Гаряча літня пора традиційно викликає асоціацію з фруктовим розмаїттям, сонячними пляжами та гірськими курортами. Це найкращий час поліпшити здоров’я та поповнити запас сил на цілий рік. Та де відпочити повноцінно і за доступні кошти – питання майже риторичне.

         Особливо гостро проблема якісного відпочинку постає перед сільськими батьками. Адже далеко не кожен з них може забезпечити своїм нащадкам повноцінне дозвілля. Тому часто ця категорія населення розраховує на допомогу з боку держави.

Саме для вирішення цього питання вже багато років поспіль в системі агропромислового комплексу функціонує корпорація лікувально-оздоровчих закладів «Сільгоспздравниця». Це обширна мережа санаторіїв і дитячих оздоровчих закладів, покликана насамперед виконувати рішення керівних установ країни по оздоровленню населення, зокрема працівників АПК, їх дітей, а також громадян, які потерпіли від наслідків чорнобильської катастрофи, пенсіонерів, інвалідів тощо.

У виставкових залах Національної Спілки художників на Львівській площі нова персональна ретроспективна виставка заслуженого художника України Олександра Судакова продовжує захоплену сповідь митця, його освідчення в синівській любові до рідної своєї землі, а найбільше – до мальовничої Старобєльщини, де народився художник.

         До цієї виставки випущено в Харкові новий альбом - репродукції картин і спогади художника, пов’язані зі Слобожанщиною, про щасливі зустрічі і вірну дружбу. В невеликій передмові до цього видання доктор філософії Шинкар Супіханов назвав Олександра Судакова художником-однодумом.

         Щоб поєднати в своєму серці високість небес і одухотворену твердь земну, треба досягти внутрішньої тиші і спокою. В метушні не почуєш ані голосу птаха, ані перемови квітучих трав із хмарами, що віддзеркалюються в річці. Живописець Олександр Судаков досяг цієї внутрішньої тиші, і природа рідної землі відкривається йому віддано і просто.

Нещодавно, у ході засідання правління Всеукраїнського благодійного фонду імені Петра Калнишевського, відбулося обговорення оновленого проекту історико-архітектурного меморіального комплексу козацької слави «Батьківщина кошового отамана Петра Калнишевського».

Автор – заслужений архітектор України, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка В. Гнєзділов. Роботи з реалізації попереднього проекту розпочаті в селі Пустовійтівці Роменського району на Сумщині у 1989 році: у 1990 році було виготовлено пам’ятник українському отаману (автори – народний художник СРСР, академік В. Бородай та кінорежисер, скульптор, заслужений працівник культури України Р. Синько).

Учасники зібрання вирішили звернутися до керівництва Сумської області та Роменського району з пропозицією: у рамках реалізації ініціативи Президента України В.А. Ющенка щодо запровадження проекту розвитку українського козацтва на 2006-2010 роки, окремим розділом якого є відродження козацьких столиць та облаштування місць розташування колишніх козацьких січей, завершити спорудження меморіалу козацької слави на батьківщині Петра Калнишевського, в селі Пустовійтівці на Роменщині

Мальовничу красу української землі оспівано у віршах, живописі, музиці. Її увібрали вишиванки і писанки, розмальовані глечики й дерев’яні оздоблення. Та є на Полтавщині майстриня, що творить не пензликом і не фарбами, вона бере краплинки самої природи і з них створює неповторні картини.

Коли дивишся на полотна Ольги Литус, мимоволі затамовуєш подих, бодай не сполохати яскравого птаха, що причаївся між казково прекрасних квітів. Враження реальності цих чудернацьких істот виникає завдяки об’ємності картин. «З чого створено цю красу?!» - дивуєшся. Майстриня радо ділиться своїми секретами.

Три цих слова є височиною виміру, вигуком захоплення, що виокремлює Поділля, як край найдосконалішої краси. Ну, звичайно, чарівні місця, неповторні природні оази зустрінеш у будь-якому регіоні України, та такої концентрації, такої сукупності нерукотворних і рукотворних оаз, як на Поділлі, не зустрінеш більше ніде.

Певна річ, моїм пером водить рука старого подолянина. Це перо пристрасне, схильне до перебільшень, але воно підперте об’єктивністю фотознімків Олександра Гордієвича, які не дозволяють збрехати.

Ви тільки гляньте!

«Дощі, дощі, чи не втомились ви?» -

                    Олександр Багачук
Що там зараз, у тих Карпатах, та ще сонячної днини діється, то це треба побачити.
У суцільній безбережній синяві, яку сонце вийняло зі смерекових крон і заполонило нею довкілля, чути поетичне калатання тронки, цього крихітного дзвіночка на коров’ячій або овечій шиї... Ні вівці, ні корови ніде не видно, синява — не туман, але й не прозорість, і здається, що то ходять-бродять на полонині якісь безтілесні карпатські ельфи чи лелі, утворені з цього чарівного передзвону.

Для народных артистов Украины Владимира Моисеенко и Владимира Данильца этот год богат на юбилеи. В июле 30 лет, как они познакомились. В августе им предстоиn провести пятый международный Ялтинский фестиваль юмора. Сейчас они ездят по Украине с юбилейной концертной программой, посвященной 20-летию их совместной деятельности на сцене...

Це свято схоже на ніжну травневу квітку, від якої не хочеться відводити очей. Хоча офіційно відзначається не так давно і прийшло з Америки, воно повертає нас душею до давніх традицій, щоб ми вміли нести крізь усе життя шану до Матері.

Адже слово це для кожного українця символізує священну трійцю – рідну матір, матір-Україну і Божу Матір. У другу неділю травня ми відзначили це свято любові – день Матері. Саме разом із ним, сподіваюсь, наші серця багатшають на світ, осяяний теплим і лагідним як сонечко словом „мама”.