Закарпатські зустрічі

17 April, Розділ Weekend / Різне, переглядів 9 133

Ніколи не завадить подивитись, як господарюють колеги, поспілкуватись із ними, порадитись та й про свої господарства розповісти – вирішили жінки-фермери, члени ВГО «Рада жінок-фермерів України» Запорізької та Одеської областей. А тому вирушили на Закарпаття.

А прибувши у цей дивовижний край, зрозуміли, що часто забувають про свій відпочинок та здоров’я. Адже Закарпаття – світ гір, чистого повітря, розкішних краєвидів і корисних природних термічних джерел.

ВГО «Рада жінок-фермерів України» має довгострокові дружні стосунки з жінками-фермерами Закарпаття: ще у 1997-му вони були серед засновників організації. А у грудні 1998-го під час справжнього лиха - «великої води » - члени ВГО з усіх куточків України згуртувалися для надання допомоги потерпілим. Відтоді зав’язалися теплі стосунки жінок-фермерів із фермерською родиною Ковач із м. Берегове.

Марія Олексіївна Ковач, голова господарства, склала для гостей цікаву програму відпочинку, корисних зустрічей, обміну досвідом фермерських господарств півдня, сходу та заходу країни.

Спочатку члени ВГО «Рада жінок-фермерів України» зустрілись із лідерами фермерського руху Закарпаття та представником Брегівської РДА. Зокрема, начальником Управління агропромислового розвитку Берегівської райдержадміністраціі Олександром Поповичем, головами Асоціацій фермерів та приватних землевласників Закарпаття Юлією Пелешкій і Берегівського району - Бейло Сокач.

Незважаючи на деякі відмінності фермерських господарств між півднем, сходом і заходом (а це насамперед їх розмір, погодні умови і різні технології вирощування), є й одна головна проблема, яка об’єднує всіх: відсутність ринку збуту виробленої продукції, що негативно впливає на добробут кожної фермерської родини. Хоча, скажімо, Закарпаття має кордони з усіх сторін: на півдні - з Румунією, на південному заході - з Угорщиною, на заході - зі Словаччиною, на північному заході - з Польщею. Тож є кому пропонувати вирощене.

Оскільки основну групу відвідувачів складали учасниці українсько-канадського проекту розвитку овочівництва, то, звичайно, цікавило спілкування з овочівниками краю. Тож ми вирушили до с. Заріччя (Іршадський р-н). Заріччя - особливе село, де живуть справжні господарі. Населення складає трохи менше 4000 осіб. І усі вирощують овочі. Тут це родинний бізнес, який діти переймають від батьків, працюючи цілими династіями.

Родина Івана Васько - велика, дружна, працьовита. Вирощують ранні овочі, маючи власні секрети підготовки ґрунту, якими, до речі, господар щиро поділився і з нами.

Мене особисто зацікавило те, що жителі села працюють на умовах кооперації, без створення кооперативу як юрособи. Це свідчить про високу відповідальність і порядність господарів, які здатні працювати на умовах повної довіри один до одного. Така висока культура взаємостосунків і праці між сільськими підприємцями дала їм можливість залучити до співпраці Асоціацію міжнародних перевізників «Асмет», що дуже важливо. Бо основна продукція фермерів – овочі, які потребують швидкої реалізації.

У Виноградівському районі ми побачили багато виноградників і плантацій полуниці у відкритому ґрунті. А проїжджаючи с. Підвиноградне, дізнались, що в ньому є вулиця-держава, на яку не може ступити нога звичайного українця без особливого дозволу головного рому, де не можна фотографувати. Вхід на вулицю охороняється, як справжня митниця Євросоюзу, хоча й без будь-яких державних ознак, але прохід заборонено… А поруч із високими циганськими замками добротні будинки українців виглядають, м’яко кажучи, дуже скромно...

І ось вже Хустський район, село Ніжне Селище і Селиська сироварня. Це соціальний проект, започаткований жителями села та Європейським кооперативом «Лонго Май». Сироварня переробляє молоко від сільських корів. Їх годують виключно натуральними кормами. Молоко кожного постачальника щодня контролюється.

Сироварня виготовляє три сорти сиру: «Селиський», «Хуст», «Нарцис Карпат» (за тисячолітньою виробничою традицією швейцарських Альп).

Очисні споруди для сироварні збудовано за підтримки мерії Базель (Швейцарія). Після очистки вода знову стає придатною для пиття. Крім сироварні, чисту джерельну воду мають загальноосвітня школа, дитячий садок, амбулаторія та будинок культури. У центрі села збудовано бювет. На сироварні працює лише 7 жінок. А господар виробництва - місцевий підприємець Петро Пригара.

Наступне наше знайомство - ФГ «Агромрія» в урочищі «Оленеферма» поблизу с. Іза Хустського району. Нас радо зустрів Михайло Бугаш (виконавчий директор) і його чотириногий помічник – Білий Бім - Жовте вухо. На фермі живуть майже 200 плямистих оленів. До господарства їх завезли у 1987-му, щоб отримувати з молодих рогів лікарський препарат - пантокрин. Для нас стало приємною новиною те, що тварин утримують не заради утіх багатих мисливців, а заради здоров’я людей та насолоди від спостереження за цими благородними тваринами. Сьогодні тут, на 50 га, живуть і множаться олені, історична батьківщина яких - далека Манчжурія.

Та нам було час від’їжджати, тож смуток від прощання з урочищем «Оленеферма» нам «підсолодив» візит до відомої в усьому світі Хустської хутрової фабрики. Ось де справжній парадиз для справжніх жінок!

Повертаючись до Берегового, ми ще поспілкувалися з народними майстрами с. Іза, де всі жителі плетуть із лози корисні й добротні речі, де кожна хата – майстерня, а саме село - немов постійно діюча виставка-ярмарок під відкритим небом.

Ще одним приємним сюрпризом для нас стало відвідання відомого берегівського винороба - Лошкули Золтана. Запросивши нас до своєї оселі, він блискуче провів дегустацію вин, що вироблені його друзями-фермерами, і запропонував скоштувати сливовий джем - фірмову страву його родини. Джем готується за стародавнім рецептом у мідному тазу на відкритому вогні… Смакота!!!

Наступного дня нас ще гостинно приймала фермерська родина Марії Ковач, яка має власну пекарню, де виготовляє смачний духмяний хліб і різні види булочок…

Чотири доби ми провели, як у казці, зробивши висновок: заряд позитивних емоцій від відпочинку та щирого спілкування з колегами - запорука натхнення для нашої подальшої результативної роботи. Бо все, що ми бачили, робиться і нашими жіночими руками задля здоров’я українців, процвітання сіл і селищ, в яких ми живемо.

Людмила КЛЄБАНОВА,

голова ВГО «Рада жінок-фермерів України»