Аграрний тиждень. Україна
» » Оксана Одайник: живопис - заповідь любові
» » Оксана Одайник: живопис - заповідь любові

    Оксана Одайник: живопис - заповідь любові


    Коли наступає весна, і все живе у світі прагне оновлення, людина, як і природа, в передчутті Світлого Воскресіння, переглядає своє життя і відрізняє золоте зерно вчинків од полови помилок. Заслужений художник України Оксана Одайник для персональної виставки в найбільшому залі столиці обрала час Великого Посту і присвятила її батькам – видатним художникам Вадиму і Зої Одайник, бо саме від них увібрала Заповідь Любові.

     

    Не всі батьки за радянських часів розповідали дітям про Велику Вітчизняну війну, якщо побували в полоні. Оксана знала, як дівчинкою мама на примусових роботах у Німеччині почула українську пісню й пішла навмання додому, в Україну. Спіймали, кинули в концтабір, але пісня й безліч віршів, що їх знала напам’ять, допомогли вижити не тільки їй. Бо справжня Любов – всесильна, і саме вона живить справжню дружбу…

    Тато-фронтовик також власним прикладом навчав своїх дітей шанувати людину праці й бачити Красу і Любов у найменших, найдрібніших, здавалося б, зовсім буденних проявах. Оксана, як і батько, вдається до тем гуцульського народного мистецтва і, як мама, часто малює квіти.

    Наприкінці 60-х минулого століття, коли Великодньої ночі наряди міліції з дружинниками виловлювали молодь біля православних храмів, митці не боялися в художній школі й художньому інституті ставити як завдання пасхальні натюрморти. Це шкільне завдання п’ятнадцятилітньої Оксани Одайник високо оцінила тоді академік Тетяна Яблонська, як відомо, не дуже щедра на похвалу.

    Видатні майстри навчали тонко відчувати природу, прокидатись вдосвіта, щоб вловити на мольберт перший промінь сонця навіть тоді, коли тріскучий мороз тримає людей удома, і не плескатись у річці в спекотний полудень, а з етюдником ловити мереживо сонячних блискіток через крону дерев і залишати вічності на полотні мінливу красу рідної природи. Бо діти, народжені з Любові й виховані в атмосфері взаємоповаги, ніколи не підуть світом, як пустоцвіт. Наше життя – це те, що ми в ньому зробили для інших. Оксана Одайник ніколи не говорить про це словами, але живопис її – саме такий.

    Різні періоди бувають у творчості художника, бо є в його житті горе й випробування, але серце, сповнене Любові, неодмінно в горнилі тих випробувань спалахує світлом. Там неможливі ні заздрість, ні підступ, ні користолюбство. Сьогодні Оксана Одайник викладає на кафедрі живопису в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури. Серед її картин 2013 року серія «Пори року» - це спалахи квітів, життєдайний рослинний салют, який робить щасливою людину, котра стоїть перед живописним полотном. Всі 90 картин виставки – це

     

    творча сповідь, і молодь особливо їх оцінила. Для них ця експозиція стала ще й педагогічною поемою, адже викладач, який всі сили віддає навчанню молодих митців, знаходить час на особисту творчість.

                «Оксана Вадимівна вчить нас писати серцем», - кажуть студенти.

    Віра без добрих справ – нежива. Ця персональна виставка Оксани Одайник – її молитва діянням.

     

     

      Ганна КОЗАЧЕНКО,

    член правління Українського фонду культури

     

     

     

     







    Схожі новини
  • ЙОГО ПРІЗВИЩЕ – «БАТЬКІВЩИНА СОНЦЯ»…
  • Створення кооперативних елеваторів забезпечить стабільну позицію одноосібника на ринку зерна
  • Микола Присяжнюк: «Загальне надходження молока на переробні підприємства зросло на 10%
  • Олександр Кара – живописець від Бога
  • ЧАРІВНА КВІТНИКАРКА – І НЕ ТІЛЬКИ…

  • Додати комментар
    reload, if the code cannot be seen

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.

Оксана Одайник: живопис - заповідь любові


Коли наступає весна, і все живе у світі прагне оновлення, людина, як і природа, в передчутті Світлого Воскресіння, переглядає своє життя і відрізняє золоте зерно вчинків од полови помилок. Заслужений художник України Оксана Одайник для персональної виставки в найбільшому залі столиці обрала час Великого Посту і присвятила її батькам – видатним художникам Вадиму і Зої Одайник, бо саме від них увібрала Заповідь Любові.

 

Не всі батьки за радянських часів розповідали дітям про Велику Вітчизняну війну, якщо побували в полоні. Оксана знала, як дівчинкою мама на примусових роботах у Німеччині почула українську пісню й пішла навмання додому, в Україну. Спіймали, кинули в концтабір, але пісня й безліч віршів, що їх знала напам’ять, допомогли вижити не тільки їй. Бо справжня Любов – всесильна, і саме вона живить справжню дружбу…

Тато-фронтовик також власним прикладом навчав своїх дітей шанувати людину праці й бачити Красу і Любов у найменших, найдрібніших, здавалося б, зовсім буденних проявах. Оксана, як і батько, вдається до тем гуцульського народного мистецтва і, як мама, часто малює квіти.

Наприкінці 60-х минулого століття, коли Великодньої ночі наряди міліції з дружинниками виловлювали молодь біля православних храмів, митці не боялися в художній школі й художньому інституті ставити як завдання пасхальні натюрморти. Це шкільне завдання п’ятнадцятилітньої Оксани Одайник високо оцінила тоді академік Тетяна Яблонська, як відомо, не дуже щедра на похвалу.

Видатні майстри навчали тонко відчувати природу, прокидатись вдосвіта, щоб вловити на мольберт перший промінь сонця навіть тоді, коли тріскучий мороз тримає людей удома, і не плескатись у річці в спекотний полудень, а з етюдником ловити мереживо сонячних блискіток через крону дерев і залишати вічності на полотні мінливу красу рідної природи. Бо діти, народжені з Любові й виховані в атмосфері взаємоповаги, ніколи не підуть світом, як пустоцвіт. Наше життя – це те, що ми в ньому зробили для інших. Оксана Одайник ніколи не говорить про це словами, але живопис її – саме такий.

Різні періоди бувають у творчості художника, бо є в його житті горе й випробування, але серце, сповнене Любові, неодмінно в горнилі тих випробувань спалахує світлом. Там неможливі ні заздрість, ні підступ, ні користолюбство. Сьогодні Оксана Одайник викладає на кафедрі живопису в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури. Серед її картин 2013 року серія «Пори року» - це спалахи квітів, життєдайний рослинний салют, який робить щасливою людину, котра стоїть перед живописним полотном. Всі 90 картин виставки – це

 

творча сповідь, і молодь особливо їх оцінила. Для них ця експозиція стала ще й педагогічною поемою, адже викладач, який всі сили віддає навчанню молодих митців, знаходить час на особисту творчість.

            «Оксана Вадимівна вчить нас писати серцем», - кажуть студенти.

Віра без добрих справ – нежива. Ця персональна виставка Оксани Одайник – її молитва діянням.

 

 

  Ганна КОЗАЧЕНКО,

член правління Українського фонду культури

 

 

 

 







Схожі новини
  • ЙОГО ПРІЗВИЩЕ – «БАТЬКІВЩИНА СОНЦЯ»…
  • Створення кооперативних елеваторів забезпечить стабільну позицію одноосібника на ринку зерна
  • Микола Присяжнюк: «Загальне надходження молока на переробні підприємства зросло на 10%
  • Олександр Кара – живописець від Бога
  • ЧАРІВНА КВІТНИКАРКА – І НЕ ТІЛЬКИ…

  • Додати комментар
    reload, if the code cannot be seen

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.