Аграрний тиждень. Україна
» » Єдиний парк України, закладений у відкритому степу…
» » Єдиний парк України, закладений у відкритому степу…

    Єдиний парк України, закладений у відкритому степу…


    alt   У книзі «Парки Полтавщини» його названо разом із Устимівським дендропарком, Полтавським міським і Криворудським парками «зразком садово-паркового будівництва на Полтавщині, у якому різноманітність інтродукованих рослин є найбільшою».

       Працюючи над створенням дендрарію, Василь Мединець вивчив багато спеціальної літератури, об’їздив найвідоміші дендропарки Радянського Союзу. Побував на Кавказі, у Криму, Карпатах. Частину насіння привіз із Московського ботанічного саду, частину з Ленінградського, Київського, з Білорусі й півночі Росії. Знаходив потрібні йому рослини у Софіївці, Білій Церкві, Олександрії, Ужгороді, навіть у Веселих Боковеньках на Кіровоградщині.

         «Та найголовніше, - підкреслює він, - що це єдиний дендрарій в Україні, який закладений у відкритому степу, в абсолютно незахищеному місці. Вивчення екзотів у таких умовах ніде не проводиться. Тож усе, що тут вижило, приживеться скрізь».

         Знайомтесь…

         86-річний полтавець Василь Дмитрович Мединець, чоловік у області відомий. Він доктор сільськогосподарських наук, почесний професор Полтавської державної аграрної академії, автор наукового відкриття світового рівня, яке полягає в тому, що розвиток рослин залежить від часу відновлення весняної вегетації (ЧВВВ). Це він створив ощадну технологію диференційованого догляду озимини залежно від ЧВВВ. Коли замість однієї стандартної для всіх років системи весняно-літнього догляду посівів застосовують три різні: одна для років із оптимальним (вона ж стандартна), друга – для років із раннім, третя – для років із пізнім відростанням рослин. Ця технологія вивчається в агровузах усіх колишніх радянських республік за обов’язковими програмами з 1984 року. Тож її засвоїло не одне покоління агрономів.

     

     

    altЗа офіційними даними, фактична щорічна ефективність цієї технології до недавнього становила: в Україні - 500 млн. доларів, у Полтавській області – 105-170 тис. т додаткового зерна пшениці.

         Немає іншого аграрного винаходу, який би давав такий прибуток Україні.

         Як виник парк…

         Тридцять чотири роки тому Василь Мединець іще працював директором обласної держсортомережі. Захотілося йому перевірити: чи підпорядковуються даній закономірності дерева й кущі, а не лише злакові. Бажання було настільки сильним, що він заклав дендрарій на землях Машівської сортостанції, біля села Огуївка Новотагамликської сільради.

         До цієї роботи залучав працівників Новосанжарської, Решетилівської, Полтавської, Карлівської сортодільниць, державної комісії по сортовипробуванню. Працювали на суботниках, безкоштовно. І мети було досягнуто. У відкритому всім вітрам степу зашумів парк площею близько 20 га, у якому нараховувалося 400 видів рослин! Тут було 90 видів екзотів, які ніде більше не зустрічаються на Полтавщині, у тому числі немає їх і в знаменитому Устимівському дендрарії, який існує вже більше ста років.

         Це, наприклад, ялиця Лоу – найдекоративніша рослина з усіх шпилькових, кельрейтерія болотиста, піраканта вічнозелена, дуб ліванський вічнозелений (єдиний екземпляр його і зараз росте в дендрарії, і навіть дає жолуді – авт.), горобина нєвєженська їстівна… Причому дендрарій насаджували не привезеними готовими саджанцями, а вирощеними на місці з насіння, та зеленим черенкуванням. Тепер це потужний маточник, здатний забезпечити всю область рослинами найвишуканіших видів.

        

     

    altСьогодення парку…

        Жителі області потихеньку розкрадають екзотичні рослини з дендрарію. Бо коли ми з Василем Дмитровичем побували там цими днями, то він не побачив багатьох кущів і дерев, про які розповідав. Зокрема, поменшало софори японської, тополі лавролистої, майже зовсім не стало чубушника, або садового жасмину, якого тут було 19 сортів! Це була найбільша така колекція в Україні. Василь Дмитрович придбав насіння цих рослин у колег із Воронезької лісостепової станції.

          З дендрарію зникли кращі сорти винограду, фундука харківської селекції, обліпихи краснодарської… 

         «А онде росте лісосмуга із горіха – 13 форм, які я назбирав у Веселих Боковеньках, - показує він, - там 7 рядів дерев. Селяни рвуть горіхи. Мені не шкода, нехай рвуть, саджають їх у себе вдома, аби не нищили дерева…»

         В одному місці, на схилі занедбаної, зарослої альпійської гірки, Василь Дмитрович знаходить посіяну колись його руками цибулю сортів Слизун і Різун. Це трохи його заспокоює. Навіть усміхнувся. «Ти ба, конкурують із пирієм! Це дуже корисна для здоров’я цибуля! У неї листя, як у часника…»

         Повеселівши, показав мені ставок площею 2,9 га, який я зразу й не помітив за буйними заростями терну. А ще «меморіальну ділянку», на якій пройшов останній пленум державної комісії СРСР по сортовипробуванню сільгоспкультур.

         «Після пленуму всі його учасники, а це були працівники міністерств, видатні академіки, посадили тут по деревцю, - розповідає Мединець. - Вони привезли із собою сибірські кедри, інші рідкісні рослини. Потім усі дружно біля посаджених дерев фотографувалися».

         Сьогодні про цю історичну подію нагадує тільки єдине дерево – сосна Паласа, яку дивом не вивезли у Київ чи до Полтави, у чийсь приватний сад. Та гайок із ведмежих горіхів.

         «А яка тут росла колекція яблунь-дичок! - ніяк не може заспокоїтися Василь Дмитрович. – Були підщепи усіх їх

     

    altвидів, які є в Україні!» Помовчавши, він повертає до мене сиву голову і хитрувато так говорить: «Повикопували, значить… То нічого. Я наче знав, що так буде, дещо на дачі прикопав. Відроджу!» Він упевнено стукає ціпком об суху, порепану землю. «Мене ж ніхто офіційно з посади не знімав. Я й досі є громадським директором Огуївського дендрарію»…

         І мені здалося, що дідусь аж просіяв, стільки в його словах і жестах було одчайдушної рішучості.

        Однак, прикро за тих, хто не оцінив по достоїнству його подвижницької праці…

                                                                                      

                                                                               Олександр ДОЛИНА

               

     

     





    Схожі новини
  • №4 (259)
  • №42 (254)
  • №38 (250)
  • №35 (247
  • Молока стало меньше

  • Додати комментар
    reload, if the code cannot be seen

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.

Єдиний парк України, закладений у відкритому степу…


alt   У книзі «Парки Полтавщини» його названо разом із Устимівським дендропарком, Полтавським міським і Криворудським парками «зразком садово-паркового будівництва на Полтавщині, у якому різноманітність інтродукованих рослин є найбільшою».

   Працюючи над створенням дендрарію, Василь Мединець вивчив багато спеціальної літератури, об’їздив найвідоміші дендропарки Радянського Союзу. Побував на Кавказі, у Криму, Карпатах. Частину насіння привіз із Московського ботанічного саду, частину з Ленінградського, Київського, з Білорусі й півночі Росії. Знаходив потрібні йому рослини у Софіївці, Білій Церкві, Олександрії, Ужгороді, навіть у Веселих Боковеньках на Кіровоградщині.

     «Та найголовніше, - підкреслює він, - що це єдиний дендрарій в Україні, який закладений у відкритому степу, в абсолютно незахищеному місці. Вивчення екзотів у таких умовах ніде не проводиться. Тож усе, що тут вижило, приживеться скрізь».

     Знайомтесь…

     86-річний полтавець Василь Дмитрович Мединець, чоловік у області відомий. Він доктор сільськогосподарських наук, почесний професор Полтавської державної аграрної академії, автор наукового відкриття світового рівня, яке полягає в тому, що розвиток рослин залежить від часу відновлення весняної вегетації (ЧВВВ). Це він створив ощадну технологію диференційованого догляду озимини залежно від ЧВВВ. Коли замість однієї стандартної для всіх років системи весняно-літнього догляду посівів застосовують три різні: одна для років із оптимальним (вона ж стандартна), друга – для років із раннім, третя – для років із пізнім відростанням рослин. Ця технологія вивчається в агровузах усіх колишніх радянських республік за обов’язковими програмами з 1984 року. Тож її засвоїло не одне покоління агрономів.

 

 

altЗа офіційними даними, фактична щорічна ефективність цієї технології до недавнього становила: в Україні - 500 млн. доларів, у Полтавській області – 105-170 тис. т додаткового зерна пшениці.

     Немає іншого аграрного винаходу, який би давав такий прибуток Україні.

     Як виник парк…

     Тридцять чотири роки тому Василь Мединець іще працював директором обласної держсортомережі. Захотілося йому перевірити: чи підпорядковуються даній закономірності дерева й кущі, а не лише злакові. Бажання було настільки сильним, що він заклав дендрарій на землях Машівської сортостанції, біля села Огуївка Новотагамликської сільради.

     До цієї роботи залучав працівників Новосанжарської, Решетилівської, Полтавської, Карлівської сортодільниць, державної комісії по сортовипробуванню. Працювали на суботниках, безкоштовно. І мети було досягнуто. У відкритому всім вітрам степу зашумів парк площею близько 20 га, у якому нараховувалося 400 видів рослин! Тут було 90 видів екзотів, які ніде більше не зустрічаються на Полтавщині, у тому числі немає їх і в знаменитому Устимівському дендрарії, який існує вже більше ста років.

     Це, наприклад, ялиця Лоу – найдекоративніша рослина з усіх шпилькових, кельрейтерія болотиста, піраканта вічнозелена, дуб ліванський вічнозелений (єдиний екземпляр його і зараз росте в дендрарії, і навіть дає жолуді – авт.), горобина нєвєженська їстівна… Причому дендрарій насаджували не привезеними готовими саджанцями, а вирощеними на місці з насіння, та зеленим черенкуванням. Тепер це потужний маточник, здатний забезпечити всю область рослинами найвишуканіших видів.

    

 

altСьогодення парку…

    Жителі області потихеньку розкрадають екзотичні рослини з дендрарію. Бо коли ми з Василем Дмитровичем побували там цими днями, то він не побачив багатьох кущів і дерев, про які розповідав. Зокрема, поменшало софори японської, тополі лавролистої, майже зовсім не стало чубушника, або садового жасмину, якого тут було 19 сортів! Це була найбільша така колекція в Україні. Василь Дмитрович придбав насіння цих рослин у колег із Воронезької лісостепової станції.

      З дендрарію зникли кращі сорти винограду, фундука харківської селекції, обліпихи краснодарської… 

     «А онде росте лісосмуга із горіха – 13 форм, які я назбирав у Веселих Боковеньках, - показує він, - там 7 рядів дерев. Селяни рвуть горіхи. Мені не шкода, нехай рвуть, саджають їх у себе вдома, аби не нищили дерева…»

     В одному місці, на схилі занедбаної, зарослої альпійської гірки, Василь Дмитрович знаходить посіяну колись його руками цибулю сортів Слизун і Різун. Це трохи його заспокоює. Навіть усміхнувся. «Ти ба, конкурують із пирієм! Це дуже корисна для здоров’я цибуля! У неї листя, як у часника…»

     Повеселівши, показав мені ставок площею 2,9 га, який я зразу й не помітив за буйними заростями терну. А ще «меморіальну ділянку», на якій пройшов останній пленум державної комісії СРСР по сортовипробуванню сільгоспкультур.

     «Після пленуму всі його учасники, а це були працівники міністерств, видатні академіки, посадили тут по деревцю, - розповідає Мединець. - Вони привезли із собою сибірські кедри, інші рідкісні рослини. Потім усі дружно біля посаджених дерев фотографувалися».

     Сьогодні про цю історичну подію нагадує тільки єдине дерево – сосна Паласа, яку дивом не вивезли у Київ чи до Полтави, у чийсь приватний сад. Та гайок із ведмежих горіхів.

     «А яка тут росла колекція яблунь-дичок! - ніяк не може заспокоїтися Василь Дмитрович. – Були підщепи усіх їх

 

altвидів, які є в Україні!» Помовчавши, він повертає до мене сиву голову і хитрувато так говорить: «Повикопували, значить… То нічого. Я наче знав, що так буде, дещо на дачі прикопав. Відроджу!» Він упевнено стукає ціпком об суху, порепану землю. «Мене ж ніхто офіційно з посади не знімав. Я й досі є громадським директором Огуївського дендрарію»…

     І мені здалося, що дідусь аж просіяв, стільки в його словах і жестах було одчайдушної рішучості.

    Однак, прикро за тих, хто не оцінив по достоїнству його подвижницької праці…

                                                                                  

                                                                           Олександр ДОЛИНА

           

 

 





Схожі новини
  • №4 (259)
  • №42 (254)
  • №38 (250)
  • №35 (247
  • Молока стало меньше

  • Додати комментар
    reload, if the code cannot be seen

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.