Квітковий оберег від Луїса

04 July, Розділ Weekend, переглядів 5 510

В африканця Луїса Камля із Зімбабве в українському селі Недайвода, що на Дніпропетровщині, тепер інше ім’я. Після того, як православний священик отець Петро охрестив іноземця у церкві Святих Петра і Павла, його нарекли Миколою.

Односельці звикли до свого незвичайного мешканця і навіть встигли душею полюбити привітного та кумедного африканця. Сільські мужики майже рік навчали Миколу українських звичаїв. Від душі реготали, коли він намагався заспівати їм «Галю» та цурався сала із самогоном. Кепкували над його вимовою, та ніколи не зобижали. Навпаки, допомагали, чим могли. Хто города зоре, хто дров привезе безкоштовно. Розуміли люди, як важко чорношкірому чоловікові у чужій далекій країні.

Та найбільше переймалася долею свого коханого дружина Роза. Бо їм обом довелося виплакати не одну чашу гірких сліз від численних людських образ і горя. Певне, тому і опинилися вони у селищі Недайвода: сільські люди не тримають каменя за пазухою та сприймають світ таким, як він є. Розуміють, у житті може трапитися усіляке, навіть таке, як у Луїса та Рози. «Якби мені хтось років десять тому сказав, що я буду жінкою африканця – не повірила ні за що!», - говорить Роза.

Як усе починалося

Випускниця Криворізького медичного училища тільки-но почала працювати у травматологічному відділені однієї з міських лікарень. Мріяла заробити трохи грошей та продовжити навчання у вузі. Робота медсестри не з легких, доводилося молодій дівчині й пацієнтів на собі носити, й підлогу мити, й судна за хворими виносити.

Якось у відділення привезли молодого хлопця-африканця зі студентського гуртожитку гірничорудного інституту. Його дуже побили скінхенди - кілька переломів кісток, струс мозку та одна різана рана. Коли Роза зайшла в палату до хлопця, то серце її стиснулося від болю та відчаю. Вона не розуміла, як так можна поводитися з людьми… Тихцем прикладала йому до голови мокрий рушник, коли Луїс втрачав свідомість, та змочувала його губи водою із лимоном. Розповіла про хворого іноземця своїй матері Василині. Та слухала уважно і мовчала.

А одного разу жінка з’явилась у палаті Луїса із сумками. На очах здивованих медиків Василина Іванівна витягла з кошика банку курячого бульйону, яйця, сметану та домашні пиріжки. «Я мати, а це також чийсь син», - сказала лікарю. Відтоді ставлення до Луїса різко змінилося: люди, які дивилися на нього вороже, ховали очі від сорому. Медсестри намагалися з ним заговорити. Виявляється, у нього є шестеро братів і сестер. Він мріяв отримати роботу гірничого майстра, врешті-решт нагодувати та одягти рідних. А ще - пробачив своїм кривдникам, мовляв, не хоче, щоб молоді й здорові хлопці потрапили до тюрми. Він не бажав горя нікому.

За два місяці Луїса виписали з лікарні. Роза і сама не помітила, як звикла до нього. Навіть на роботу до лікарні бігла, як на свято. Без африканця переповнена хворими лікарня їй здавалася пусткою...

Невдовзі вона з батьками збиралася справляти у родинному колі Різдво. Готували святковий стіл, аж раптом у дворі загавкав собака. Роза з матір’ю вийшли за ворота і отетеріли від побаченого. Під їхніми ворітьми стояло таксі, а поруч у кросівках та легкій курточці з букетом червоних троянд тупцював на снігу Луїс. Вже у хаті, одігрівшись з морозу, він витягнув з кишені дуже гарну хустину і протягнув її Василині Іванівні. Сказав: «Це вам моя мама передає талісман на щастя і здоров’я». Розі хлопець подарував букет та малесеньку оксамитову коробочку з блискучим камінцем. Зашарівся і потупив очі, ледь знайшов слова. «Це тобі, Роза, моє любляче серце», - сказав. Потім усі довго мовчали. Кожен думав про своє і не знав, як вдіяти.

Першим слово сказав батько: «Ну що, синку, ходи та сідай до нашого родинного столу і пригощайся чим Бог послав, а там розберемося». Це і було його благословення молодим.

Луїс закінчив навчання, деякий час працював в гірничорудному інституті м. Кривого Рогу. Роза бачила, як важко йому серед людей, які всіляко намагаються образити людину іншої нації. На свою адресу вона також наслухалась такого, що не натягнеш на вуха. Чомусь, якщо ти з африканцем, то обов’язково повія! А ще зрадниця держави. Та головне, ображали маленького Сашка, який і так народився хворобливим. Роза не могла пояснити маленькому, чого його дразнять у садочку однолітки і навіть жбурляють у дитину камінці. Тож у жінки нерви не витримали, і вона вирішила: з міста вони переїдуть до села. Батьки, як не дивно, це рішення підтримали. Спочатку вирішили орендувати хату, та згодом купили у Недайводі свою.

Вже три роки п’ятирічний Сашко грається із сільськими хлопчаками. Ніхто з них не докоряє йому за курчаве волосся та колір шкіри, особливо на футбольному полі. Луїс збудував теплиці з обігрівом. У нього найкрасивіші у районі квіти. Жодне весілля не обходиться без його величних букетів. Місцеві навіть вважають їх оберегами від зла. Іноді до Луїса приходять місцеві хлопці й просять зібрати букет коханій дівчині. Як не дивно, усі, хто тримав у руках букети Луїса, – живуть щасливо.

Оберегів у африканця вистачає на будь-який смак. Для пологового будинку – з ромашок та айстр, на сватання – з червоних троянд, на весілля – різнокольорові півонії… Коханій дівчині, яка ще не знає про свого лицаря, краще подарувати вінок із синіх волошок. Дівчата здогадуються, де хлопці беруть ті квіти. Тож притискають обереги до серця, вірячи в їхню магічну силу.

А Луїс знає, що найбільший магічний оберег у його житті – українська жінка на ім’я Роза. Лише їй належить його палке африканське серце!

Наталя СОКУРЕНКО