Забриніли «Струни вічності»

23 November, Розділ Weekend, переглядів 7 609

На битій дорозі гурт людей, серед них - повільно перебирає пальцями струни кобзи незрячий старець. Звучить кобза, лине вона своєю думою-піснею до наших сердець через ціле тисячоліття. Духовно єднає нас із далекими пращурами...

Старі й сиві, часто незрячі, селянські сини з юними поводирями ходили по селах, виступали біля Божих храмів і монастирів, на ярмарках і базарах. Немічні тілом, але сильні духом, ставали духовними поводирями рідного народу. Люди слухали їх, а влада запроторювала в тюрми, трощила інструменти, бо кобзарі ж оповідали правду, будили національну свідомість і гідність, закликали до боротьби з несправедливістю, утисками, пограбуваннями.

А що ж сучасні кобзарі? Хто зараз грає на кобзах і бандурах? Нещодавно відбувся третій Всеукраїнський фестиваль-конкурс кобзарського мистецтва ім. Володимира Перепелюка «Струни вічності», присвячений 100-річчю від дня його народження. Фестиваль тривав три дні. Розпочався з урочистого відкриття та конкурсного прослуховування учасників фестивалю у концертній залі «Плеяда». Наступного дня у Вінницькому обласному музично-драматичному театрі ім. Садовського нагородили переможців конкурсу і влаштували заключний концерт. Останнього дня всі бажаючі поїхали у селище Вороновиця, аби відвідати могилу Перепелюка та його музейну кімнату.

Володимир Перепелюк - людина, яка все своє життя присвятила бандурі. Впродовж 26 років він був солістом-бандуристом державного хору під керівництвом Григорія Вірьовки. Вийшовши на пенсію, працював лісником у Вороновицькому лісництві Вінницького району, але бандури не покидав. Володимир Максимович - автор багатьох пісень, дум, які часто називають народними. Саме його відомий український кінорежисер Олександр Довженко запросив зіграти ролі кобзарів у своїх кінофільмах «Сліпий музикант» і «Поема про море». Перепелюк відомий як автор цікавих розповідей для дітей із життя тварин і птахів. Збірки з його оповідками неодноразово друкувалися у видавництві «Веселка».

У пам'ять про незабутнього співця нашої землі, за сприяння Національної спілки кобзарів України, і був започаткований фестиваль кобзарського мистецтва «Струни вічності». У 2003 році фестиваль вперше вийшов на всеукраїнський рівень, у 2005-му вже вдруге проводився як Всеукраїнський фестиваль-конкурс. Цьогоріч у Вінницю знову завітали кобзарські професійні та аматорські капели, ансамблі бандуристів і окремі виконавці з 15 областей України та Вінниччини.

alt - Саме на прикладі таких людей, як Володимир Перепелюк, ми зможемо зберегти нашу культуру, - вважає Тетяна Цвігун, директор обласного центру народної творчості. - На цьогорічний фестиваль приїхало близько 400 учасників з усієї України. У рамках фестивалю ми проводимо конкурс у кількох номінаціях: великі ансамблі, малі форми - дуети, тріо, квартети, і солісти. У нас відбувся традиційний майстер-клас під керівництвом професора Київської національної академії мистецтв Бориса Новицького.

- Бандура - це музичний символ України, так само як мандоліна - в Італії, гітара - в Іспанії, балалайка - в Росії, - каже голова Національної спілки кобзарів України, народний артист України, голова журі фестивалю-конкурсу кобзарського мистецтва «Струни вічності» Володимир Єсипок. - Але, якщо гітара або мандоліна мають аналоги в інших народів, то українська бандура їх не має. Крім того, бандура пов'язана з таким унікальним явищем як кобзарське мистецтво: мандрівні співці ходили поміж людьми, грали на бандурі й співали. Зараз це явище відроджується, але дещо в іншому форматі. Три роки тому я був в Ірландії, там мені сказали, що якби у них в країні з'явився проект з відродження 3-4 традиційних ірландських трубадурів, то держава виділила би на це кілька мільйонів євро. В Україні, на щастя, до цього часу існують традиції українського кобзарства. І Вінниця відома саме як край української культури, мови, пісні і кобзарського мистецтва.

З Тернопільського обласного музичного училища на фестиваль приїхав ансамбль «Веснянка». У його складі -15 дівчат. Їхня вчителька гри на бандурі Ірина Губняк розповіла: зараз на інструменті грають переважно дівчата, хоча раніше бандуристами були чоловіки. Та через певні історичні події, серед яких велике місце посідають війни, гру на бандурі перейняли жінки. Бо потрібно було рятувати народний музичний інструмент - на ньому не було кому грати.

- У нас у Тернополі дедалі більше людей хоче грати на бандурі, - каже Ірина Губняк. - Цей музичний інструмент має 65 струн. alt Їх дуже багато, тому важко настроювати. Бандура вже не така, як була в давнину, збільшився її діапазон, дещо змінився й вигляд. Інструмент досить дорогий. Фабрична бандура коштує від 8 тисяч гривень, а виготовлена на замовлення - набагато дорожча.

Прибув до Вінниці на фестиваль і жіночий квартет «Струни серця» з Лохвицького районного будинку культури Полтавської області.

- Якщо популяризувати бандуру, то на ній гратиме більше людей, - завважила учасниця квартету Тамара Федоренко. - Просто люди не часто можуть почути професійну гру на бандурі. У нашому районному будинку культури є ансамбль бандуристів, квартет і тріо.

З Івано-Франківська завітала родина Вівчаренків, їхнє сімейне тріо бандуристок засноване у 1990 році: мама Галина та дві доньки Зоряна і Леся. Разом із тріо виступає син Зоряни - Павлик Валіхновський та син Лесі - Захар Вальнюк.

- Ми багато гастролюємо, буваємо й за кордоном, - зазначила Зоряна. - Грали у Польщі, Франції, Німеччині, Великобританії. Пам'ятаю, як французи проводжали нас зі сцени стоячи. Вони не розуміли нашої мови, та ми зуміли представити нашу культуру за допомогою почуттів. Я навчаю своїх дітей гри на бандурі, закликаю усіх мам приводити дітей до музичної школи. Особисто мені любов до пісні прищепила мама, а любов до бандури у мене, мабуть, у крові.

Катерина НОВОСАД

Фото Ігоря КАРЛИЦЬКОГО