Що стримує іноземних інвесторів?

06 November, Розділ Агрогроші, переглядів 4 728

Останнім часом у пресі з’являється багато інформації щодо іноземних інвестицій в агросектор. Купують і малі підприємства, і великі. Так, наприклад, нещодавно великий український агрохолдинг «Мрія» придбали інвестори із Саудівської Аравії, компанія SALIC.

Агробізнес залишається привабливим з трьох основних причин:

· питання продовольства дуже актуальне для багатьох країн світу;

· прибутковість налагодженого агробізнесу та короткі терміни окупності;

· можливість отримання валюти при експорті.

Розвиток інфраструктури та логістики, якість землі – теж важливі фактори, але не першочергові. Німецькі фермери на своїх землях отримують навіть більші врожаї, ніж українські, завдяки технологіям і дощам.

Але чому іноземні інвестори не стоять у черзі за придбанням агрокомпаній? Що їх стримує у прийнятті рішення та бажанні вкласти гроші в український бізнес?

Мораторій – точно не стримуючий фактор. Придбання потребує великих інвестицій одразу, а державна політика дуже непередбачувана та не забезпечує гарантії на право власності. Військовий конфлікт впливає частково, щодо земель у східному регіоні, але вони й зазвичай менш привабливі з точки зору логістики.

А дійсні причини такі:

· корупція на всіх можливих гілках державної та місцевих влад і в державних установах;

· відсутність захисту з боку держави прав інвесторів щодо активів, велика кількість рейдерських атак. Великий бізнес має можливість за себе постояти, а малому це зробити складно, навіть іноземному;

· непрозорість компаній та їхніх бізнес-процесів.

На останньому пункті зупинимося більш детально. Перші два – це зовнішні ризики. Щодо третього – то це ризик внутрішній, і будь-яка компанія, що шукає інвестора, повинна розуміти, як саме можна його зацікавити.

Зазвичай новому власнику, крім вкладення у виробничий процес, потрібно вкладати кошти у реструктурування бізнесу, налагодження системи планування та внутрішнього контролю, змінювати систему обліку та звітності. Бо всі ці процеси не налагоджені на підприємстві.

Та якщо ж інвестор вирішив і купив компанію, він стикається з тим, що працівникам було зручно без змін. А зі змінами вони або додаткову роботу отримують, або без додаткового заробітку залишаються (якщо внутрішній контроль не працював), або вчитися потрібно, а бажання немає. Отже, опір змінам дуже частий. І це також додаткові кошти для інвестора.

Із непрозорістю у юридичних і фінансових питаннях інвестор стикається ще на етапі перевірки перед купівлею. Зазвичай офіційна звітність не відповідає дійсності. Реальні дані ми, як залучені спеціалісти, збираємо із різних внутрішніх та зовнішніх ресурсів. Для інвестора фінансова звітність повинна бути найбільш приближеною до реальності, щоб зрозуміти привабливість та відповідність бізнесу заявленій ціні. Дуже часто ціна коригується у менший бік, бо власник(и) навіть не розуміють реальних даних або податкових ризиків.

Наведу реальний приклад щодо угоди, яка так і не була підписана, бо відмінилася на останній стадії. Спочатку ціна була завищена, сторони домовились – відкоригували. Потім власники хотіли, щоб покупець сплатив за власний рахунок податки державі з ціни, що він сплачує кожному із власників. Цікава позиція, бо податки платить той, хто отримує дохід. Довго сперечалися, але ж продавці погодилися, що це – їхні відносини з державою. Останнім кроком було питання податкових ризиків, які було запропоновано закрити власникам до підписання угоди. Вкладати кошти у компанію з потенційними податковими ризиками принаймні нерозумно. Але ця умова не була погоджена, власники не схотіли ініціювати перевірку та відмовилися від продажу.

Недоліки в управлінні й баченні фінансової та податкової картини власного бізнесу негативно впливають на вартість компанії та можуть бути навіть причиною того, що компанія вимушена шукати інвестора.

Наталя ШЕВЧЕНКО, фінансовий директор ТОВ «Оттен Консалтинг»