«Пінія» зі Старого Лисця

07 February, Розділ Weekend / Різне, переглядів 5 854

Дванадцять років тому в Старому Лисці Тисменицького району, що на Івано-Франківщині, з'явилося підприємство, що стало однією з візитних карток села.

«Пінія» - таку дещо незвичну назву має меблеве виробництво, яке очолює досвідчений фахівець деревообробної галузі Михайло Курман. Уродженець села Діброви Рогатинського району Михайло Курман - потомственний столяр. Його батько був спеціалістом, як кажуть, на всі руки. Так що можна сказати: любов до роботи з деревом передалася Михайлові з генами. В Івано-Франківському технічному училищі №3 здобув спеціальність «столяр-червонодеревник». Згодом закінчив Коломийський технікум механічної обробки деревини, навчався у Львівському лісотехнічному інституті.

Після закінчення училища Михайло Курман працював у Києві, на експериментальній фабриці імені В. Куйбишева. Служив у Радянській Армії. Потім багато років трудився на Івано-Франківській меблевій фабриці імені Богдана Хмельницького: заступником начальника цеху, начальником цеху. Коли деревообробна галузь почала розсипатися, немов картковий будиночок (за якихось п'ять років практично перестало існувати виробниче об'єднання «Прикарпатліс», де працювало понад 40 тисяч осіб), звільнився з фабрики і разом із її колишнім головним інженером Михайлом Лаврищуком організували власне меблеве виробництво.

- Образно кажучи, підприємство починалося з мого гаражу в Крихівцях, з однієї дрельки та молотка, - з усмішкою розповідає Михайло Курман.

Нині продукцію «Пінії» знають у всій Україні, а також за кордоном.

- Щоправда, прямих міжнародних зв'язків не маємо, та наші вироби поставляли за рубіж посередники, зокрема Шепетівський деревообробний комбінат, який експортував меблі у alt Великобританію. Каркаси стільців відправляли в країни Бенілюксу, Францію, Чехію. Вже був на завершенні проект співпраці з Білоруссю, але завадила його реалізувати економічна криза, - продовжує підприємець.

Відчайдухи взялися за найбільш складне виробництво, яке може бути в меблевій галузі, - виробництво стільців. Воно трудомістке та енергоємне. Тут головну роль відіграють сучасні технології та обладнання. А ще - людський фактор. Щоб отримати готову продукцію, яка буде користуватися попитом, насамперед потрібно заготовити якісну сировину. Дерево, а це бук твердої породи, має бути тільки осінньо-зимової рубки. До 90% деревини закуповують в Бучацькому держлісгоспі. Карпатський бук за якістю поступається тернопільському. Півроку він сушиться на повітрі, а потім місяць - у сушильній камері. Ще місяць перебуває в технологічному процесі, тобто у виробничих приміщеннях. Аж тоді готова продукція йде в реалізацію і опісля надходять гроші. Виробничий ланцюг триває від дев'яти місяців до року і більше.

Випускають в цеху і так звану кухонну групу. Виготовляють вагонку, м'яку частину. Рівень технології та фахова підготовка спеціалістів дозволяють тут робити практично все.

- Михайле Степановичу, Ви сказали, що важливу роль у меблевому виробництві відіграє людський фактор. Хто працює на підприємстві, звідки берете робітничі кадри?

- Наш трудовий колектив - це близько чотирьох десятків робітників, - розповідає керівник меблевого виробництва. - Його кістяк - вихідці з меблевої фабрики. Я з цими людьми там працював, знаю їх кваліфікацію, можливості. Ось моїм заступником працює Роман Мар'янович Пиндус з Івано-Франківська - досвідчений фахівець меблевого виробництва. Зі Старого Лисця - Микола Феденько, Оксана Карпінець. До нас перейшли мешканці села Іван і Василь Удуди, які раніше трудилися в колгоспному столярному цеху. Середній вік працівників - 35-40 років. alt Це, так би мовити, золотий вік. Хочу сказати, що за ці роки ми виростили ціле покоління власних фахівців. Це діти, які закінчили наше галузеве технічне училище №3. З першого курсу практикувалися на «Пінії», а потім прийшли на роботу. І стали хорошими спеціалістами. Молодь швидше все схоплює.

- А як криза позначилася на виробничій діяльності? - запитую в співрозмовника.

- Якщо ми раніше збували продукцію в південних областях, то тепер більше орієнтуємося на місцевий ринок, - продовжує Михайло Степанович. - На Прикарпатті все ж відкриваються кафе, ресторани, відпочинкові комплекси. Цього року вдалося отримати замовлення на меблі для дитячого центру «Молода гвардія». Але загалом торгівля йде мляво. Тож виживаємо за рахунок невеликих замовлень. Однак попри всі труднощі й проблеми не зупиняли роботу ні на один день.

Михайло Курман каже, що коли б зупинив виробництво, а саме до цього нині спонукає ситуація в державі, то вже в такому обсязі не відновить. Адже колектив формується багато років. Тож, як не складно, але цех тримається на плаву в розбурханому кризовим вітром морі. На сьогодні підприємство не має заборгованості перед державним бюджетом.

Щоб вижити, доводиться економити на всьому. Зокрема, на енергоносіях, що з кожним роком дорожчають. У справу йде тирса, якою опалюють все приміщення. В ці дні на підприємстві завершують виготовлення партії театральних стільців для місцевого сільського клубу. «Сподіваємось, що ситуація зміниться на краще, - резюмує Михайло Степанович. - Треба завжди бути оптимістом».

Недарма ж Михайло Курман назвав своє підприємство «Пінія». Так називається світлолюбна, невибаглива до умов, стійка до вітрів і морозів сосна. Цінне декоративне і горіхоносне дерево. Насіння пінії широко використовується в кондитерському виробництві. Цікавий факт - Піноккіо, більш відомий нам (завдяки Олексію Толстому) як Буратіно, був зроблений з пінієвого поліна.

Олександра ЛІСКОНОГ

Івано-Франківськ