Аграрний тиждень. Україна
» » » Не було б щастя, та нещастя допомогло!
» » » Не було б щастя, та нещастя допомогло!

    Не було б щастя, та нещастя допомогло!


    люди селоЗнайти нове кохання у свої шістдесят вісім тітка Марія вже й не мріяла. П’ять років жінка самотужки порала своє невелике господарство у селі Авдієво– десять курок, вередливу козу Алісу та двох підсвинків. На своїй спині тягла і двадцять соток присадибної ділянки. Як-ніяк, авсепідтримка гаманцю надійна. Люди кажуть, у тітки Марії - золоті руки. Кожній травинці та квіточцілад дадуть. Тому її хату видно здалеку. Найкращі троянди та найпишніші чорнобривці прикрашають подвір’я жінки.На воротах намальовані лебідь із лебідкою, а на вікнах – кетяги червоної калини.

     

    Майже усе село було здивоване, коли у хаті вдовиці у березні 2010-гоз’явився невідомий, значно молодший за Марію, чоловік. Адже у Марії нікого не було. Син Сашко, військовий офіцер-вертольотчик загинув при виконанні інтернаціонального обов’язку в Афганістані.Його екіпаж у 83-му збили десь під Кабулом. До оселі жінки військові тоді привезли лише закриту цинкову труну. Марія відтоді рідко ходить на могилу сина, бо не хоче вірити, що її хлопчик похований у тій злощасній труні. Вона впевнена: він десь у полоні, або за кордоном. І неодмінно живий! Може оженився і навіть має своїх діточок… Ця думка тішить та зігріває її материнське серце багато років.  

    Два роки тому до Марії приїздилаз Києва давня подруга Василина.Увечері за чаєм приятелька розповіла, як заробляє непогані гроші на акціяхпротесту в Києві йдавно поміняла свій будинок на столичнудвокімнатну «хрущівку». Мізерної пенсії не вистачало постійно. У Василини вже четверо внуків, дві безробітні невістки та один пропащий син. Замість того, щоб піклуватися своїми дітьми, якими чолов’яга устиг обзавестися у двох невдалих шлюбах, він зранку до вечора вживає оковиту. Василина ж мусить допомагати матеріально його колишнім жінкам.

    Якось жінка вичитала у газеті інформацію про те, що на громадські акції потрібні люди необмеженого віку. Тепер вона майже два роки є учасникомбагатьох політичних подій біля Кабміну та Верховної Ради. І сміється, бо побувала майже в усіх опозиційних таборах. Ходила під стягами різних кольорів: біло-блакитних, червоних, зелених, помаранчевих. Година пікету у кожного політика має свій тариф. В середньому, свої 50 грн. на день жінка мала при будь-якому розкладі. Додатково - непоганий сухий пайок і мінералка. За тиждень 300-400 гривень до пенсії набігало постійно. Василина запропонувала і Марії спробувати себе пікетувальницею. Знала: жінці конче потрібні гроші на пам’ятник чоловікові.

    На свій перший протест разом із Василиною та іншими жінками Марія вийшла напередодні 8 Березня 2010-го під прапорами помаранчевих.

    Зі Степаном жінки познайомилися біля Верховної Ради, у команді пікетувальників від «Фронту змін». Чоловік приїхав до Києва з Луганщини. Хотів не тільки заробити грошей, а й домогтися для таких, як він, обіцяної політиками справедливості. Колишній шахтар був безробітним, хворим, мав купу комунальних боргів за свою однокімнатну квартиру. Його сини такожприйшли до Кабміну виборювати свої права. Молоді люди не мали чим годувати сім’ї.Місцеві підприємства рокамине виплачували шахтарям заробітну платню.

    Цілий день Марія спілкувалася зі Степаном. Багато чого розповіли вони один одному про свої заплутані та складні долі. Чоловік молодший за Марію на п’ять років. Його жінку звелау могилу онкохвороба: не було у сім’ї грошей ні на ліки, ні на дорогу операцію. Не допомогли і екстрасенси. Лишень викачали останні копійки. По смерті жінкичоловік нехотів жити... Та якосьйого Світлана наснилася і наказала про це навіть не думати. «Живи для дітей, якщо зустрінеш хорошу жінку, не вагайся - оженись. На той світ встигнеш. Чекай свого часу», - наказала увісні. Відтоді більш і не снилася.

    Марія бачила, як Степану зле: загострилася виразка шлунку, він постійно ковтав пігулки та кривився. Вона чомусь запропонувала йому поїхати з нею у село. Вдома зробила чоловікові відвар з цілющих трав, зігріла козячого молочка. Коли хвороба відступила, запропонувала Степану оселитися у неї назавжди та забути і про шахту, і про політику. Чоловік погодився.

    Марія каже, що спочатку ніяких почуттів до цього чоловіка не було. Хотілося допомогти йому вижити у цьому світі. Щоправда, Степан чимось нагадав їй покійного Василя. Жінка була впевнена, що він не може бути ні злочинцем, ні зрадником. Достатньо було лишень поглянути у його сірі, бездонні та повні жури очі. Це тепер вони у нього світяться життєвим спокоєм і радістю. Бо є у чоловіка не тільки друг, а й кохана жінка, з якою їм так добре й затишно удвох, щоб там не казали односельці. Та й вони заспокоїлися, бо кращого майстра на всі руки, крім Степана, на селі не знайти. Він і на садівництві, і нагосподарстві, і на бджолярстві розуміється. А ще кохає Марію та вдячний їй за те, що та зважилась врятувати його, витягнувши з життєвої прірви.

    Ось такберезневий шахтарський пікет біля Кабміну поєднав серця двох, нині закоханих і щасливих людей. Днями Степан запропонував жінці офіційно одружитися. Мовляв, хочу, щоб у мене була не тільки кохана жінка, а й законна дружина.Сини Степана у захваті: ну батько й дає! І вже називають тітку Марію своєю мамою.

    А ще у Марії нещодавно з’явився онук. Його назвали на честь її сина – Сашком. Жінка не тямить себе від щастя. Нарешті доля посміхнулася і їй. Недарма кажуть у народі, не було б щастя, та нещастя допомогло!

    Наталя СОКУРЕНКО





    Схожі новини
  • Труна замість зарплати
  • Новоявлений граф Каліостро
  • Скільки коштує милосердя?
  • Квітковий оберег від Луїса
  • Очима бабці Марії

  • Додати комментар
    reload, if the code cannot be seen

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.

Не було б щастя, та нещастя допомогло!


люди селоЗнайти нове кохання у свої шістдесят вісім тітка Марія вже й не мріяла. П’ять років жінка самотужки порала своє невелике господарство у селі Авдієво– десять курок, вередливу козу Алісу та двох підсвинків. На своїй спині тягла і двадцять соток присадибної ділянки. Як-ніяк, авсепідтримка гаманцю надійна. Люди кажуть, у тітки Марії - золоті руки. Кожній травинці та квіточцілад дадуть. Тому її хату видно здалеку. Найкращі троянди та найпишніші чорнобривці прикрашають подвір’я жінки.На воротах намальовані лебідь із лебідкою, а на вікнах – кетяги червоної калини.

 

Майже усе село було здивоване, коли у хаті вдовиці у березні 2010-гоз’явився невідомий, значно молодший за Марію, чоловік. Адже у Марії нікого не було. Син Сашко, військовий офіцер-вертольотчик загинув при виконанні інтернаціонального обов’язку в Афганістані.Його екіпаж у 83-му збили десь під Кабулом. До оселі жінки військові тоді привезли лише закриту цинкову труну. Марія відтоді рідко ходить на могилу сина, бо не хоче вірити, що її хлопчик похований у тій злощасній труні. Вона впевнена: він десь у полоні, або за кордоном. І неодмінно живий! Може оженився і навіть має своїх діточок… Ця думка тішить та зігріває її материнське серце багато років.  

Два роки тому до Марії приїздилаз Києва давня подруга Василина.Увечері за чаєм приятелька розповіла, як заробляє непогані гроші на акціяхпротесту в Києві йдавно поміняла свій будинок на столичнудвокімнатну «хрущівку». Мізерної пенсії не вистачало постійно. У Василини вже четверо внуків, дві безробітні невістки та один пропащий син. Замість того, щоб піклуватися своїми дітьми, якими чолов’яга устиг обзавестися у двох невдалих шлюбах, він зранку до вечора вживає оковиту. Василина ж мусить допомагати матеріально його колишнім жінкам.

Якось жінка вичитала у газеті інформацію про те, що на громадські акції потрібні люди необмеженого віку. Тепер вона майже два роки є учасникомбагатьох політичних подій біля Кабміну та Верховної Ради. І сміється, бо побувала майже в усіх опозиційних таборах. Ходила під стягами різних кольорів: біло-блакитних, червоних, зелених, помаранчевих. Година пікету у кожного політика має свій тариф. В середньому, свої 50 грн. на день жінка мала при будь-якому розкладі. Додатково - непоганий сухий пайок і мінералка. За тиждень 300-400 гривень до пенсії набігало постійно. Василина запропонувала і Марії спробувати себе пікетувальницею. Знала: жінці конче потрібні гроші на пам’ятник чоловікові.

На свій перший протест разом із Василиною та іншими жінками Марія вийшла напередодні 8 Березня 2010-го під прапорами помаранчевих.

Зі Степаном жінки познайомилися біля Верховної Ради, у команді пікетувальників від «Фронту змін». Чоловік приїхав до Києва з Луганщини. Хотів не тільки заробити грошей, а й домогтися для таких, як він, обіцяної політиками справедливості. Колишній шахтар був безробітним, хворим, мав купу комунальних боргів за свою однокімнатну квартиру. Його сини такожприйшли до Кабміну виборювати свої права. Молоді люди не мали чим годувати сім’ї.Місцеві підприємства рокамине виплачували шахтарям заробітну платню.

Цілий день Марія спілкувалася зі Степаном. Багато чого розповіли вони один одному про свої заплутані та складні долі. Чоловік молодший за Марію на п’ять років. Його жінку звелау могилу онкохвороба: не було у сім’ї грошей ні на ліки, ні на дорогу операцію. Не допомогли і екстрасенси. Лишень викачали останні копійки. По смерті жінкичоловік нехотів жити... Та якосьйого Світлана наснилася і наказала про це навіть не думати. «Живи для дітей, якщо зустрінеш хорошу жінку, не вагайся - оженись. На той світ встигнеш. Чекай свого часу», - наказала увісні. Відтоді більш і не снилася.

Марія бачила, як Степану зле: загострилася виразка шлунку, він постійно ковтав пігулки та кривився. Вона чомусь запропонувала йому поїхати з нею у село. Вдома зробила чоловікові відвар з цілющих трав, зігріла козячого молочка. Коли хвороба відступила, запропонувала Степану оселитися у неї назавжди та забути і про шахту, і про політику. Чоловік погодився.

Марія каже, що спочатку ніяких почуттів до цього чоловіка не було. Хотілося допомогти йому вижити у цьому світі. Щоправда, Степан чимось нагадав їй покійного Василя. Жінка була впевнена, що він не може бути ні злочинцем, ні зрадником. Достатньо було лишень поглянути у його сірі, бездонні та повні жури очі. Це тепер вони у нього світяться життєвим спокоєм і радістю. Бо є у чоловіка не тільки друг, а й кохана жінка, з якою їм так добре й затишно удвох, щоб там не казали односельці. Та й вони заспокоїлися, бо кращого майстра на всі руки, крім Степана, на селі не знайти. Він і на садівництві, і нагосподарстві, і на бджолярстві розуміється. А ще кохає Марію та вдячний їй за те, що та зважилась врятувати його, витягнувши з життєвої прірви.

Ось такберезневий шахтарський пікет біля Кабміну поєднав серця двох, нині закоханих і щасливих людей. Днями Степан запропонував жінці офіційно одружитися. Мовляв, хочу, щоб у мене була не тільки кохана жінка, а й законна дружина.Сини Степана у захваті: ну батько й дає! І вже називають тітку Марію своєю мамою.

А ще у Марії нещодавно з’явився онук. Його назвали на честь її сина – Сашком. Жінка не тямить себе від щастя. Нарешті доля посміхнулася і їй. Недарма кажуть у народі, не було б щастя, та нещастя допомогло!

Наталя СОКУРЕНКО





Схожі новини
  • Труна замість зарплати
  • Новоявлений граф Каліостро
  • Скільки коштує милосердя?
  • Квітковий оберег від Луїса
  • Очима бабці Марії

  • Додати комментар
    reload, if the code cannot be seen

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.