Чому ревуть воли, чи ясла повні?

16 August, Розділ Тваринництво, переглядів 4 648

На жаль, думка про збитковість вирощування великої рогатої худоби м’ясного напряму вкорінилася в середовищі українських виробників агропродукції. Виявляється, легше завезти яловичину з-за кордону, ніж налагодити її виробництво в себе. То невже все так безперспективно?

Відповіді і вчених, і практиків не такі песимістичні. Почути їх можна було на ІІ Міжнародній конференції «М’ясне тваринництво України - 2011”, яку провела асоціація «Український клуб аграрного бізнесу».

Подайте – не минайте…

Професор Університету прикладних наук Weihenstephan-Triesdorf (Німеччина) Хеннінг Віллеке у своїй доповіді «Роль генетики у підвищенні ефективності виробництва м’яса» констатував сумний факт, що на відміну від Німеччини, де яловичини доволі й розводять п’ять порід ВРХ м’ясного напряму, в Україні ситуація до навпаки. Віллеке назвав країни, з яких наша держава імпортує яловичину. Якщо Аргентина та Бразилія вже давно стали нашими м’ясними донорами (на ці країни припадає 90% українського імпорту яловичини), то Молдова вже досягла третього місця серед наших годувальників. Із цієї невеличкої колишньої «сестри» по Союзу (яка не більша за область України) завозять лише 2% яловичини. Але, хіба ж це не ганьба для нашої держави, яка виголошує претензії на роль годувальниці світу! Професор з Німеччини висловив хіба що здивування: Україна, маючи такий невичерпний потенціал кормової бази, ходить з торбою по світу.

Майстер-клас з оптимізації

Та коли до мікрофону вийшов директор департаменту тваринництва корпорації «Сварог Вест Груп» Анатолій Паляниця, в залі повіяло оптимізмом. Виявляється, перш ніж братися за м’ясне скотарство, треба уважно врахувати всі чинники, що впливають на собівартість яловичини, вивчити досвід професіоналів з оптимізації витрат, скласти реальний бізнес-план, який бажано показати експертам, що мають практику ефективного управління підприємствами галузі. І хоча доповідь Анатолія Паляниці тривала трохи більше 10 хвилин, йому вдалося майстерно й доступно «розкласти все по полицях». Я згадував довжелезні й «розмиті» промови деяких наших «світил науки», які отримують чималу зарплату з бюджету за свої «труди», й доходив висновку, чому ми такі відсталі…

Майстер-клас від директора департаменту «Сварог Вест Груп» мав актуальну назву: «Оптимізація управління виробництвом яловичини».

«Генетика, корма, умови утримання – без цих складових не обійтися при виробництві яловичини, - вважає Анатолій Паляниця. - Але 90% успіху – це менеджмент ферми, менеджмент підприємства. Тоді все буде працювати». Аргументуючи своє твердження, Паляниця навів досвід розвитку м’ясного скотарства, накопичений в корпорації: «Ареол нашої діяльності розташований в зоні інтенсивного землеробства. Тому я не буду говорити про класичне для нас м’ясне скотарство з м’ясними коровами на пасовищах та телятами на підсосі. Такі картини можна ще побачити хіба що на Поліссі та в Карпатах. Ми не завозимо племінних тварин з-за кордону. А відгодовуємо традиційних для України бичків чорної та червоно-рябої породи».

Єдиний шлях – зменшити собівартість

«Які ж чинники передусім впливають на ефективність виробництва яловичини? – задався питанням доповідач. - Це собівартість, ціна та державна підтримка. Чи можу я, як виробник, регулювати ціну? Звичайно можу. Можу, покращуючи якісні кондиції кінцевого продукту, формуючи більші партії, торгуючись із закупівельником. Але ці всі фактори мінімальні й практично не впливають на кінцевий результат. Чи варто мені розраховувати на державні дотації? Бюджетну підтримку можна розглядати як додатковий бонус, який може бути, а може й ні. Та до бізнес-плану його закладати не слід. Єдиний шлях – зменшення собівартості.

Собівартість складається з вартості годівлі й вартості утримання. Як же максимально ефективно й з мінімальними затратами відгодувати тварину до комерційної ваги? Така вага в нашому випадку сягає позначки 420-450 кілограмів. Для умов України це найефективніший результат».

Економія на кормах

Говорячи про заощадження на відгодівлі, Анатолій Паляниця застеріг, що від народження до двох місяців – найвідповідальніший період, від якого залежить майбутній прибуток. «У цей проміжок часу, - радив доповідач, - не можна економити й тварині треба віддати краще й навіть трішечки «зверху». Це як мінімум 240 літрів високоякісного замінника молока та 20 кг найкращого комбікорму з вмістом сирого протеїну не менше 18%.

Від 2 до 6 місяців вже можна трохи зекономити. Тут вже дуже дорогий «стартовий» комбікорм можна замінити сумішшю з 30% соєвого шроту, 10% якісного сіна. Решта - зерно кукурудзи, ячменю з обов’язковим додаванням якісного преміксу. Після 4 місяців варто 30% корму замінити якісним кукурудзяним силосом. Усі складові корму треба добре змішувати. Період відгодівлі від 6 місяців до реалізації не повинен перевищувати 8 місяців. Вартість же корму за цей час має «вміститися» в 2 тис. гривень. Тоді можна ефективно використовувати відходи виробництва цукрової та спиртової галузі, зокрема буряковий жом, суха речовина якого вдесятеро дешевша за зерно.

А тепер щодо вартості утримання. Тут теж можна зекономити. Якщо безприв’язний спосіб, в розрахунку на одну голову за добу, обходиться 0,5-1,5 грн., то класичний – прив’язний - 2,5-4,5 гривень. От і раxxxте…»

А ще Анатолій Паляниця резюмував: врахувавши всі дрібнички, на яких можна без шкоди для тварини зекономити, запровадивши сучасні технології утримання та відгодівлі, можна розраховувати на ефект.

Більше б таких майстер-класів, і української яловичини на ринку теж побільшало б…

Володимир ШАПОВАЛОВ