ЖИВІ «БАСТІОНИ» ОРГАНІЧНОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА

07 May, Розділ ---, переглядів 5 811

Щойно виповнилося 200 років першій у світі лісосмузі. Її посадив біля хутора Трудолюб (сьогодні це село Шахворостівка Миргородського району на Полтавщині) прямий нащадок гетьмана Данила Апостола - Василь Якович Ломиковський (1778-1845).

alt Для свого часу це був вельми освічений чоловік: етнограф, археолог, історик, мовознавець. Одним із перших Василь Якович переклав з французької «Історію походження козацтва на Україні». Та найбільша його заслуга в тому, що він створив так звану древопільну систему, яка поклала край недородам у ХVШ сторіччі.

- Тоді в Російській імперії 34 роки зі ста були страшні недороди, особливо в степовій її зоні, - розповідає доцент кафедри екології та ботаніки Полтавської державної аграрної академії, голова Полтавського відділення Українського ботанічного товариства Віктор Самородов. - Поміщик Ломиковський перший звертає на це увагу і починає саджати захисні лісосмуги, займатися розведенням лісу. Робить він це, так би мовити, з урахуванням його індивідуальних еколого- і ґрунтозахисних особливостей. Вже тоді Василь Якович знав, які дерева доцільно висаджувати на берегах водойм, а які на схилах чи у балках. Цьому передувала копітка робота з породами, яку до нього ніхто не проводив. Ломиковський експериментував з дубами і ясенами, вільхами і осиками. Дослідив екологічні властивості п'яти видів тополі та шести видів верби. Таким чином дізнався, що з допомогою лісосмуг можна формувати певний мікроклімат на полях, де ростуть сільськогосподарські рослини, і що дерева захищають ґрунт від суховіїв, затримують сніг. А опале з них листя утеплює і захищає землю, слугує для неї органічним добривом.

alt Господарство Ломиковського було розташоване у болотистих заплавах річок Лихобабівки і Хоролу. Він робив загати на цих річках і обсаджував їх вербами. Це він першим почав вершками розводити тополі. І це Ломиковський додумався, що дерева краще пересаджувати взимку. Кажуть, під його керівництвом пересаджували шестиметрові тополі, і всі вони чудово приживалися. Він уміло поєднував елементи лісосмуг, мульчування із дуже раціональним обробітком ґрунту.

Подвижницькою працею Василя Ломиковського захоплювалися сучасники. Геніальний Микола Гоголь шанобливо називав його землевідом, і навіть увічнив його в своїй безсмертній поемі-романі «Мертві душі», назвавши поміщиком Констанжогло. «Коли навколо посуха, у нього немає посухи. Коли навколо неврожай, у нього немає неврожаю» - так писав Гоголь про свого талановитого земляка-полтавця.

У 1832 році Василя Ломиковського було нагороджено золотою медаллю новоствореного товариства для заохочення лісового господарства. А в 1837 році популярний у імперії «Лесной журнал» на 72(!) сторінках публікує його статтю-звіт «Розведення лісу на хуторі Трудолюб».

Тож природно, що всі тодішні землевласники, які вважали себе людьми освіченими і прогресивними, переймали його досвід господарювання на землі.

На превеликий жаль, система лісосмуг Ломиковського, значення яких для степового землеробства важко переоцінити, не збереглась. У радянські часи їх під різними приводами було винищено.

Не збереглися і створені ним у селах Шахворостівка і Трудолюб чудові дендропарки. Та його робота над визначенням екологічної ролі лісосмуг все ж мала продовження. Завершив її також полтавець - управляючий економією князів Кочубеїв у Балясному Олександр Олексійович Ізмаїльський, агрономічними здібностями якого захоплювався сам «батько генетичного ґрунтознавства» Василь Васильович Докучаєв. Саме Ізмаїльський заклав у 90-х роках ХІХ століття лісосмуги, одній з яких судилося дожити до наших днів.

Росте ця лісосмуга, протяжність якої 1 кілометр, ширина - 50 метрів і загальна площа 5 гектарів, біля хутора Дячкове в Диканському районі на Полтавщині, і є найстарішою в Україні. А, можливо, і в Європі.

Насадження дуже різноманітне за своїм складом, але домінують у ньому дуби, ясені та чотири види клену.

У 1979 році лісосмугу офіційно визнано ботанічною пам'яткою природи місцевого значення.

Олександр ДАНИЛЕЦЬ