А ми в Європу – на волах?

13 May, Розділ Агрополітика, переглядів 6 015

2013-2015 роки стануть на Рівненщині роками розвитку сільських територій.

І на Рівненщині є громади, котрі, як мовиться, зі шкіри лізуть, щоб заробити кошти.

Лише торік від продажу ділянок несільськогосподарського призначення місцеві бюджети поповнилися майже на 20 млн. гривень. Зокрема, підприємцям запропонували 217 ділянок (близько 200 га землі) та продали право оренди ще на 24 наділи. У результаті цих аукціонів, які активно практикуються вже не перший рік, вартість бізнес-майданчиків зростає у кілька разів.

Другий напрям залучення інвестицій для розвитку сільських територій – участь у найрізноманітніших проектах на принципах співфінансування. Зокрема, лише за проектом ЄС – ПРО ООН «Місцевий розвиток, спрямований на громаду», 40 громад Рівненщини залучили кілька мільйонів гривень.

«Гроші, звісно, невеликі, - каже координатор Рівненського обласного ресурсного центру громад Ольга Кашевська. – Але якщо громада сьогодні з нашою допомогою зможе вирішити локальну проблему, завтра їй легше буде вийти на глобальну. Причому, спостерігається така тенденція: чим бідніша громада, чим віддаленіша вона від обласного центру, тим активніше працює вона над залученням інвестицій».

Найкращі пропозиції, які йдуть від громад, «забиваються» до бюджетів різних рівнів, тож люди відчувають свою причетність до вирішення власних проблем. І можливо, саме Рівненщина стане тут піонером?

Принаймні, торік громади краю залучили 11 млн. позабюджетних і грантових коштів.

Та є загальне правило: в усіх проектах пальму першості віддають тим громадам, які вже визначилися із довгостроковою стратегією розвитку і чітко бачать свій завтрашній та післязавтрашній день, маючи відповідно складені інвестиційні карти. Щоб, так би мовити, не їхати в Європу на волах.

Так, за транскордонною програмою «Польща – Україна – Білорусь» уже цього року є можливість залучити 12 млн. грн., але тільки для громад, що мають стратегію розвитку. Голова облдержадміністрації Василь Берташ твердо пообіцяв найближчі три роки фінансово не обмежувати конструктивні ініціативи з глибинки: якщо громада та сільський бюджет зроблять свій внесок у запропонований ними ж проект, обласний додасть удвічі більше. Ця ініціатива має остаточно «розбудити» й ті громади, які ще «сплять».

Рятівне коло кинув Президент

А ще шлях до самодостатності наших територій пролягає через сільські кооперативи. До речі, вони родом із далекого англійського минулого: саме у Великій Британії в 1844 році люди об’єдналися задля спільного господарювання та захисту своїх соціальних прав. Де сьогодні Англія, яка не зрадила кооперативному руху, й де ми – відомо кожному.

Президент України вже підписав закон про надання статусу неприбуткових кооперативам на селі – як це зроблено в Європі. Тепер, як мовиться, самим селянам і карти в руки. Та чи готові наші люди жити й працювати за європейськими стандартами?

Голова ФГ «Мальвіна» з Костопільського району Людмила Цимбалюк розповідає, що не могла знайти односельців, котрі перебирали б картоплю, що добре вродила на фермерському полі: мало того, що її собівартість ось уже 2 роки поспіль значно перевищує ціну, то ще й перебирати нікому – частина односельців обирають не роботу, а… виплати в центрах зайнятості.

«У кооперативи люди повинні об’єднуватися, щоб впливати на ціну ними ж вирощеного, - каже голова обласної Асоціації фермерів та приватних землевласників Дмитро Українець. – Нині три десятки фермерських господарств краю об’єдналися і без посередників забезпечують екологічно чистими овочами за принципом «із поля – до столу» бюджетні установи. Школи, дитсадки, лікарні мають недорогі та якісні харчі, фермери – гарантований збут продукції, а область – розвиток внутрішнього ринку, 90% якого овочами та картоплею забезпечують саме фермери і приватники. З обласного ж бюджету наші фермери мають безвідсоткове кредитування по 50 тис. грн. на 5 років.

Але якщо ми хочемо стабільного розвитку сільських територій, треба прийняти зміни до Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування». Щоб сільська людина, йдучи на роботу на свою сімейну ферму, знала: нелегкою працею вона заробляє тут трудовий стаж і, відповідно, отримає за це пенсію. Тоді, переконаний, без жодних дотацій люди триматимуть і по 10 корів! Нині ж держава поводиться, як собака на сіні: з одного боку сільських людей, які мають землю, не ставлять на облік у центри зайнятості (вони, мовляв, можуть із неї вижити), з іншого – за свою тяжку працю на селі люди нічого не мають від держави. Дуже сподіваємося, що нас почують, бо це крик селянської душі!»

Ходимо по золоту, а самі - бідні

Хоч Господь і не дав Рівненщині родючих чорноземів, зате наділив підземними багатствами: тут і бурштин, і базальт та граніт, туфи та торф. Утім, на ділі ситуація виглядає так: ходимо начебто по золоту, а самі – бідні. Розсудіть: 52 підприємства мають відводи на використання надр, але 23 із них торік не працювали, а значить - не було ані робочих місць для селян, ані наповнення бюджетів. Утім, від сільських голів, котрі, як головні сільські менеджери і мали би бити на сполох, до обласної ради (а саме вона надає відводи на розробку надр і при необхідності їх позбавляє) не надійшло про це жодного сигналу.

«Кордони громадам не заважають…»

На території Урвенської сільської ради Здолбунівського району, наче коштовні камінчики в калейдоскопі, поєдналося чимало зі сказаного. Можливо, тому, що управляє цим «калейдоскопом» людина цілеспрямована й небайдужа – сільський голова Лідія Балабат. Та й місцева громада, яка теж доволі унікальна, сама собі не дає розслабитися.

Тут переплелося історичне коріння трьох народів – українців, чехів та поляків, які мирно співіснували до 1947 року.

«Чи не всі теперішні адмінустанови із сільською радою включно розміщені в будівлях, які звели чехи, - каже Лідія Балабат. – Наша 2-тисячна громада має 2 школи, дитсадок, лікарську амбулаторію та ФАП, дільничну лікарню ветмедицини, публічно-шкільну бібліотеку, Будинок культури та три сільських клуби, магазини. І все це – на території 6 сіл. Словом, треба добре крутитися, щоб таку базу утримати. Тож не лінуємося, 35 тис. грн. на реконструкцію системи опалення в дитсадку залучили з обласного бюджету, ще 20 тис. – із сільського. Це дозволило відкрити ще одну, третю групу, в дитсадку: бо місцева молодь залюбки залишається в селі. У Будинку культури вже замінили вікна на пластикові».

Тут першими і поки що єдиними в області запровадили інститут сільських комітетів. У всіх шести селах люди обрали їх голів – сільських старостів, вони – добрі помічники сільського голови. Власне, сільські комітети активно діяли за часів, коли тут жили чехи та поляки. Саме цим досвідом і скористалися урвенці. А ще знайшли нащадків своїх колишніх односельців і налагодили з ними контакти. Торік за програмою партнерства сільських рад до польської глибинки з’їхалися представники трьох країн. 31 травня подібна зустріч відбудеться в чеських Колошевіцах. Цікаво, що онук колишнього сільського старости в Гільчі тепер старостує в Колошевіцах.

«Ми разом спорудили пам’ятний знак чехам, які загинули в роки Другої світової війни - каже Лідія Балабат. – У такому конструктивному партнерстві неодмінно народяться нові спільні проекти, бо кордони нам не заважають».

Василь Берташ, голова облдержадміністрації:

- Сьогодні люди не розділяють владу на виконавчу, представницьку й самоврядну – і це добре. За три останніх роки ми збудували 9 нових шкіл і ще стільки ж – модернізували. У рік реконструюємо й повертаємо до життя 30-40 дитсадків. У нас понад 20 тисяч багатодітних сімей – найбільше в Україні. І ми чи не єдині в державі маємо стійкий природний приріст населення – причому, завдяки сільським жінкам. Тож логічно, що саме в нашій області за підтримки Президента та уряду з’явився надсучасний перинатальний центр.

Торік газифікували ще 30 населених пунктів, і 3 тисячі селян отримали газ. Збудували тисячу білощебеневих доріг із місцевих матеріалів силами місцевих будівельників. А такі дороги для села є справжніми артеріями життя.

Ми напрацювали мандрівний проект «Волинь туристична», об’єднавши в нього ще 4 сусідніх області, які історично входили до складу Великої Волині. Тут стільки історичних реліквій, що весь світ позаздрить. І наше завдання – через них дати нове життя і сільським територіям.

На черзі – й зміна чорнобильського статусу поліських земель. У Володимирецькому районі, який має статус такої території, Єврокомісія запропонувала проект «Сади»: і саджанці вже плодоносять, ягідники дають гарний урожай. Значить, як мовиться, і крізь Чорнобиль проростає сад… На поповнення сільських скарбниць усе потужніше працює і специфічний місцевий податок – лісовий збір: торік вони поповнилися 3 млн. грн. «грибного та ягідного» збору, як називають його на Поліссі.

Я чітко знаю: без небайдужих сільських громад розвитку регіону не буде. Тому 2013-2015 рр. стануть для Рівненщини роками територіальних громад та сільських територій. Мрію, щоб кожне село і селище моєї рідної Рівненщини було місцем, у якому хочеться жити – охайним, комфортним, самодостатнім. І знаю: разом ми це зробимо.

Інна ОМЕЛЯНЧУК