НА ЗДОБУТТЯ ШЕВЧЕНКІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ

26 November, Розділ Weekend, переглядів 5 669

Коли бачиш народного художника Петра Печорного чи – окремо від нього – його твори, іще раз переконуєшся: ніщо в світі не випадкове, особливо у долі богообраних митців. Вони здатні бачити крізь нашарування часу і передавати нам цілісними процеси становлення людства – це і є мистецтво.

Народився він у Роїщевій Слободі на Сіверщині. Тепер це село поблизу Чернігова називається Роїще і славиться довгожителями. Тож незважаючи на круглі дати, Петро Петрович не втрачає доброго козацького здоров’я і творчої активності. Його ідеї, вже втілені в малюнках чи кераміці, видно, роїлися, як бджолиний рій; рояться і нині, несучи у вулик пилок і нектар для майбутнього меду – на поживу нинішнім і майбутнім поколінням. Адже вулик той – українське образотворче мистецтво; стільники його повняться щедро, але по-різному, бо зібрано пилок із тих квітучих рослин, чиї корені й не підкопаєш, так глибоко вони живляться в глибині тисячоліть.

Ще в юності, здобуваючи освіту спершу в училищі декоративно-прикладного мистецтва в Києво-Печерській лаврі, потім - у знаменитому Мухінському училищі в Пітері, де осягав таїну малярства молодий Тарас Шевченко), обрав основним майбутнім фахом кераміку, хоч пророчили йому педагоги славу графіка. Та в кераміці художник не замкнувся: затісно козакові у декоративному, прикладному й ужитковому мистецтві, коли і душею, і долонею відчуває: дихає Вічний Всесвіт не тільки в огні та глині.

У творах Петра Печорного можна простежити релігійні ознаки досі рідних нам прадавніх культур, бо включають генетичну пам’ять. Митець оживляє пантеон трипільської культури, найчастіше - Праматір Людства. Нам, котрі сьогодні потребують оберегів – од самих себе і своїх помилкових або й відверто негідних вчинків, - вона відкриває свої захисні обійми, зримі в мистецькому творі. Сама Всесвітня Доброта з’являється то на конику, то наче проявом із неба – у солярних знаках і знаках води, і навіть набуває форми посудини – не порожньої всередині, бо сповнена цілющої сили навіть тоді, коли вода в ній відсутня.

Петро Печорний не розділяє науку й власну інтуїцію, коли чаклує з солями металів, щоб багате барвисте вбрання глазурі прикрило наготу втіленої його ідеї. Богоподібність людини – це її здатність творити. Богоподібність – це відсутність заздрощів у своїй роботі, це – насолода процесом творення, бо результат слугуватиме людям і змінюватиме їх на краще.

Перше враження від творів Петра Печорного, перше почуття – завжди здивування. В одному творі художник здатний відтворити суть життя селянина. А його знання близької до нас історії українського народу – це значні серії тарелей з билиними оповідями й сторінками запорозького козацтва. «Козацькому роду нема переводу» - називається серія, котру цілком можна вважати не тільки декоративною. Творча наповненість митця залишає місце для фантазії тим, хто обере його твори (або кого оберуть керамічні предмети, маючи містичну здатність переміщатися в просторі, а затим і в часі, обираючи собі нового господаря). Їх можна наповнити – водою, зерном чи й оковитою (так прижилося від бурсацької латини aqua vita) – тоді вони випромінюватимуть навколо себе чистоту, мудрість – основу достатку, або ж виховуватимуть у новому господареві почуття міри.

Можна мандрувати й сторінками біографії художника, який не любить, коли називають його Вчителем. Не любить, бо далеко не всіх своїх студентів Інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені М. Бойчука вивчив як справжніх художників. Дати знання можна тільки тому, хто хоче їх узяти. Професор знає: коли під час роботи людина бачить перед собою цифру на банкноті, нічого живого руки її не створять. А як зустріне серед молодих справді творчу споріднену душу, а не сліпого епігона, - стає особливо щасливий. Тільки таких вважає своїми учнями.

Петро Печорний, народний художник України, з усіх негод, що припали йому – клітинці в тілі свого народу – з довоєнних років і донині, виніс він силу і гарт, а ще – повагу до людини праці. Адреси його життєвих доріг часто пролягали там, де бував майже 200 років тому Тарас Шевченко. Солідну, вагому Шевченкіану Петра Печорного – тридцять великих керамічних тарелей, що будуть виставлені взимку в Національному музеї Тараса Григоровича Шевченка в Києві, - висунуто цього року на здобуття найповажнішої в державі премії. Але весь без винятку творчий доробок народного художника України Петра Петровича Печорного - в графіці, скульптурі, живописі, кераміці - заслуговує на цю відзнаку. Великий наш Кобзар, безперечно, голосуватиме за нього.

Ганна КОЗАЧЕНКО,

член правління Українського фонду культури