Посівна з присмаком війни

30 March, Розділ ---, переглядів 2 588

Майже навпіл розділена Луганщина, попри часткове замінування полів, готується засіяти лани і забезпечити себе зерном на 130% потреби
Крім бойових дій на Донбасі, тут виникли й інші проблеми: аграрії області залишилися без фінансово-кредитної підтримки банків і державних програм у цій царині. Так, за словами директора департаменту агропромислового розвитку обласної військово-цивільної адміністрації Григорія Кравченка, проблема пояснюється побоюванням банків та представників Аграрного фонду України працювати з територіями, де донедавна тривали бойові дії. Тож сільгосптоваровиробникам на підконтрольній уряду території доводиться розраховувати лише на себе та власні заощадження, щоб нормально провести посівну. Та роботи ведуть вчасно будь-що-будь.
За інформацією з місцевого сайту «Ровеньки-медіа», фермери, які працюють на території самопроголошеної «ЛНР», не можуть навіть реалізувати власну продукцію, що дало б змогу компенсувати витрати на паливно-мастильні матеріали, насіння, добрива, запчастини. І тому залишать землю під паром. А свердловським і краснодонським аграріям пропонують здавати свою продукцію в Росію на умовах бартерного обміну. Жодними іншими шляхами тамтешні аграрії не зможуть отримати матеріли, необхідні для початку сезону. І вони із заздрістю поглядають на лани, що вже зеленіють на контрольованій Україною території області.
П’ять тисяч гектарів заміновано
«На підконтрольній нашій державі території області 881 тисяча з більш ніж мільйона гектарів, що на Луганщині, припадають на орні землі, — розповідає Григорій Кравченко. — Під урожай посіяно 218 тисяч гектарів озимих культур. Задовільні сходи отримано на 90% посіяних площ».
Щоправда, планували посіяти озимину на площі 250 тисяч гектарів. Але заважають снаряди, розтяжки та інші вибухонебезпечні предмети, яких особливо багато на полях у Станично-Луганському, Новоайдарському та Попаснянському районах, які лежать поблизу лінії розмежування. Фахівці розмінували вже майже 5 тисяч гектарів ланів, але ще приблизно стільки само потрібно очистити від мін, зокрема й у районах, що межують із Росією. Ці роботи аграрії координують і проводять спільно з прикордонниками.
Крім того, наприкінці квітня — на початку травня слід засіяти 170 тисяч гектарів ранніх ярих і 316 тисяч гектарів технічних культур.

Соняшники поміж териконів
«Стабільний економічний ефект у нашій зоні ризикованого землеробства дають переважно соняшник і озима пшениця, ярий ячмінь, просо, сорго, — каже Григорій Кравченко, який у сільському господарстві пропрацював 42 роки. — Ціна на соняшник цього року становить 10,5 тисячі гривень за тонну, і це велика сума. Тож соняшник тримає на плаву наші господарства.
Загалом для проведення весняно-польових робіт нам було потрібно 975 мільйонів гривень. Власних ресурсів маємо приблизно 700 мільйонів. Суму, якої бракує, плануємо отримати від продажу продукції (кукурудза, соняшник і пшениця), що залишилася в господарствах».
За словами директора обласного департаменту агропромислового розвитку, сподіватися сільгосптоваровиробникам підконтрольної уряду території Луганщини доводиться тільки на себе.
«Бойові дії негативно вплинули на весь сегмент сільського господарства. Наша область завжди була одним з лідерів із заготівлі зерна до Аграрного фонду. Але торік під урожай-2015 не було укладено договору на жодну тонну, — пояснює Григорій Кравченко. — І цього року фонд не працює з аграріями Луганщини, а це був один із способів кредитування їхньої діяльності. Українські банки також відмовляються надавати кредити сільгоспвиробникам».
Сільгоспвиробники краю не можуть скористатися жодною з державних програм підтримки агропромислового виробництва. Наприклад, не працює державна програма із забезпечення аграріїв паливно-мастильними матеріалами, не закуповують сільгосптехніки. Раніше щороку в області її оновлювали на 260—300 мільйонів гривень, але впродовж останнього року тільки сільгоспвиробники Попаснянського району придбали один комбайн. Не йдуть на Луганщину і лізингові компанії. На площі 180 тисяч гектарів підживлюють озимі культури, але забезпеченість мінеральними добривами становить 60%. Щоправда, запас часу, щоб завезти хімікати, які подорожчали, в господарства у повному обсязі є. Та чи нададуть необхідні кошти?
Усі ці запитання керівництво обласного департаменту агропромислового розвитку ставить перед Міністерством агрополітики та продовольства при кожній нагоді.

Потрібні власні млини
Ще одна проблема, яку поки що не можна розв’язати: більшість переробних підприємств залишилася на не підконтрольній Україні території. А саме вони фактично годують українську Луганщину.
На території, підконтрольній державі, працює лише один борошномельний цех — у Новоайдарі. Звісно, це дуже мало. Тому сільгоспвиробникам доводиться передавати своє зерно на переробку в Харківську область, щоб забезпечити пекарів Луганщини борошном. Проте влада краю готується втілити в життя інвестиційний проект зі створення власного борошномельного підприємства і висловлює надію, що такий інвестор знайдеться вже до осені.
З луганського врожаю цього року зерна повинно вистачити на потреби краю. Адже селяни очікують, що з одного гектара буде зібрано не менш як 20—25 центнерів. І якщо проблеми успішно роз?в’яжуть, то території, контрольовані Україною, будуть забезпечені зерном на 130%.

//ukurier.gov.ua/