Свято добра та любові

19 December, Розділ Weekend, переглядів 5 571

Немає такого куточка на землі, де б не знали про нього. «Він і нині чує усі прохання людські і Божою благодаттю не тільки їх виконує, але й випереджає», - кажуть священнослужителі. В народі Миколая називають другим заступником після Бога.

Віриться, що немає жодного християнського дому, де не було би на стіні образу Миколая Чудотворця. І немає жодної душі, що не горнулася би до цього великого святителя. Бо саме він для нас - взірець справжньої віри й уособлення доброти.

До України Святий Миколай прийшов із Грецької Церкви на ранньому етапі становлення християнства. У Києві на Аскольдовій могилі в другій половині XI століття боярином Ольмою йому була збудована церква. Отже, у нас шанують святого угодника Божого з давніх-давен...

Існує зворушлива народна оповідь про те, як колись запитали у Святителя Миколая: «За що ти, Угодниче, полюбив людей наших, гріхами затьмарених, від Бога часто віддалених, наслідуючих путь неправедну?».

«За те, - відповів Миколай, - що дитя вона, свята Русь, що душа в неї чиста, дитяча, що не женеться вона за грошима, дияволу не вклоняється. Квітка вона нев'януча, благоуханна перед Господом. А те, що не вся така і чому, це ви краще за мене знаєте. І дитина буває нерозумною і засмучує батька, та, караючи її, батько не перестає її любити. Так і Русь перед Господом, як чадо любиме, таємна думка Божа перед вічністю».

Життя, описане в легендах

Про Миколая існує багато красивих легенд. Одна з них розповідає про збіднілого чоловіка, що не міг забезпечити своїх трьох доньок приданим. І оскільки, відповідно до тамтешніх звичаїв, вони не зможуть вийти заміж, батько збирався відправити їх займатись проституцією. Миколай, на той час ще не єпископ, вирішує скористатись батьківським спадком, щоб зарадити біді. Протягом трьох ночей він пробирався до убогої хатини та щоразу закидав крізь вікно, у кімнату, де ночували сестри, шмат золота - на придане для кожної з них.

Легенді відповідає часте зображення Св. Миколая на образах з трьома яблуками або трьома золотими кулями. Завдяки цій легенді засновано традицію анонімних подарунків на Миколая (19 грудня), особливо бідним та дітям.

Покровитель мандрівників та мореплавців

До Західної Церкви свято Миколая прийшло у IX ст., коли папа Миколай (858-867) - перший папа з цим іменем - близько 860 р. збудував у Римі церкву Святого Миколая. Особливо прижилося й полюбилося свято в Німеччині, куди його принесла візантійська княжна Теофана, жінка цісаря Оттона II (973-983).

Саме на німецьких землях день Святого Миколая перетворився на дитяче свято, та сталося це через кілька віків. Загалом же, найперше (в деяких країнах і по сьогодні, особливо в Болгарії та Греції) Святий Миколай є опікуном подорожніх, моряків і рибалок. Йому присвячене місто Амстердам - столиця Голландії, країни великих мореплавців. Адже за життєписами святий неодноразово приходив на допомогу людям під час стихійного лиха - силою молитви зупиняв грозу чи бурю. Так тривалий час вважали і в Україні - кожен рибальський курінь мав обов'язково ікону цього святого, перед якою на початку ловецького сезону й у часи негоди, стихійного лиха служили молебен. Й нині у храмах саме перед іконою св. Миколая моляться, вирушаючи у далеку дорогу, а також при освяченні різноманітних транспортних засобів.

Вважали Святого Миколая і захисником бідних, скривджених, несправедливо засуджених. Шанували святителя і як покровителя шлюбу. Згодом за свого покровителя святого узяли й трудівники-селяни...

Як же свято Миколая «привласнили» собі діти?

З появою шкіл при храмах Миколай став опікуном учнів - ця традиція теж ґрунтується на житії святого, якому в дитинстві легко давалася всяка наука. Відомо, що в XI столітті у Кельнському соборі в день пам'яті святителя учнів церковної школи обдаровували солодощами. З храму і школи свято поширилося на родини.

У середньовічній Німеччині саме напередодні свята Миколая матері вручали дітям новий зимовий одяг, інші обновки. Нове вбрання у ті часи справді можна було вважати святковим подарунком. Разом із вбранням діти отримували й солодощі - горіхи, сухофрукти та особливі солодкі хлібці з сушеними грушами (аналог українських миколайчиків-медівників), шкільне приладдя, зрідка іграшки, які клали в нові чи полагоджені й начищені старі черевики. Діти, котрі протягом року не слухалися батьків, діставали цього дня не солодощі, а в'язку різок.

Як повчали священнослужителі, хто гідний подарунка, а хто ні, записано у «Золотій книзі», яку має при собі небесний опікун. У старих церковних рукописах є такі слова: «Напередодні Святого Ніколауса матері тримають напоготові подарунки та різки для своїх дітей» (1555 р.). А в давній миколаївській колядці: «Святий Ніколасе, мені поклади, що за потрібне вважаєш ти. Яблука, горіхи, мигдаль маленькі діти радо їдять!»

Звичай поширився до Австрії, Голландії, Чехії, Словаччини, Польщі, Хорватії. У деяких країнах нечемні діти замість різки дістають вуглину або картоплину.

Часто Святий Миколай приходить не сам. У ряді країн Західної Європи його супутником є сіро-сріблястий віслючок, який допомагає розвозити подарунки дітям. Саме для нього діти лишають біля черевичків кілька морквин - адже тваринка за нічну подорож втомиться та зголодніє.

Про пригоди Миколаєвого ослика є багато історій. Це не небесний гість, а справжній земний віслюк. За німецькими легендами, Ніколаус завжди бере чотириногого помічника тільки з тієї ослячої родини, в якій від пра-пра-пра-прадідів тягнеться неперервна родова лінія. Легко здогадатися, що давній предок цього знаменитого роду колись віз на собі до Єрусалиму іншого важливого Вершника...

Отож радісне свято Миколая є приводом не тільки порадувати малюків, а й поміркувати над тим, яким є наше життя та що залишиться по ньому...

Оксана ШАПОВАЛ