Основа розведення овець

19 June, Розділ Тваринництво, переглядів 12 382

Основним фактором, що визначає інтенсифікацію вівчарства, є раціональна організація відтворення стада. Правильна організація запліднення вівцематок заслуговує особливої уваги, бо дозволяє у повній мірі реалізувати потенційні можливості відтворення і забезпечує підвищення економіки ведення галузі.

Відтворювальна здатність, особливо плодючість, мають важливе значення в селекції овець. Вони обумовлюють підвищення рішення виробництва баранини на вівцематку та ефективність селекції по удосконаленню стад у бажаному напрямку продуктивності. Ці якості овець у значній мірі залежать від породної належності, рівня годівлі та умов утримання.

Головна задача при відтворенні стада полягає у тому, щоб отримати, зберегти і виростити на кожну вівцематку 1,2-1,4 ягняти, тобто 120-140 ягнят на 100 вівцематок.

Необхідною умовою підвищення інтенсивності відтворення овець є збільшення вівцематок у структурі стада до 60-70% та забезпечення високопродуктивними баранами-плідниками.

Однією з основних умов реалізації спадкових задатків тварин є біологічна повноцінна годівля отари, особливо молодняка. Рівень годівлі в постембріональний період впливає на розвиток тварин і їх продуктивність, зміну органів травлення, форму, величину і вагу тварин. У перший період життя у овець інтенсивно ростуть кістки осьового скелету, а недогодівля молодняка призводить до недорозвитку грудей, внутрішніх органів і тазової частини кістяка.

Повноцінна годівля овець – це задоволення фізіологічних потреб організму в необхідній кількості поживних речовин і, перш за все, в білку, вуглеводах, мінеральних речовинах та вітамінах. Білок належить до азотоутримуючих речовин, без яких неможливий обмін речовин в організмі.

Сучасні умови господарювання у вівчарстві вимагають від фахівців широкої обізнаності в усіх сферах виробництва і особливо у кормовиробництві.

Зелені корми у раціоні овець займають 36-44% річної потреби за поживністю. На них влітку господарство отримує більшу частину продукції (до 65-70%). Собівартість кормової одиниці зеленого корму, в порівнянні з іншими видами кормів, найнижча. За своєю перетравністю вони не поступаються концентратам, а за біологічною повноцінністю перевершують їх.

Наприклад, у сухій речовині молодої трави міститься 20-25% протеїну, 4-5% жиру, 30-35% безазотистих екстрактивних речовин, 10-16% клітковини і 9-11% мінеральних речовин. Зелена трава є цінним джерелом вітамінів, а також позитивно впливає на відтворювальну здатність і молочність вівцематок, на ріст і розвиток молодняка.

В умовах богарного землеробства на кожні 100 овець необхідно відводити приблизно 15 га пасовищ, при зрошенні – 5-6 гектарів.

При пасовищному використанні богарних угідь протягом травня - жовтня 1 га кормових культур забезпечує масою 4-5 вівцематок з ягнятами, а на зрошенні – 40-45 голів.

В кормовому балансі годівлі овець сіно повинно складати 15-18% від загальної потреби кормів, або 2-2,5 ц на голову. Для овець кращим сіном із сіяних трав є люцернове, еспарцетове й злаково-бобове.

Останні роки наше господарство для овець заготовляє тільки сінаж. Для його заготівлі використовуємо пров’ялені до вологості 50-60% багаторічні й однорічні трави, бобово-злакові суміші та різнотрав’я. Закладаємо сінаж у наземне сховище, добре ущільнюємо (до 450-500 кг/м³) та вкриваємо поліетиленовою плівкою. Консервуючим елементом сінажу є не молочнокисле бродіння, а фізіологічна сухість кормової маси, перешкоджаюча розвитку бактеріальних процесів. На протилежність силосу у сінажі майже повністю зберігається цукор, а кислотність його (рН) не перевищує 5-5,5 і за своїми кормовими якостями сінаж мало відрізняється від вихідної зеленої маси.

Загальні втрати поживних речовин при заготівлі сінажу складають 8-12% від наявності їх в зеленій траві, в той час як при заготівлі сіна - 20-25%, силосу - 20-25%. При заготівлі сінажу травостій скошуємо у ті ж самі фази його розвитку, що і на сіно, подрібнюючи зелену масу до 3-5 сантиметрів. На одну вівцю заготовляємо 200-250 кг сінажу, або 60-70 кормових одиниць і згодовуємо по 2-2,5 кг за добу на голову.

Варто відмітити, що силос значно кисліший, ніж сінаж, і його небажано згодовувати вівцям, особливо суягним вівцематкам, бо при цьому порушується буферність крові, з організму виводяться мінеральні речовини, котрі так необхідні для розвитку плоду та росту якісної вовни. При цьому вовна потоншується, стає «ватною», тягнеться в «нитку», тобто втрачає свої технологічні якості.

Одержання повноцінного приплоду залежить від якості підготовки маток і баранів до парування, а також повноцінної годівлі в періоди осіменіння, кітності та у підсисний.

На підготовку маток до парування відводимо не менше 2-х місяців. У підготовлений період вибраковуємо непридатних до відтворення тварин – старих, хворих, маститних, проводимо ветеринарні обробки та профілактичне купання. У цей період маток нагулюють, випасаючи на поукісних, пожнивних і природних пасовищах. Забезпечення овець у підготовчий і парувальний періоди соковитими зеленими кормами, які багаті на естрогенні речовин, каротин та колоїдну воду, позитивно впливають на функцію генеративних органів і сприяють підвищенню їх багатоплідності.

Поживних речовин у раціоні суягних вівцематок повинно вистачати не тільки для підтримки життя матері, але і для нормального розвитку плоду і народження міцних, життєздатних ягнят, а також забезпечення високого рівня молочності після ягніння. Кітним вівцематкам згодовуємо за добу на голову: сіна люцернового або злаково-бобового - 1-1,2 кг, сінажу - 2,5-3,0 кг, концентратів - 0,3-0,4 кг, що складає 1,4-1,5 корм. од. і 140-150 г перетравного протеїну. Для попередження захворювання на кетоз у другу половину кітності маткам даємо з питною водою по 50 г цукру на голову за добу.

При відсутності випасів овець забезпечують зеленою масою з годівниць з розрахунку 7-8 кг на голову в день, при мінімальних витратах концкормів (по 0,2-0,3 кг). Загальна поживність раціону становить 1,1-1,2 корм. од і 95-105 г перетравного протеїну.

Підготовку баранів до парування слід розпочинати за 1-1,5 місяці до початку використання. Для них норми годівлі збільшують до 2,5 корм. од. із розрахунку на 100 кг живої маси і доводять вміст перетравного протеїну до 160-180 г на кормову одиницю. Основні концкорми плідників – овес, висівка пшенична, плющене просо, ячмінна дерть, соняшникова макуха, які згодовуються в суміші й займають у раціоні до 50% за поживністю.

У племзаводі при розведенні овець застосовується штучне осіменіння – найбільш досконалий спосіб запліднення вівцематок. Перевага штучного осіменіння полягає в тому, що для його проведення потрібна менша кількість баранів-плідників, і до відтворення відбираються цінні в племінному відношенні плідники й максимально використовуються, а це одна з важливих умов підвищення племінних і продуктивних якостей заводського стада.

В минулому штучне осіменіння широко використовувалося як в племінному, так і товарному вівчарстві. Але нині воно застосовується тільки в племінних господарствах, де штучно осіменяють вівцематок свіжою нерозбавленою спермою плідників, отримуючи її безпосередньо на пункті.

Спеціальний підбір плідників до вівцематок здійснюється індивідуально з урахуванням лінійного походження, рівня продуктивності основних селекційних ознак та напрямку селекції з племінним стадом.

Одержують сперму і осіменяють вівцематок згідно діючої інструкції.

Найбільш відповідальною, складною і трудомісткою роботою у вівчарстві є ягніння, до якого готуємося завчасно. За 10-15 днів приступаємо до утеплення і устаткування пологового відділення, встановлюємо індивідуальні клітки для вівцематок з ягнятами з розрахунку 7-8% від наявності маточного поголів’я.

Розмір кліток: довжина – 1,5 м, ширина – 1,3 м, висота – 1,1 метри. Поряд з індивідуальними клітками обладнуємо розплідний оцарок, захищений від протягів. Для обігрівання і обсушування ягнят у розплідному оцарку підвішуємо лампи-термовипромінювачі на висоту 1,1 м від підлоги.

Племзавод дослідного господарства «Асканійське» Каховського району розводить овець таврійського типу асканійської тонкорунної породи. На кінець 2012 р. в селекційному стаді налічується 2807 гол. овець, від яких щорічно отримуємо 110-130 ц високоякісної мериносової вовни. Тварини таврійського типу мають високий генетичний потенціал вовнової і м’ясної продуктивності. Середній настриг чистої вовни на вівцю складає 3,7-3,9 кг при виході митого волокна 54,5-56,4%. За даними бонітування, середня жива маса вівцематок складає 66,4 кг (п= 750 гол.), від яких отримано 1030 ягнят або 137%. Жива маса ягнят при відлученні від матерів складає у ярочок 30,6 кг, баранців – 32,5 кг (у 7-8 міс. – 40-45 кг).

Таким чином, в сучасних умовах у зв’язку з несприятливою ситуацією щодо реалізаційних цін на вовну гостро постає питання виробництва баранини як важливої умови ефективного ведення вівчарства. Для цього необхідно вирішити питання поліпшення відтворювальної здатності овець, збереження приплоду, створення оптимальних умов годівлі й утримання при вирощуванні молодняка на всіх етапах його розвитку як в племінних цілях, так і на м'ясо.

Віра НАЙДЬОНОВА,

в.о. директора дослідного господарства «Асканійське»