Аграрний тиждень. Україна
» » Жирні кислоти в раціонах птиці
» » Жирні кислоти в раціонах птиці

    Жирні кислоти в раціонах птиці


    Поліненасичені жирні кислоти (ПНЖК) – лінолева і ліноленова - не синтезуються в організмі тварин та птиці, а отже мають надходити в необхідній кількості з кормом.

    Ці ессенціальні жирні кислоти відіграють важливу роль в ембріональному розвитку, становленні репродуктивної функції, в імунологічних реакціях організму. Тому сучасні програми годівлі обов’язково включають функцію нормування поліненасичених жирних кислот.

    До останнього часу вони нормувались лише по лінолевій кислоті. Вона належить до ряду омега-6 поліненасичених жирних кислот і позитивно впливає на інтенсивність росту молодняка, несучість курей, масу яєць та їх інкубаційні якості. Проте дослідження останніх років свідчать про дуже важливу роль для здоров’я, як людей так і птиці, поліненасичених жирних кислот омега-3 ряду, до яких належать ейкозопентаєнова, докозогексаєнова, ліноленова. Ейкозопентаєнова та докозогексаєнова жирні кислоти входять до складу тваринних жирів (у значній кількості до складу рибного), а ліноленова характерна для ряду рослинних жирів.

    Структура раціонів птиці останніми роками зазнала суттєвих змін. Це, в першу чергу, скорочення частки тваринних кормів і особливо рибного борошна з причини його дефіциту і надто високої ціни. Тобто зникає основне джерело ПНЖК омега-3 ряду, що і викликало посилення інтересу до визначення ролі омега-3 ПНЖК в організмі тварин та птиці і їх нормування в раціоні за рахунок рослинних джерел.


    У нашій країні в раціонах курей найбільш поширеним джерелом протеїну є продукти переробки соняшнику, а відповідно джерелом ненасичених жирних кислот є соняшникова олія, вміст якої в макусі може бути в межах 7-10%. В соняшниковій олії міститься майже 60% лінолевої кислоти, що належить до групи омега-6 поліненасичених жирних кислот (ПНЖК), проте практично відсутні омега-3 поліненасичені жирні кислоти. Оптимальне співвідношення омега-6: омега-3 ПНЖК у раціонах, як людей так і птиці, за різними літературними даними дещо відрізняється і коливається в межах 4-12:1. Водночас в соняшниковій олії воно досягає 116-300:1, в кукурудзяній - 22-55:1.

    Багатим джерелом омега-3 ПНЖК є насамперед лляна олія, ріпакова і соєва. В насінні льону різних сортів уміст олії коливається в межах 40-51%, а частка ліноленової кислоти в олії досягає 39-69%, в насінні ріпаку відповідно 40-50% олії з умістом ліноленової кислоти 6,5-10%, а в соєвих бобах 17-25% олії, в якій міститься від 6 до 9% ліноленової кислоти.

    Лляна олія є найбагатшою на ліноленову поліненасичену жирну кислоту серед рослинних олій. Включення лляної олії до раціонів птиці суттєво підвищує рівень ліноленової ПНЖК. Але використання її в годівлі птиці обмежується високою вартістю і може бути економічно виправданим для отримання функціональних продуктів, особливо яєць, збагачених омега-3 ПНЖК. Встановлено, що згодовування курям раціону з вмістом 0,10 і 20% розмеленого насіння льону забезпечує накопичення омега-3 ПНЖК 28, 261, і 527 мг/на яйце, відповідно ліноленової 51, 81 і 87 мг/яйце і докозагексаєнової кислоти, не впливаючи на вміст холестерину (Ferrier L.k., et al., 1995).

    Вторинний продукт переробки льону на олію - лляна макуха - містить до 10% олії і є цінним джерелом протеїну та поліненасичених жирних кислот омега-3 ряду. Та наявність антипоживних факторів обмежує використання продуктів переробки льону в раціонах птиці в межах 6-10%.

     До антипоживних речовин льону належать слизі, лінатин, ціаногенний глікозид лінамарин, інгібітор трипсину та фітинова кислота. Фітинова кислота погіршує біодоступність мікроелементів і обмінної енергії, що знижує інтенсивність росту курчат. 
    Слизі – це водорозчинні полісахариди, які підвищують в’язкість хімусу, погіршуючи перетравлення та засвоєння поживних речовин. Лінатин може призвести до дефіциту вітаміну В6 в організмі. Глікозид лінамарин в присутності ферменту лінази утворює отруйну речовину - синильну кислоту. Кількість лінамарину в насінні льону залежить від сорту та агрометеорологічних умов вирощування. 
    В патогенезі отруєння вирішальна роль належить порушенню процесів тканинного дихання. Величина ПДК лінамарину в насінні льону і продуктах його пореробки не встановлена, тому санітарно-ветеринарну оцінку проводять або за органолептичними ознаками (комкуватість, запах гіркого мигдалю), або визначаючи вміст синильної кислоти, визначенням токсичності біопробою. 


    Ефективним способом знешкодження ряду антипоживних факторів льону є екструдування. При відповідно підібраному режимі досягають видалення 93% синильної кислоти та на 60% - слизових речовин.

    Ріпакова олія та вторинні продукти переробки ріпаку не можуть широко використовуватися в раціонах птиці в якості джерела білку та омега-3 ПНЖК через перешкоджання антипоживних речовини, що містяться в ньому: це глюкозинолати, ерукова кислота, гірчичні олії, що негативно впливають на життєздатність птиці, її продуктивність та якість яєць.

    Максимально допустимий рівень (МДР) глюкозинолатів для птиці в розрахунку на 1 кг живої маси – 5 мг. При цьому їх уміст у кормах не повинен перевищувати 50 мг/кг комбікорму.

    В процесі переробки насіння ріпаку на олію відбувається автоліз глюкозинолатів, тож їх кількість зменшується в отриманому шроті/макусі майже вдвічі. Втім, їх уміст залишається високим, що обмежує використання продуктів переробки ріпаку в годівлі птиці. Так, рівень введення ріпакового шроту, отриманого з канолових сортів, до складу комбікормів для курей - до 10%, для молодняка першого періоду вирощування – тільки з канолових сортів - до 5%.

    Крім того, в насінні ріпаку, його шроті і макусі міститься синапін, який під дією бактерій шлунково-кишкового тракту розпадається з утворенням холіну, а далі триметиламіну, що погіршує смакові якості яєць (присмак оселедця).

    Ще один токсичний компонент ріпаку - ерукова кислота. Вміст її в ріпаковій олії коливається від 1 до 54%, в деяких сортах може досягати 69%, в канолових сортах – від 0,08 до 0,5 (в Україні стандарт для канолових сортів – 0,4%). Ефективних способів знешкодження антипоживних компонентів ріпаку не розроблено, тому в годівлі використовують переважно канолові сорти.

    Соєва олія має наступний жирнокислотний склад: пальмітинова - 8-12%, стеаринова - 4-6%, олеїнова - 21-33%, лінолева - 47-57%, ліноленова - 6-9%. Остання є омега- 3-жирною кислотою, що сприятливо впливає на судинну систему організму тварин. Також у соєвій олії містяться пальмітоолеїнова, арахідонова, ейкозенова й бегенова кислоти, загальний вміст яких становить менше 1%.

    Серед зернобобових соя посідає чільне місце як білкова та олійна культура. Завдяки високому вмісту ліпідів соя є висококалорійним компонентом у раціонах птиці та цінним джерелом поліненасичених жирних кислот омега-6 та омега-3 ряду.

    У зв’язку з наявністю значної кількості антипоживних речовин в нативному вигляді соєві боби в годівлі птиці практично не використовуються. Оскільки антипоживні фактори з найбільш вираженим негативним впливом (інгібітори протеаз, лектини, ферменти) за своєю природою є білками, то при відповідній тепловій обробці вони денатурують, втрачаючи свої негативні властивості.

    Нині розроблені різні методи інактивації антипоживних факторів, у результаті чого отримують цінні кормові продукти (соя тостована, екструдована, мікронізована, соєвий шрот, макуха та ін.). Від якості обробки в значній мірі залежить їх кормова цінність.

    Годівля сумішами, що містять не знежирені соєві боби або соєву олію, вимагає узгодженого використання вітаміну Е (токоферолів) і селену. Токофероли стабілізують чутливі до окислювання поліненасичені жирні кислоти в соєвій олії, і, крім того, ці жирні кислоти стабілізуються в клітинному обміні речовин за допомогою селену. Тому співвідношення лінолевої кислоти та вітаміну Е в кормі бажано витримувати як 500:1, а дозування селену - 0,1- 0,2 мг/кг корму.

    У типових повнораціонних комбікормах для птиці нестача енергії в основному компенсується введенням рослинних олій. Найбільш гостро проблема нестачі обмінної енергії спостерігається у фінішних раціонах для бройлерів, де потрібне введення жиру до 4-6%. Одночасно з жиром у раціонах використовуються соєві й соняшникові шроти або макухи. Такі операції, коли одні виробники (олієекстракційні заводи) розділяють білок і жир, інші (виробники комбікормів) знову їх змішують, можна розцінювати як порожню витрату фінансів. Тому доцільно використовувати сировину, з якої не екстраговані рослинні олії. Перевага такого способу - боби сої являють собою як би гранули, процес знешкодження антипоживних речовин у них менш енергоємний, їхнє виробництво обходиться дешевше, а включені в комбікорм, вони надають йому приємного смаку.

    Необхідно відзначити, що екструдування сої через великий вміст жиру представляє деякі проблеми. Тільки ретельно підібрані режими роботи екструдерів дозволяють максимально знешкодити антипоживні речовини й не знизити засвоюваність амінокислот. Кількість жиру в екструдованій сої можна нормувати, а його якість значно вища, бо він пов'язаний з крохмальною сировиною, що ефективніше, ніж утворення жирової плівки на частках корму. Перетравність жиру після екструзії цільних соєвих бобів становить 90% у порівнянні з 73% при підсмажуванні. Екструзія соєвих бобів підвищує перетравність протеїну на 5% і обмінну енергію з 18,1 для сирих бобів до 18,9 МДж/кг.

    При випробуванні ізопротеїнових і ізоенергетичних раціонів для бройлерів, у яких соєва дерть, шрот, мікронізована або екструдована соя становили 15%, першість за приростами живої маси птиці належала екструдованій сої. Жива маса півників і курочок була вищою на 13,8 і 12,4%, а витрати кормів - на 10,2% нижче, ніж у контрольній групі, що одержувала нативну соєву дерть. Прибуток, отриманий від реалізації птиці, був на 38,5% вищим, ніж у контролі. Мікронізована соя й тостований шрот за ефективністю використання лише незначно поступались екструдованій сої й значно перевершували нативну соєву дерть.

    Оскільки ліполітичні ферменти спричиняють окислювання ненасичених жирних кислот соєвої олії, ефект окислення оцінюють за кількістю перекисів і кислот олії. Крім цього, у процесі зберігання продуктів сої змінюється також загальна кислотність. Якщо надходять продукти із запахом або підозрою на гниття, завжди треба провести аналітичне визначення перекисного й кислотного числа жиру. Такі аналізи досить успішно проводяться у відділі забезпечення якості кормів і ветеринарного благополуччя Державної дослідної станції птахівництва НААН.

     

     

    О. ПРИТУЛЕНКО, О. ГАВІЛЕЙ, Л. ПОЛЯКОВА, Н. БРАТИШКО,

    Державна дослідна станція птахівництва НААН України

     


    Схожі новини
  • Найцінніша з сільгоспкультур
  • Ціле зерно в годівлі птиці – це раціонально
  • Розв’язує проблему кормового білка
  • Особливості використання сої на кормові цілі
  • Особливості використання сої на кормові цілі

  • Додати комментар

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.

Фотозвіти
Новини техніки
Рослинництво
500% рентабельности
1
02 листопада

500% рентабельности

Тваринництво
Відео