В КРАЮ БОРЩУ І ВИШИВАНОК

27 November, Розділ Weekend, переглядів 11 036

У містечку Борщів на Тернопільщині пройшло одразу два свята – тутешньої борщівської вишивки і фестиваль борщу.

У Тернопільській області слово «Борщів» асоціюється з унікальними зразками вишиваного мистецтва, яким здавна володіють тут місцеві майстрині. Передусім, йдеться про так звані «чорношиті» сорочки. За переказами й легендами, ще до монголо-татарських часів у бою з ворогами гинули місцеві чоловіки. І ось, на згадку про полеглих, жінки з покоління в покоління використовують чорні нитки для вишивання вбрання.

Та ці вироби не навівають сум, ні. Швидше всього, кольори борщівських сорочок, в яких, зрозуміло, не тільки чорні нитки, викликають цілу гаму почуттів. І головне з них – захоплення, зачудування тією високою майстерністю, талантом, яким володіють вишивальниці. До речі, борщівська сорочка, як елемент українського народного вжиткового мистецтва, давно цікавить етнографів. І не тільки українських, а й зарубіжних.

Тому й прибули вони на фольклорно-мистецьке свято «У Борщівському краї цвітуть вишиванки». І наукова конференція «Борщівська вишивана сорочка в контексті українського національного костюма» фактично стала прологом до барвистого свята. У конференції взяли участь науковці України та Польщі, представники інститутів краєзнавства, музеїв прикладного мистецтва, побуту та етнографії, краєзнавчих музеїв, центрів народної творчості, обласні організації спілок майстрів.

Йшлося про унікальне явище українського національного костюма - борщівську вишиту чорну сорочку.

Науковці стверджували: борщівська вишивка - неповторне народне мистецтво. Вона відома й поза межами України. Мистецтвознавці переконують, що нині залишились два найбільш популярні види вишивки: полтавська та борщівська. Це - феноменальне явище, в якому закарбовані фрагменти трипільської культури.

Поки етнографи вели дискусії на тему української, в тому числі борщівської вишивки, надворі вирувало свято вишиванок. Такого їхнього розмаїття, таких технік, кольорів, відтінків, сконцентрованих на міському майдані, годі де й було побачити. Ось Євгенія Бугера із селища Мельнице-Подільська вбрана у найстарішу вишиту сорочку зі своєї домашньої колекції. То родинний спадок, якому понад 350 років! А ось молодий чоловік у вишитій борщівській сорочці, з ним – дружина, двійко дітей - усі в народному одязі. Роман Андріяшик каже, що вся його родина захоплюється вишиттям, виробами борщівських умільців. Сорочці, в яку він одягнутий – не менше ста років. Привезла на свято деякі зразки зі своєї колекції мешканка Тернополя Віра Матковська. А зібрала вона не одну сотню екземплярів борщівського вишитого вбрання і видала книгу про історію та традиції борщівської вишивки.

Цікаво, що на святі, де здавалося, стільки давніх вишиваних сорочок, не так то й просто було придбати їх. Торгували вишитими сучасними речами, зробленими спеціально на продаж. А от купити справжню борщівську сорочку, якій не один десяток літ – справа марна. Переважно жінки відмовляються продавати такі речі, кажучи, що то – родинне, то оберіг, котрому немає ціни. Ось воно - яскраве підтвердження зв’язку поколінь, пам’ять, втілена у цих взірцях, вигаптованих ще предками тих, хто приїхав із борщівських сіл на сьогоднішнє свято.

…Шумить, вирує вишиваний калейдоскоп, спонукає вас вкотре щиро захоплюватися отими дивами рукотворними, вишитими на домотканому полотні. І над усім цим барвистим морем раптом з’являється сизий димок і запах щойнозвареного борщу. І це – ще одна родзинка свята. Оригінальна, смачна…

Олег СНІТОВСЬКИЙ