Аграрний тиждень. Україна
» » Посланець української пісні
» » Посланець української пісні

    Посланець української пісні


    alt   З програвача лунає легкий і теплий голос. Його не сплутаєш ні з яким іншим - безмежно широкий, вільний, металево дзвінкий і водночас ніжний ... На всі часи цей феномен залишився прикметною оздобою української музичної культури, культом покоління, гордістю нащадків.

     110 років тому, 24 березня 1900 року, в с. Мар'янівка біля м. Біла Церква народився Іван Семенович Козловський.

        Вже у 8 років хлопчика прийняли співаком у Михайлівський Златоверхий монастир, де він прожив близько десяти років. У двадцять Іван закінчив Київський музично-драматичний інститут і наприкінці 1918 року почав співати в Полтавському музично-драматичному театрі. Служба в Червоній армії тимчасово перервала його артистичну кар'єру. Лише раз червоноармієць І. Козловський на запрошення адміністрації Оперного театру замінив хворого артиста і виступив в опері Ш. Гуно «Фауст». Учасник цього спектаклю - відомий співак Платон Цесевич - пророчив молодому співаку блискуче майбутнє. І мав рацію. Після служби в армії Іван повертається до Оперного театру. Участь співака у спектаклях Харківського і Свердловського театрів опери і балету передує вступу до трупи Большого театру СРСР у 1926 році.

        Перша, виконана Козловським на столичній сцені невелика партія Юродивого в опері «Борис Годунов» М. Мусоргського, стала однією з центральних у спектаклі. Згодом Іван Семенович проспівав понад 50 найрізноманітніших партій: від мудрого старця Берендея в опері «Снігурка» М. Римського-Корсакова до юного Ромео в «Ромео і Джульєтті» Ш. Гуно.

        Поставивши собі за мету пропагувати оперне мистецтво, ще у 1938 році І. С. Козловський створив Державний ансамбль опери. Це дало змогу співати найвідоміші твори вітчизняного і світового репертуару в маленьких містах, де не було великих театральних приміщень, і навіть у цехах і сільських клубах. В роки Великої Вітчизняної війни Козловського слухали у складі фронтових бригад бійці багатьох фронтів і поранені в госпіталях. Співак давав концерти у фонд оборони, виступав у щойно звільнених містах України.

        Значну частину концертного репертуару І. С. Козловського складали українські народні пісні, романси Лисенка та інших українських композиторів, здебільшого на вірші Т. Шевченка. Своє власне кредо Іван Семенович виголосив на весь світ, зробивши запис монологу М. Лисенка на вірш Т. Шевченка «Мені однаково». До музею на Тарасовій горі у Каневі він прибував щороку, особливо на схилі літ. Тут митець співав з дитячим хором рідної Мар'янівки, запрошував співаків не лише з Києва, а й з московського Большого театру.

         Незважаючи на те, що Козловський мав всесвітню славу, був відзначений найвищими радянськими нагородами, його важко назвати щасливою людиною. Через цькування він дуже рано, в 54 роки, змушений був залишити Большой театр. Хоча з успіхом виступав до 87-ми років!

    alt      Йому ніколи не дозволяли виїжджати за кордон. Бо по той бік «залізної завіси» жив (ніхто в СРСР цього не знав) інший співак - Федір Семенович Козловський, рідний брат Івана Семеновича. У 1919 році він виїхав на гастролі до Європи з хором Кошиця, а коли прийшла звістка, що червона Росія окупувала Україну, відмовився (як і весь склад хору) повернутися на Батьківщину. Це була велика таємниця Івана Семеновича, про яку він не міг говорити навіть з найближчими друзями. Одного разу співак навіть особисто просив Сталіна дозволу на закордонні гастролі. Той відмовив, натякнувши на можливість втечі улюбленого тенора. Ображений Козловський вигукнув, що жити не може без рідної Батьківщини і улюбленої Мар'янівки. На що Сталін відповів: «Ну і їдь у свою Мар'янівку». І Козловський їздив. Кожного року.

       Не був Іван Семенович щасливим і в особистому житті. Розлучившись з першою дружиною, він пов'язав життя з актрисою Г. Сергєєвою (1914-2000), яка народила йому двох дочок, а під старість залишила його. Тож Козловський доживав свої дні зовсім самотній. Іван Семенович, як і брат, був глибоко віруючою людиною - мріяв закінчити свої дні у монастирі. Та цьому не судилося здійснитися.

          Козловський був великим патріотом. Україна завжди займала найважливіше місце в його серці. Співак усе життя підтримував найтісніші зв'язки і з київськими митцями, і з земляками-мар'янівцями.

          Заповіт І. С. Козловського знали всі близькі й друзі, проте, як відомо, письмово його оформити співак не встиг. Тому й досі не здійснено його мрію - бути похованим у рідному селі. Тут у 1970 році він сам спланував парк з алеями у формі хреста біля хати, у якій народився. Саме у центрі цього хреста він хотів бути похованим. Ще за життя великий тенор altвласним коштом заснував і впорядкував у рідному селі музичну школу, придбав електроорган, два роялі, повний комплект інструментів для симфонічного і духового оркестрів - співак сповідував відоме гасло вітчизняного патріота-мецената Є. Х. Чикаленка: «Любити Україну треба не лише до глибини душі, а й до глибини кишені».

        Тепер у Мар'янівці, в хаті, де народився Козловський, відкрито Меморіальний музей славетного співака.

    Ім'ям Козловського названа творча вітальня "Духовна спадщина", що міститься у самому серці Києва - на Хрещатику. Колектив вітальні популяризує творчість нашого земляка, великого українця Івана Козловського та пропагує світове класичне мистецтво. У вітальні за 6 творчих сезонів відбулося більше 60 благодійних мистецьких концертів, тож молоді оперні співаки мають можливість вшанувати пам'ять великого тенора, виконуючи відомі арії та народні пісні, яким надавав неповторного звучання Іван Семенович Козловський.

        У багатьох енциклопедіях і довідниках його називають «російським артистом». Та Іван Семенович до останнього подиху залишався щирим українцем, свідомим своєї місії «посланця української пісні». І був щиро переконаний, що сам Господь дає йому змогу співати, навіть у глибокій старості.

          Козловський дожив майже до ста літ, був удостоєний найвищих звань і нагород: Народний артист СРСР (1940), лауреат Державних премій СРСР (1941, 1949), Державної премії України імені Т. Шевченка (1990), Герой Соціалістичної праці (1980), Народний артист України (1993).

     

    Катерина ЛОБЕНКО

     


    Схожі новини
  • №33-34 (274)
  • №4 (259)
  • №42 (254)
  • Азаров убежден, что больше продукты дорожать не будут,.. но и меньше тоже
  • Молока стало меньше

  • Додати комментар

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.

Фотозвіти
Новини техніки
Рослинництво
500% рентабельности
1
02 листопада

500% рентабельности

Тваринництво
Відео