Засвоїти урок назавжди

29 March, Розділ Тваринництво, переглядів 6 497

Цього разу свою традиційну зустріч за підсумками роботи у 2012 році виробники свинини провели в приміщенні профільного міністерства. І вже це дозволило багатьом присутнім зробити висновок: у державі починають звертати увагу на галузь свинарства.

До того ж нарада не була схожа на звичайну, коли одні звітують, інші виступають як співдоповідачі, а керівництво потім підводить «жирну риску», надаючи вказівки. Нинішня зустріч свинарів із заступником міністра агрополітики Олександром Сенем і директором Департаменту тваринництва МінАП Андрієм Гетею була схожою на зацікавлену розмову професіоналів. І навіть більше того - це була дискусія. По суті, аргументовано, без образ.

Звісно, Українська корпорація з виробництва м’яса на промисловій основі «Тваринпром» – об’єднання авторитетне. Господарства і підприємства, що входять до її складу, утримують чимале стадо і свиней, і корів, мають власні переробні виробництва. Тож і демонструють з року в рік непогані показники. Але існує чимало факторів, які не дозволяють підприємствам корпорації стало нарощувати обсяги виробництва м’яса. І хоча генеральний директор «Тваринпрому» Сергій Гнатюк назвав деякі з них, та більше деталізували проблеми керівники з областей. Втім, про це трошки нижче.

А спочатку варто нагадати, що «корпорація на 1 січня утримувала 835,0 тис. голів свиней, і приріст за 2012-й склав +71,1 тис. голів до 2011 року, наголосив Сергій Гнатюк, - а свинини вирощено 131,3 тис. т більше, ніж у 2011-му (+4,7 тис. т). До речі, у 2000-му ми виробили її лише 16,6 тис. тонн». Взагалі ж, вважає Сергій Андрійович, у балансі виробництва свинини пріоритет повинен бути у вітчизняного виробника. І української свинини на ринках, у магазинах, а головне, на переробних заводах повинно бути більше, ніж імпортованої. І українці повинні споживати якісні м’ясні вироби, а не ковбаси, виготовлені з сумнівних м’ясних субпродуктів. Від себе додам: як тут не згадати відомий вислів: ми є те, що ми їмо. Бо вживання неякісних продуктів у кінцевому результаті призводить до різного роду важких захворювань, у т.ч. ракових.

Але більш поступовому розвитку свинарства заважають існуючі проблеми - в аграрній галузі зокрема і в економіці країни взагалі. Тож не зважаючи на впливовість «Тваринпрому», його участь у кількох поважних державних комісіях і комітетах, у багатьох заходах, які проводить щороку корпорація, свинарям поки що не вдається призупинити негативні тенденції ні в галузі, ні на ринку м’яса. Красномовний приклад: у грудні 2012-го виробники свинини не змогли реалізувати на внутрішньому ринку 13 тисяч голів свиней. З такою проблемою вони стикнулися вперше.

Нині галузь перебуває у стані фінансового шторму, переконаний Юрій Акневський, керівник відомого підприємства «Бахмутський аграрний союз» (Донеччина). І доводить свої висновки кількома фактами. Ціна виробництва 1 кг свинини перебуває за межею виживання свинокомплексів: 17-18 грн. за 1 кг живої ваги – ціна не конкурентна! Потрібно терміново просити уряд звернути увагу на ситуацію з імпортом свинини, збільшивши вартість ввізного мита, ввести квотування імпорту. Наприклад, обмежити ввіз свинини з-за кордону квотою у 10 тис. т на місяць і продекларувати вартість мита. Якщо ж м’яса чи субпродуктів буде завезено більше, то вартість мита повинна бути суттєво збільшена. Тоді у імпортера одразу зникне бажання займатися цим видом бізнесу. І вітчизняна свинина може стати конкурентною на внутрішньому ринку. До речі, так уже давно робить наша сусідка – Росія. До того ж, каже Ю. Акневський, треба зберегти спеціальний режим оподаткування і фіксований податок в сільському господарстві. Без цих заходів, вважає він і його колеги, на сільському господарстві можна поставити хрест.

Вріз: Скорочення імпорту свинини на 50% в 2013 році дозволить збільшити поголів'я свиней на 11% - до 8,350 млн. голів і вийти на рівень мінімальної рентабельності вітчизняним тваринникам, вважають в УКАБ. Адже стрімке зростання імпорту м'яса в 2012-му, перш за все свинини, вплинуло на зниження закупівельних цін на живих свиней до рівня, який не покриває середню собівартість вирощування. Це, в свою чергу, впливає на скорочення поголів'я та відмову від подальших інвестицій у розвиток галузі. За результатами 2012-го, в Україну імпортовано 203,7 тис. т свинини (2011 р. - 86,2 тис. т). За словами експертів УКАБ, таке стрімке збільшення імпорту змусило вітчизняних сільгоспвиробників працювати у збиток. Так, на початок лютого свиней ІІ-ї категорії продавали по 17 грн./кг живої ваги, а в середньому собівартість їх вирощування становить 17-18,5 грн./кг.

Сьогодні тваринництвом займаються лише справжні фанати справи. Та й їх залишилось небагато, каже Володимир Погорєлов, директор ДП «Племрепродуктор «Степовий» (Миколаївщина). Адже колись в області було 3 переробні заводи, нині жодного не залишилось, тож доводиться везти свиней у сусідні області. Вже котрий рік немає інформації: а скільки ж м’яса свинини потрібно виробити для України? Сьогоднішні розмови про кооперацію і потуги по її створенню результатів не дадуть. Бо село катастрофічно старіє, а кількість тварин у сільських подвір’ях катастрофічно зменшується. І щоб врятувати ситуацію, потрібно не декларувати, а робити: якщо на будівництво нових ферм плануються державні кошти, то їх потрібно надати. Якщо для внутрішнього споживання потрібна свинина і яловичина, то необхідно вирішити на державному рівні питання їх виробництва в необхідній кількості.

Багатьох керівників підприємств «Тваринпрому» дуже непокоїть і ситуація із вартістю послуг ветмедицини (зросла у 5-20 разів!); відсутність компенсації за посіви, які постраждали торік влітку через спеку; ріст податку на землю; ріст оплати за оренду земель; відміна фіксованого сільгоспподатку (по версії свинарів, готується на рівні держави); обов’язкове оформлення проектів землеустрою (ціна за 1 га в залежності від регіону – 13-65 грн.); використання земель запасу, які планують передати у Державний земельний банк (нині господарства ефективно на них господарюють)…

Словом, який ще тягар для аграріїв у 2013-му вигадають урядовці? – запитували тваринники. Як можна винести такі випробування? І чи не забагато їх для тих, хто реально працює на землі?

На більшість цих запитань заступник міністра агрополітики Олександр Сень відповідав тваринникам, не ховаючи очей. Так, всі проблеми відомі. Більшість із них готові обговорювати і вирішувати разом із корпорацією. У тому числі, прораховувати і кількість необхідного імпорту м’яса, і кількість того, що зможемо виробити всередині країни. І умови введення квот на імпорт – питання, що постійно опрацьовується. Тож у міністерстві готові прислухатися до пропозицій «Тваринпрому».

А розвиток кооперації на селі не роздивляється урядом як альтернатива крупним підприємствам: держава у такий спосіб прагне допомогти дрібним виробникам. До того ж, усім аграріям варто попрацювати над затратною частиною власного виробництва, щоб якось врегулювати собівартість м’яса, що виробляється в комплексах.

Погоджується Олександр Васильович і з тим, що нині є заклики до спеціального оподаткування аграріїв. Тут, вважає він, виробникам треба чітко і наполегливо відстоювати свою позицію.

Цього року окремим господарствам, зокрема таким як племзавод «Степний» (Запорізька обл.) можна сподіватися на відшкодування електроенергії, що використана торік для поливу, а також отримати кошти, які надаються у вигляді компенсацій тим підприємствам, котрі працюють в 30-кілометровій зоні від атомних чи електростанцій.

Щодо земельного банку, то чиновник повідомив: «Жодного гектару земельний банку купувати не збирається». Детально все буде відомо, коли це питання остаточно вирішать. А от із проектами землеустрою справа «загальмувалась». Є ініціатива їх відстрочити, щоб іще раз все узгодити і не нашкодити аграріям. Хоча закон про землеустрій, нагадав заступник міністра, прийнятий ще у 2009 році.

Отже, порятунок потопаючого – справа рук самого потопаючого. Хіба не так? І напевне, сільгоспвиробникам, чим би вони не займались, варто засвоїти урок назавжди: треба не лише якомога активніше брати участь у законотворенні, розробці різних постанов, наказів, проектів. А й варто вміти наполегливо відстоювати власні професійні інтереси. За них це жодна держава чи міністерство, як показує досвід, не зробить.

Наталія ЛЮПИН