка працює тут, просто шокувала чистотою доріг між приміщеннями для утримання худоби. А ще буянням квітів на клумбах, майже стерильністю всередині приміщень, сучасними лабораторіями, загальною комп’ютеризованістю молочного комплексу. Та найбільше – спокійною гордістю головного господаря ферми – Колоші Валерія Петровича і представників спільної україно-голандської корпорації «Milkiland N.V.», у яку входить це господарство.

Загалом Пісківське має близько тисячі корів. На даній фермі ж їх поки що 307. Але про серйозні плани власників на майбутнє, про нарощування поголів’я говорить той факт, що обладнання доїльного залу лише цієї ферми може обслуговуватити до 700 корів на добу. Давно зникла на новій фермі важка фізична праця. Механічна група, яка забезпечує роздачу й змішування кормів, складає усього три особи.

Зоотехніки, які працюють тут, повинні крім віртуозного володіння своєю профеією ще й вміло оперувати комп’ютером. Адже дані про кожну рогату годувальницю зведені до комп’ютерної бази і після кожного доїння вони доповнюються і коригуються.

Доярка сучасної Пісківської ферми теж має абсолютне полегшення порівняно з загальноприйнятим уявленням про цю тяжку працю. Бо вона повинна добре управлятись з доїльним апаратом і пильно слідкувати за станом здоров’я корови – адже від цього залежить оплата її праці. А вона тут теж чимала, не зважаючи на те, що працює доярка не 26 діб на місяць, як раніше, а лише 15.

«Від поля до столу» - такий девіз у власників ферми та співробітників. Що це означає?

Та звичайну автоматизацію, яка забезпечує абсолютну гігієну й санітарію процесу. Коли вим’я кожної корови старанно обро***ється (власною одноразовою серветкою!), масажується, а вже після цього підключається доїльний апарат. Після доїння ці місця старанно миються, обро***ються апарати, а видоєне вим’я худоби навіть…«пломбується»! Покривається спеціальною плівкою, аби застрахуватись від попадання інфекції.

Жах кожного власника корови – запалення вимені. Тут теж це взято під контроль. Молоко від такої корови одразу ж збирається окремо і йде на внутрішні потреби ферми – випоювання телят.

Усе те царство молока, яке вже абсолютно відповідає євростандартам, – давно звична справа для Пісківської ферми та інших ферм корпорації. Плани на збільшення поголів’я удвоє (до кінця 2009 року) теж не лякають господарів. Хоча й воно непросто далось власникам ферм.

«Знань в Україні не вистачало, бо не було стільки господарств з новим видом ведення тваринництва. Пригадую першу поїздку за кордон. Нас повезли до Німеччини, щоб показати доїльні зали. Ми про них тоді лише чули. А коли вже побачили їх на власні очі, то першою була думка: «Чи доживемо ми до того, що і в нас так буде?» Та вже тоді ми розуміли, що до цього треба йти». Валерій Колоша

Як бачимо, дожили, будують абсолютно обґрунтовані плани на майбутнє, і, що є не малим досягненням для українського села – створюють робочі місця населенню.

Зрозуміло, що без певних чималих інвестицій у справу, такі здобутки були б неможливими. Саме побоювання вкладати кошти в тваринництво і є основною причиною у колосальному зменшенні загального українського поголів’я великої рогатої худоби. Звернімось до північного сусіда – Росії. Там допомога держави тваринництву закладена у програми розвитку агропромислового комплексу. Стопроцентна компенсація за кожну ввезену в країну племінну нетель, безмитний ввіз худоби, 50%-на компенсація за будівництво тваринних комплексів, державні кредити.

Дещо з подібної допомоги мала й зараз має і наша тваринницька галузь. Та й Пісківському господарству стати на ноги допомогла спочатку саме держава.

«З’явилась державна програма, яка давала можливість узяти кредит під реконструкцію. Вона недовго діяла, та була. Й допомогла нам. Ми скористались цією програмою, узяли кредит, і побудували першу ферму. Назвали її «Молочна ріка».

Восени 2007 року ми створили спільне підприємство, яке назвали «Молоко Полісся». Результат – у 2007 році відкрита ця ферма.

Потім почала з’являтись ідея про об’єднання з іншими підприємствами. Ставало зрозумілим, що їздити по фермах і збирати молоко – досить нерентабельно. Ми бачили, що скоро на ринок вийдуть ферми, які будуть пропонувати якісне молоко, щоб споживачі отримували повноцінний продукт». Валерій Колоша

Та не секрет, що таких ферм, якими опікується «Milkiland N.V.», не досить багато серед загальної кількості українських тваринницьких комплексів. Відомо також, що сьогодні більше 80% усього українського молока закуповується у приватних господарів. А це вже, зрозуміло, ризик. Можна довести контроль за санітарним станом ферми до абсолюту, але як контролювати корів приватних господарств?

Компанія «Milkiland N.V.» разом з ветеринарною службою Чернігівської області намагається вирішувати це складне завдання. Начальник обласного управління ветеринарної медицини Віктор Кульбако запевняє, що стан здоров’я (а з тим – і якість молока) кожної корови з поголів’я, яке належить населенню, проходить регулярну перевірку. Помісячну й щорічну. «Milkiland N.V.», зі свого боку, намагається забезпечити гігієну. Для цього закуплені спеціальні ємності для молока. Господиня здає цю тару разом з молоком, натомість отримуючи інший посуд, оброблений згідно санітарних вимог.

Повернімось до Пісківської ферми і спробуємо на її прикладі дати відповідь на основне питання – що ж саме заважає розвитку українського тваринницького комплексу?

Звісно, недостатня допомога держави. Адже відомо, що всі сучасні європейські тваринницькі комплекси та невеличкі ферми розвиваються лише за рахунок багатоступінчастих дотацій – від держав, від Євросоюзу, а також місцевих, районних коштів. І, якщо раптом потік дотацій припиниться, ті прекрасні господарства стануть на межі банкрутства. В усіх країнах, окрім хіба що Ірландії (там виручають величезні зелені пасовища).

У нас же – зовсім інша картина. У власника ферми лише два виходи – або збанкрутіти й здати корів на м’ясо, або … стати рентабельним навіть без допомоги держави. Ну, скажімо, держава намагається допомагати, розро***ючи нові й нові програми (наприклад, зараз є можливість отримати 3 тис. грн. як компенсацію за ввезення кожної племінної нетелі), але зрозуміло, що цього замало.

Друга причина – відсутність загального племінного поголів’я худоби. І тут вже не лише наша провина.

«Відомо, що у Європі протягом кількох років буяло таке захворювання, як губкоподібна енцефалопатія. Можливо ще й тому Україна не мала змоги завозити племінних корів – навіть ті з господарів, які вже могли собі це дозволити.

На мою думку, це також було однією з причин занепаду українського тваринництва».

Іван Бісюк, директор представництва компанії «Milkiland N.V.»

Зараз «Milkiland N.V.» закуповує партію нетелів у Німеччині. Чому саме там, а не ближче? Адже, не зважаючи на труднощі, Україна теж має племінні господарства. Та виявляється, що вартість телички, яку купують і привозять з Німеччини, приблизно на 3 тис. грн. менша (і це разом із затратами на перевезення!), ніж та, яку пропонує вітчизняний продавець.

І тут спливає нова перепона. Племінній худобі потрібен зовсім інший раціон, ніж той, який звикли забезпечувати українські тваринники. Не всі це розуміють, а лише дивуються результату – чому корова, яка окуповується тільки за три роки – так швидко падає на ноги?

«Симентальська корова доїться навіть тоді, коли вже «падає на ноги». Вмирає, та продовжує давати молоко. Не здавати ж таку корову на м’ясо! Та господар, який не продумав раціон, сам винен і не має іншого виходу. А потрібно йти легшим шляхом: спробувати забезпечити тварину потрібним кормом. На жаль, у нас поки що це неможливо. Тому ми обираємо інші, більш пристосовані для наших умов, породи. І знову ж таки – приділяємо пильну увагу забезпеченню поголів’я потрібним раціоном».

Іван Бісюк, директор представництва компанії «Milkiland N.V.»

Маленькі ферми, чи великі господарства? Це питання кожна країна вирішує по-своєму. Український досвід тваринництва показує, що невеличкі господарства виявляються нежиттєздатними у нашій країні. До речі, у тій же Росії теж виживають великі тваринницькі комплекси, корпорації.

Чи зміг би Валерій Колоша забезпечити такі сучасні методи ведення тваринництва, які він має зараз на своїх господарствах, якби продовжував розраховувати на сотню-дві корів? Звісно, що ні. Бо навряд би він зміг вирішити навіть одну з суттєвих проблем утримання ВРХ – вирощування кормів для неї.

Пісківське господарство давно пробує забезпечувати своє поголів’я власними кормами. Щоправда, тут виникають нові проблеми. Адже розрахунок собівартості молока прямо виходить із вартості кормів. Зараз собівартість одного літра молока, що дає Пісківська ферма, становить дві гривні. При реалізаційній ціні – 2,37 гривні.

«Основна мета – вирощувати молоко самим. Тобто, забезпечувати власне господарство вирощеними кормами. Цього ми добиваємось, бо від даного напряму залежить собівартість нашого продукту».

Іван Бісюк, директор представництва компанії «Milkiland N.V.»

Середня ціна реалізації в Україні в січні-серпні 2008 року молока і молокопродуктів без ПДВ, транспортних, експедиційних і накладних витрат, але з урахуванням дотацій і доплат, склала 2027,5 грн. за тонну.

Держкомстат України

Не можна не згадати про ще одну проблему, яка мабуть постає перед кожним роботодавцем у нашій країні. Це проблема менталітету. Як відучити працівників від крадіжок, як привчити їх до сумлінності в праці? Тим більше – на сільських підприємствах? Там, де працюють люди, які звикли до колгоспної невдячної праці?

Зрозуміло, наука проста – грошима й звільненням за крадіжку. Але ж це дуже непросто, коли маєш справу з живими людьми. Коли хочеш і господарство поставити на рентабельні рейки, і людям допомогти.

Валерій Колоша, знайомлячи нас із тваринницьким господарством, з сумом згадує: не завжди його підлеглі отримували зарплатню, таку як зараз (від себе додамо, що такою заробітною платою зможе похвалитись далеко не кожен житель українського села). І були часи, коли взагалі нічим було оплачувати тяжку працю людей, які обслуговували корівник. Як велике свято згадує власник той день, коли вони змогли заплатити дояркам аж! – по 17 гривень за місяць.

Зараз це у минулому, та лишається проблема такого роду – кожна доярка отримує оплату залежно від кількості надоєного молока. Якщо корова, скажімо, має запалення вимені (а такі корови відмічаються спеціальними мітками, стан здоров’я миттєво заноситься у комп’ютерну базу) – за таке молоко доярці не заплатять. Зрозуміло, вона захоче злити його у загальну ємність. Доводиться з цим боротись.

Знову ж таки, дояркам, які тільки починали користуватись доїльними апаратами, було боляче спостерігати, як невелика кількість молока усе ж лишається у вимені. Спрацьовував закон – «видоїти корову до останньої краплини!». І доярки завершували роботу апаратів власноруч, намагаючись навіть «дурити» комп’ютерну систему, яка відключає апарат від вимені, лиш зменшується потік молока.

Робимо висновок: щоб боротись з менталітетом, нам потрібен системний контроль. Втім, це стосується не лише однієї ферми, а й країни загалом.

Віктор Кульбако, начальник управління ветеринарної медицини, лише нещодавно приймав групу європейських експертів. Вони з подивом визначили, що ветеринарія Чернігівської області знаходиться на рівні значно вищому, ніж європейський. Отже, здорова худоба – це вже один із здобутків (принаймні у масштабах даної області).

Побували експерти і у Пісківському. Та ж сама констатація – рівень високий. Отже, якісне молоко ми теж можемо записати у наші здобутки. Принаймні, у масштабах корпорації «Milkiland N.V.».

Чи можемо ми заявити про тенденцію покращення рівня утримання худоби та виробництва молока у масштабах усієї країни? Так, можемо. Чесно відповідають нам представники компанії «Milkiland N.V.». Хто, як не вони, знають реальний стан справ у вітчизняних конкурентів і партнерів? Можемо, але, на жаль, далеко не всі власники тваринницьких комплексів згодились приймати у себе європейських експертів. Значить, вони побоюються, що не готові ще до виходу на світові ринки?

На жаль, експерти побачили тваринницькі комплекси, які відповідають сучасним світовим вимогам, але не побачили систему забезпечення контролю у масштабах країни. Прикро, що держава поки що не може забезпечити достатню підтримку такій складній, ризикованій галузі сільського господарства як тваринництво.

Лишається сподіватись, що інші господарства швидше пройдуть той складний шлях становлення, який здолало Пісківське господарство, і стануть настільки рентабельними, якою є корпорація «Milkiland N.V.».

Це єдиний вихід для реалізації того потенціалу виробництва молока, який має наша країна. Реалізувати його – основна задача.

Євдокія САЛЬНІЧЕНКО