Аграрний тиждень. Україна
» » Формування біоенергетичних агроекосистем у гумідній зоні
» » Формування біоенергетичних агроекосистем у гумідній зоні

    Формування біоенергетичних агроекосистем у гумідній зоні


    У гумідній зоні України, а це зона Полісся, Прикарпатський та Закарпатський регіони, частково північно-західні регіони Лісостепу, нараховують понад 5,5 млн. га перезволожуваних та заболочених земель.

     

    Гумідна зона має досить м’який клімат. Середньорічна кількість опадів становить 600-700 мм (у Закарпатському та Прикарпатському регіонах до 1000 мм на рік). Її умовно поділяють на 2 зони: надмірно вологу (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська та Чернівецька області) та вологу (частина областей Лісостепу (Київська, Тернопільська, Хмельницька) та більшість поліських областей (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська). У вологій підзоні з імовірністю 20-40% спостерігають перезволожені роки і в 20-30% випадків - недостатні умови зволоження. Крім цього, в цій підзоні в 5% випадків можливе формування посушливих явищ.

    На сучасному етапі розвитку аграрної науки дискусійним постало питання подальшого використання таких земель. Частина вчених вважають, що ці території мають підлягати суцільній консервації (або, як ще часто називають, ренатуралізації), тобто поверненню їх до природного стану. Інші, навпаки, переконані у доцільності відновлення та більш ефективного використання агроресурсного потенціалу цих земель, враховуючи при цьому зміни агрометеорологічних показників у ґрунтово-кліматичних зонах у бік зростання посушливості.

    Під час реформування аграрного сектору економіки, після розпаювання та приватизації осушуваних земель, докорінно змінились категорії та чисельність землекористувачів (на осушуваних землях їх сформувалось понад 960 тисяч). Це переважно сільськогосподарські кооперативи (близько 25%), господарські товариства (40%), фермерські господарства (20%), приватні підприємці (4%) та господарства інших форм (9%). У більшості з них сьогодні відсутні фахівці з питань експлуатації внутрішньогосподарських систем, які здатні забезпечувати ефективне функціонування цих систем.

    Окрім того, внутрішньогосподарська мережа була передана на баланс місцевих органів самоврядування, де також відсутні фахівці зазначеного профілю. Все це призвело до порушення технологічної цілісності меліоративних систем, найперш за все в ланці «міжгосподарська – внутрішньогосподарська мережа», були порушені усталені технології землекористування. Як наслідок, на значних площах осушуваних земель нині не здійснюється регулювання водного режиму відповідно до потреб вирощуваних сільгоспкультур, часто спостерігається переосушення чи перезволоження земель.

    Тому розвиток меліорації у гумідній зоні в найближчій перспективі має бути спрямований на реконструкцію і модернізацію меліоративних систем, на зменшення їх енерговитратності, надання їм природоохоронних (екологічних) функцій, а головне – на їх адаптацію до нових соціально-економічних умов, використання сучасних технологій агровиробництва, тобто забезпечувати умови для переходу від екстенсивного ведення меліоративного землеробства до інтенсивного на основі формування біоенергетичних агроекосистем.

    Згідно статистичної інформації, найпоширенішою у сучасних умовах є рослинницька спеціалізація господарств з мінімальним внесенням добрив, особливо органічних, та порушенням сівозмінного фактору. Саме тому головним завданням на таких ґрунтах є підвищення сталості й ефективності аграрного виробництва шляхом удосконалення галузевої структури на засадах формування енергетичної незалежності, впровадження високопродуктивних біоорганічних систем землеробства, забезпечення більш повного використання агроресурсного потенціалу, виробництво продуктів харчування більш високої якості тощо.

    Багаторічними науковими дослідженнями Інституту водних проблем і меліорації НААН встановлено, що основою високої економічної ефективності агровиробництва у такій зоні є реалізація агроресурсного потенціалу рослинництва, зокрема шляхом формування сівозмін з найбільш адаптованих і продуктивних агрокультур, а також застосування органічних та органо-мінеральних систем удобрення.

    На мінеральних осушуваних ґрунтах доцільно розміщувати посіви інтенсивних культур – зернових, технічних і овочевих, а на торфових – насамперед кормові культури, багаторічні трави і кукурудзу.

    Найпершою умовою покращення економічних показників господарства є розвиток молочного скотарства до рівня 150-300 ум. голів ВРХ на 100 га ріллі. Важливими складовими інфраструктури є біоенергетична станція, яка дає змогу утилізувати всі органічні відходи з метою отримання власної тепло- та електроенергії, отримання стерильного органічного добрива - біогумусу, внесення якого сприятиме економії мінеральних добрив, та осушувально-зволожувальна (осушувальна) система для регулювання водно-повітряного режиму ґрунтів. Щорічний чистий дохід складатиме від 50-75 тис. грн./га, а продукція має бути високого рівня конкурентоспроможності (рис.).

    Таким чином, запровадження біоенергетичних агроекосистем на осушуваних землях дає змогу отримати такі переваги:

    - виробляти на 1 га до 25 тис. кВт-год. біоенергії, 0,15-0,25 т/га м’ясопродуктів, 2-3 т/га молочних продуктів;

    - перейти на засади органічного землеробства і виробництва за створення замкнутих циклів кругообігу макро- і мікроелементів, систематичного знезараження всієї біомаси, використання сівозмінного фактора;

    - зменшувати собівартість продукції (щонайменше удвічі) за рахунок мінімізації використання агрохімікатів і промислових енергетичних ресурсів;

    - відчужувати за межі агроекосистеми лише складові повітря (С, О, Н, N) у складі сільськогосподарської продукції (жири, білки, вуглеводи) та газу метану (вуглеводні) і щорічно заощаджувати до 400 кг д.р./га мінерального добрива;

    - покращувати екологічний стан довкілля шляхом оптимізації структури агроландшафтів, зменшення деградаційних процесів, мінімізації застосування агрохімікатів, утилізації усіх відходів та зменшення викидів СО2 до 10 т/га;

    - істотно підвищувати зайнятість місцевого населення та забезпечувати енергетичну незалежність підприємства і сільських населених пунктів.

     

      

    рослинництво на осушувально-зволожувальній системі

    Кукурудза

    10,1 т/га зерна

    13,1 т/га соломи

    Кукурудза

    10,1 т/га зерна

    13,1 т/га соломи

    Картопля

    37,1 т/га бульб

    18,6 т/га бадилля

    Люпин

    48,2 т/га зеленої маси

     

     

                   Трансформація рослинної біомаси

     Органічні добрива (біогумус 30% вологості)   

                   Придбання ресурсів

      1 - кісткове борошно, 2 – відвійки

                         Зберігання

                         Переробка

                         Готова продукція

     

    Рис. Виробнича структура сільгосппідприємства гумідної зони з біоенергетичним комплексом та осушувально-зволожувальною системою 

     

     

    Микола ЯЦИК, заступник директора, кандидат тех. наук;

    Юрій ТАРАРІКО, завідувач відділу, доктор с.-г. наук;

    Людмила ДАЦЬКО, завідувач лабораторії, кандидат с.-г. наук

    Інститут водних проблем і меліорації НААН





    Схожі новини
  • №4 (259)
  • №2 (257)
  • №42 (254)
  • №38 (250)
  • Молока стало меньше

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.

Формування біоенергетичних агроекосистем у гумідній зоні


У гумідній зоні України, а це зона Полісся, Прикарпатський та Закарпатський регіони, частково північно-західні регіони Лісостепу, нараховують понад 5,5 млн. га перезволожуваних та заболочених земель.

 

Гумідна зона має досить м’який клімат. Середньорічна кількість опадів становить 600-700 мм (у Закарпатському та Прикарпатському регіонах до 1000 мм на рік). Її умовно поділяють на 2 зони: надмірно вологу (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська та Чернівецька області) та вологу (частина областей Лісостепу (Київська, Тернопільська, Хмельницька) та більшість поліських областей (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська). У вологій підзоні з імовірністю 20-40% спостерігають перезволожені роки і в 20-30% випадків - недостатні умови зволоження. Крім цього, в цій підзоні в 5% випадків можливе формування посушливих явищ.

На сучасному етапі розвитку аграрної науки дискусійним постало питання подальшого використання таких земель. Частина вчених вважають, що ці території мають підлягати суцільній консервації (або, як ще часто називають, ренатуралізації), тобто поверненню їх до природного стану. Інші, навпаки, переконані у доцільності відновлення та більш ефективного використання агроресурсного потенціалу цих земель, враховуючи при цьому зміни агрометеорологічних показників у ґрунтово-кліматичних зонах у бік зростання посушливості.

Під час реформування аграрного сектору економіки, після розпаювання та приватизації осушуваних земель, докорінно змінились категорії та чисельність землекористувачів (на осушуваних землях їх сформувалось понад 960 тисяч). Це переважно сільськогосподарські кооперативи (близько 25%), господарські товариства (40%), фермерські господарства (20%), приватні підприємці (4%) та господарства інших форм (9%). У більшості з них сьогодні відсутні фахівці з питань експлуатації внутрішньогосподарських систем, які здатні забезпечувати ефективне функціонування цих систем.

Окрім того, внутрішньогосподарська мережа була передана на баланс місцевих органів самоврядування, де також відсутні фахівці зазначеного профілю. Все це призвело до порушення технологічної цілісності меліоративних систем, найперш за все в ланці «міжгосподарська – внутрішньогосподарська мережа», були порушені усталені технології землекористування. Як наслідок, на значних площах осушуваних земель нині не здійснюється регулювання водного режиму відповідно до потреб вирощуваних сільгоспкультур, часто спостерігається переосушення чи перезволоження земель.

Тому розвиток меліорації у гумідній зоні в найближчій перспективі має бути спрямований на реконструкцію і модернізацію меліоративних систем, на зменшення їх енерговитратності, надання їм природоохоронних (екологічних) функцій, а головне – на їх адаптацію до нових соціально-економічних умов, використання сучасних технологій агровиробництва, тобто забезпечувати умови для переходу від екстенсивного ведення меліоративного землеробства до інтенсивного на основі формування біоенергетичних агроекосистем.

Згідно статистичної інформації, найпоширенішою у сучасних умовах є рослинницька спеціалізація господарств з мінімальним внесенням добрив, особливо органічних, та порушенням сівозмінного фактору. Саме тому головним завданням на таких ґрунтах є підвищення сталості й ефективності аграрного виробництва шляхом удосконалення галузевої структури на засадах формування енергетичної незалежності, впровадження високопродуктивних біоорганічних систем землеробства, забезпечення більш повного використання агроресурсного потенціалу, виробництво продуктів харчування більш високої якості тощо.

Багаторічними науковими дослідженнями Інституту водних проблем і меліорації НААН встановлено, що основою високої економічної ефективності агровиробництва у такій зоні є реалізація агроресурсного потенціалу рослинництва, зокрема шляхом формування сівозмін з найбільш адаптованих і продуктивних агрокультур, а також застосування органічних та органо-мінеральних систем удобрення.

На мінеральних осушуваних ґрунтах доцільно розміщувати посіви інтенсивних культур – зернових, технічних і овочевих, а на торфових – насамперед кормові культури, багаторічні трави і кукурудзу.

Найпершою умовою покращення економічних показників господарства є розвиток молочного скотарства до рівня 150-300 ум. голів ВРХ на 100 га ріллі. Важливими складовими інфраструктури є біоенергетична станція, яка дає змогу утилізувати всі органічні відходи з метою отримання власної тепло- та електроенергії, отримання стерильного органічного добрива - біогумусу, внесення якого сприятиме економії мінеральних добрив, та осушувально-зволожувальна (осушувальна) система для регулювання водно-повітряного режиму ґрунтів. Щорічний чистий дохід складатиме від 50-75 тис. грн./га, а продукція має бути високого рівня конкурентоспроможності (рис.).

Таким чином, запровадження біоенергетичних агроекосистем на осушуваних землях дає змогу отримати такі переваги:

- виробляти на 1 га до 25 тис. кВт-год. біоенергії, 0,15-0,25 т/га м’ясопродуктів, 2-3 т/га молочних продуктів;

- перейти на засади органічного землеробства і виробництва за створення замкнутих циклів кругообігу макро- і мікроелементів, систематичного знезараження всієї біомаси, використання сівозмінного фактора;

- зменшувати собівартість продукції (щонайменше удвічі) за рахунок мінімізації використання агрохімікатів і промислових енергетичних ресурсів;

- відчужувати за межі агроекосистеми лише складові повітря (С, О, Н, N) у складі сільськогосподарської продукції (жири, білки, вуглеводи) та газу метану (вуглеводні) і щорічно заощаджувати до 400 кг д.р./га мінерального добрива;

- покращувати екологічний стан довкілля шляхом оптимізації структури агроландшафтів, зменшення деградаційних процесів, мінімізації застосування агрохімікатів, утилізації усіх відходів та зменшення викидів СО2 до 10 т/га;

- істотно підвищувати зайнятість місцевого населення та забезпечувати енергетичну незалежність підприємства і сільських населених пунктів.

 

  

рослинництво на осушувально-зволожувальній системі

Кукурудза

10,1 т/га зерна

13,1 т/га соломи

Кукурудза

10,1 т/га зерна

13,1 т/га соломи

Картопля

37,1 т/га бульб

18,6 т/га бадилля

Люпин

48,2 т/га зеленої маси

 

 

               Трансформація рослинної біомаси

 Органічні добрива (біогумус 30% вологості)   

               Придбання ресурсів

  1 - кісткове борошно, 2 – відвійки

                     Зберігання

                     Переробка

                     Готова продукція

 

Рис. Виробнича структура сільгосппідприємства гумідної зони з біоенергетичним комплексом та осушувально-зволожувальною системою 

 

 

Микола ЯЦИК, заступник директора, кандидат тех. наук;

Юрій ТАРАРІКО, завідувач відділу, доктор с.-г. наук;

Людмила ДАЦЬКО, завідувач лабораторії, кандидат с.-г. наук

Інститут водних проблем і меліорації НААН





Схожі новини
  • №4 (259)
  • №2 (257)
  • №42 (254)
  • №38 (250)
  • Молока стало меньше

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.